Читання “Проклін-зони” знову змусило задуматися над тезою “чи потрібно читати класику зараз, коли виходить стільки всього нового, а часу на все не вистачає”? Бо як на 2024-й рік книга відверто посередня і не несе взагалі нічого нового своєму читачеві. Добре, що вона маленька, на всього лиш 130 сторінок, тому щелепа не встигла втомитися від постійних позіхань. 🥱
Цей роман є чудовим прикладом слова “класика” для жанру фантастичного пригодницького роману. Світ після тотального використання ядерної зброї. Майже всі люди вимерли крім деяких міст-країн. Головний герой є втіленням всього нелюдського, що тільки можливо. Вбиває, грабує і його не гризе совість за власні вчинки, навіть навпаки, йому подобається подібне життя. Але саме він є одним із тих, хто має найбільше шансів врятувати людство від чуми. Ним керує тільки власна вигода, йому не цікаво чи виживе взагалі хтось в цьому світі. Спойлер-алерт: він таки чудесним чином змінює свою думку і його ціллю стане врятувати всіх. Оцей перехід ще більше додає прісності сюжету, бо автор не сильно хотів старатися і пояснювати, чому наш любий антигерой різко вирішив стати героєм. Роджер задовольнився лиш кількома штрихами (мабуть, щоб не робити книгу занадто великою, а то і так кількість сторінок за 100 перевалила). 🤐
І тут хтось із залу має крикнути “Але ж це типовий літературний прийом…” і його можна сміливо перебивати навіть не слухаючи усю тезу, бо він правий. Не можна засуджувати “Проклін-зону” за банальність, бо впевнений, що для 1969-го року він був проривний. Наповнений екшеном, цікавими персонажами і незвичайним постапокаліптичним світом, який розривають руйнівні спотворені природні сили. 🌪 Але ми, мілленіали, зумери, “покоління пепсі” і ще бог зна які почвари, настільки наситились контентом різного рівня якості, що даний роман викликає тільки бажання включити якийсь серіальчик. Я не кажу, що “Проклін-зона” погана книга, я просто кажу, що вона нудна для сучасного читача. 💁🏻♂️
Та навіть цей класичний твір використовує ще старіший сюжет (правда реальний, а не літературний) – Великі перегони милосердя (дві доставки дифтерійного антитоксину з Ненани до Нома, Аляска, естафетою собачих упряжок під час епідемії дифтерії 1925 року). Впевнений зараз можна знайти не одне переосмислення вже “Проклін-зони”. Той же Mad Max, наприклад. Все, що можна було придумати, вже було придумано задовго до нас. Живемо в часи переосмислення переосмисленного. 📕
І тут ми підходимо до того факту, що читання таких творів у більшості випадків це данина пам’яті. Якби фантасти у ті часи не створювали такі “банальні” твори, то ми б і не бачили сучасних майстрів з їх крутими книгами, не було б бази, яку подарували нам минулі покоління. 📚
