Дмитро Юрченко (автор огляду) | Оцінка за суб'єктивною 10-бальною шкалою: 10/10 |
|---|---|
Жанр: avant-core / diesel-swing | Дата публікації: 22.10.2026 |
Слухати: https://ditto.fm/nepravil-no-pidibrani-slova
Стоїш у ямі, лікуєш свою, підвішену в ланцюгах, немов шибарі, армовану дружину - робиш їй куні гайковим ключем та подеколи спльовуєш на замащені мазутом пальці. Ти не гребеш, чи ранок, чи ніч за дверима - вони лиш щілиною замка світять, наче оком всевидящим. Підкрутивши останню з гайок, ніжно проводиш по глушнику.
Відсутність карданного валу лише підтверджує полігамність вашого шлюбу, попри всю маскулінність імені обраниці.
Поет-декадент, що вкотре розчарувався примітивністю проявленої матерії і зачарований глибиною космосу, який відкривається йому з-під днища його старого, тюнінгованого під muscle-car, “Запорожця-968”.
Поет-декадент невизначеного віку серед колонад порожніх пляшок з-під дешевої горілки під склепінням автокрана.
Твоя Саграда де Фаміліа, твій храм і твоя фортеця - порослий срібним мохом гараж.
З шарканням, вилазиш з ями, сідаєш на “корти” аби покурити айкос. В армованих спицях колісних дисків ворушаться скалки твого відображення, що витирає шмарклі з носа. Шмигаєш зі свистом - різко.
Підводишся.
Крізь товщу тріснутих лінз кидаєш sad-погляд на вигини жіночих ландшафтів, що відбитками глянцевих постерів лоскочуть гіпоталамус. Ти споглядаєш і розбираєш на молекули міф про Кохання. Витираєш руки після споглядання. Все ж, цей швидкий дофамін не настільки сильний, як вміст непочатої пляшки на столі.
Старий касетний маг хрипить альбомом техаського гурту Diesel Machine - “Torture Test”, і це так точно відображає твій внутрішній морок:
- твій механізм проіржавів, але не згорів.
Лушпиння фарби з помережаної сечею, вуличним живописом та тріщинами бічної стіни гуртожитку ВНУ, провінційна цвіль і замерзла ковбаса на розстеленій на лавці газеті немов дороговкази:
- ти функціонуєш за рахунок пального від п’ятничної сцени в пивному пабі твого СМТ.
Прогорланивши короткий сет вашого ноунейм-джаз-фак-кабаре, вивалюєшся через задній прохід закладу неначе зелене лайно.
Підводишся.
Сніжинки вкривають розпашіле тіло неначе стожари - миттєво згоряючи на тлі туманної оклюзії навколо кола світла самотньої лампочки під’їзду.
І якоїсь миті, розірвавши на грудях гудзики клітчастої чорно-червоної сорочки, з твоїх легеневих міхів зривається аутичний крик:
“...бо без порядку хаосу нема!”
Di__________________________________________________________22.10.2026
Мій мозок ніби затерп на мить, як рука вночі, коли відтік крові ставить межу між функціонуванням і смертю:
настільки вагомою, важкою, сильною енергією вдарило з моїх навушників при першому прослуховуванні міні-альбому.
Не дивлячись на (правильно) підібрані слова, матючні ужимки й гітарні панчі, з кожною хвилиною музичної мандрівки мені ставало все більше не по собі:
наскільки щирість, ненаграність і відчай супроводжують дане звукове полотно від самого його початку “Трону” й до останніх акордів “Мортідо”.
“П’яний Поет” як концепт - чудовий. Проте, його втілення у цій, достатньо авангардній core-музиці з southern-нальотом я б особисто ще трохи шліфанув, присутня надлишкова сирість вокалу, як і його посадка в загальний мікс.
