Паперова армія безглузда та нещадна.
Вона переважно складається з вояк, які вже десятиріччями в армії та отримують і пенсію, і грошове забезпечення. Багато хто з них — «інваліди», хоча єдиним їхнім професійним захворюванням міг би бути лише геморой від надмірної кількості срако-годин.
Майже всі вони десь нещадно воювали з паперами за десятки кілометрів від лінії фронту, а під час повномасштабного вторгнення когось із них випхати ближче до фронту просто нереально.
З армії вони витиснули максимум і мертвою хваткою тримаються за посаду, оскільки більше ніде не потрібні, бо толком робити нічого не вміють. Їхній функціонал легко потягнув би розумний старший солдат, але держава чомусь утримує цілих полковників на цих посадах.
У буденності вони не дуже завантажені, і їм навіть вистачає часу на різне поскудство. Вони поскудством здебільшого й займаються, бо єдина рушійна сила для них — це заздрість до більш успішних та молодих. Піднятися вони можуть лише через приниження інших — і тільки у власних думках, бо насправді майже всі вони нікчеми та нещасні люди, які не приносять ані армії, ані суспільству жодної користі, а навпаки — лише шкоду.
Через них із підрозділів та з армії йдуть талановиті й розумні люди, демотивується особовий склад. Родичі загиблих не отримують виплат. Справжні герої не одержують гроші, нагороди за реальні досягнення, зате паперові отримують усе, що тільки можна — і один одного нагороджують і нагородною зброєю, і державними відзнаками.
Насправді їхня задача проста: швидко складати однотипні папери та реєструвати їх. Але паперові бійці вважають, що вище них лише зорі. І це, чесно кажучи, у мене викликає лише огиду та відразу.
А коли виникає ситуація, що вимагає трохи попрацювати й ефективно організувати роботу, вони раптом починають «хворіти».
Ну що ж, наші справи осудять нас. А вам хай Бог дасть міцного здоров’я, бо воно вам ще знадобиться.
