У вівторок, 16-того квітня 2024-того року помер український публіцист та співзасновник каналу «імені Т.Г. Шевченка» Дмитро Капранов.
«Друзі, в нас біда. Сьогодні зранку раптово помер Дмитро. Коли та де прощання, напишу завтра. Все решта скасовується, пробачте», - було написано на сторінці фейсбуку, яку він вів разом зі своїм братом-близнюком Віталієм. Здавалось, що у громадського діяча могла бути якась невиявлена хвороба(ну ще можна було би приплітати сюди синдром раптової смерті, хоча він, як правило, поширений у осіб від 18 до 30 років). Але під коментарями ЗМІ, що сповістили про цю подію крім слів співчуття знаходились і ті, що видавали теорії, що смерть діяча не була простою, оскільки її деталей не вказують. Ось пару прикладів(імена користувачів заблюрені):
Якщо добре пошукати, то таких адептів «теорії змови» можна багато знайти. Все можна списати на шок від почутої новини, якби не одне але – а чому саме вбивство?
Бо якщо серед українців помирає котрийсь видатний громадський чи політичний діяч, то обов’язково з’явиться пласт людей, що почне шукати у всьому подвійне дно. Новина зі смертю пана Капранова є доволі свіжою(на момент написання матеріалу), але от давайте візьмемо матеріали про смерть відомого українського співака Скрябіна, котрий загинув у автокатастрофі 2-го лютого 2015-того року. Перш ніж читати коментарі, варто сказати, що версія про автокатастрофу є найбільш реалістичною, оскільки після трощі з’явилась така собі людина, як Дмитро Ященко, котра розпускала чутки, що нібито бачила те, як транспорт Кузьми підрізала «Хонда», але під час письмових показань слідству, чоловік від цих заяв відмовився. Матір співка – Ольга Кузьменко також не вірить у умисний слід.
«Не було жодної підстави, була чиста ДТП... Є свідок, людина, яка їхала з ним у машині. Поговорили з ним. ... Все було начебто сухо, і посеред дороги була льодова брила. І на неї натрапив», - сказала вона «Львівській хвилі»(хоча на це прибічники теорії вбивства стверджують, що її могли залякати).
Олексій Мочанов, відомий автогонщик у своїй сторінці фейсбуку також вважає, що ДТП було зумовлене випадковим фактором. «Андрій Вікторович Кузьменко загинув у дорожньо-транспортній пригоді, на жаль, яка сталася з його власної вини», - написав він.
Але при цьому дуже великий шмат людей звинувачує у смерті Скрябіна політиків, оскільки за декілька днів до катастрофи, співак записав відео, де у своїй звичній манері розкритикував тодішню владу у хабарництві, бездіяльності та тому, що вона не намагається врегулювати конфлікт на сході України. Це нібито і вважають причиною смерті культурного діяча, оскільки подробиці аварії досі не до кінця з’ясовані.
Бажання видати ДТП Скрябіна за замовне вбивство скоріш за все є тою, що вона подібна до іншого подібного інциденту – загибелі дисидента В’ячеслава Чорновола у 1999-му році. І воно вже більше виглядає як саме замовне, оскільки за свідченнями Миколи Голошми(колишній заступник генерального прокурора) «Ми розслідували справу про вбивство Чорновола… І встановили, що Чорновола було вбито. Було вбито чотирма ударами кастету у потиличну ділянку голови і таким самим кастетом було добито водія… Безперечно, що не ДТП. Було встановлено відключення подушок безпеки, підробку огляду місця події, було встановлено вбивство на Волині основного свідка. Коли ми відкопали труп, там були важкі метали в кістках. І ми розкрутили експерта, який сказав, що він не проводив розтин тіла Чорновола».
Нерозкритим також залишилось і вбивство Геогрія Гонгадзе, українського журналіста та засновника видання «Українська Правда». У ході довгих розслідувань та акцій протесту покарати вдалось лиш виконавця злочину, а замовники досі перебувають на волі і багато хто думає, що за цим стоїть другий президент України Леонід Кучма, хоча це ще не доведено, оскільки його найближче коло чи ті, хто могли б пролити світло на справу мертві за дуже дивними збігами обставин.
Але вбивають не тільки суто проукраїнських діячів. Варто згадати публіциста Олеся Бузину, автора скандальних книг «Вурдалак Тарас Шевченко» та «Поверніть жінкам гареми», де можна побачити його сильні українофобні погляди. Також він був противником Майдану, а раптова та дивна смерть зразу же піднялась у Росії – тоді Володимир Путін назвав цей випадок «політичним вбивством», а також була спроба створити у Москві літературну премію імені О. Бузини. Щодо версій вбивства, то їх багато, але майже всі вони мають спільне – це показати мученика за «рускій мір», який був на той час вигідний для Кремля, котрий розкачував політичну ситуацію в Україні зразка 2015-того року.
Також варто згадати і спробу вбивства третього президента України Віктора Ющенка, яке сам потерпілий та його найближче оточення вважають замовним через його прозахідну політику на політичній арені України початку нульових, а замовник - Росія. Ще на характер замаху вказує і те, що Кремель не вперше використовує отруту для прибирання своїх противників. Для прикладу – отруєння Олександр Литвиненко, автор книги «ФСБ підриває Росію», де розповідає, що підриви багатоповерхівок по всій Росії у 90-тих були штучними і вчинені працівниками російських спецслужб і за це шукав політичного притулку у Західній Європі. У 2006-му році був вбитий за допомогою отруєння чаєм у якому був полоній. Інший випадок – це спроба отруїти іншого противника путінського режиму Сергія Скрипаля у 2018-того року за допомогою хімічною зброї «Новачок»(до речі, про нього згадує один із коментаторів з приводу смерті Д. Капранова).
Також режим Путіна може використовувати замовні вбивства не тільки із допомогою отрут. Для прикладу – це смерть опозиціонера Бориса Нємцова у 2015-му(зроблене за допомогою вогнепальної зброї, у дисидента було випущено близько п’яти куль) чи Ганни Політковської у 2006-му році(її розстріляли у під’їзді власного будинку 7-го жовтня(у день народження Путіна).
Отже, ми маємо сусіда-Росію, котра не гидує використовувати атентанти на противників теперішнього режиму, майже все своє існування намагалась знищити український народ, а також зараз веде масштабну війну проти України. Це породжує у загальній свідомості чинного українського суспільства образ «зла» та його методи і серед них – саме приховані вбивства різних діячів, що так чи інакше є протиставленням цього «зла». Провальна політика теперішньої влади та відсутність значних успіхів на фронті знижує довіру населення до українських політиків, а заразом – вони несвідомо також починають називати їх «злом», поволі перетягуючи на них відповіді риси, а серед них – замовні вбивства державних чи проукраїнських діячів, або ж таких, що «засвітились» серед соціуму якоюсь різкою чи темою хайп-галас.
Також на цю параною із «замовними» впливає і те, що українські правоохоронні органи зазвичай не можуть до кінця розкрити справу, припиняють її через брак доказів, власну неспроможність, або ж мовчать через те, що їм наче заплатили чи вони самі так чи інакше причетні до атентанту. Це також викликає низький рівень довіри у народу. У цьому грає і те, що Україна – держава пострадянського спадку, себто, наше суспільство досі не позбулось деяких звичок чи правил життя, набутих у Радянському Союзі. І якщо у службових органах – це можливість закрити справу без вагомих причин, то у простого народу – недовіра до міліціонерів-поліцейських та бажання із ними майже не мати будь-яких комунікацій та повна недовіра. Із цього виходить, що навіть при тому, що копи і справді не матимуть значних доказів для закриття справи, прості обивателі України будуть все одно вважати, що справу «зам’яли».
Такий ланцюжок із нерозкритих вбивств відомих людей і змушує більшість винити у всьому владу – не якусь конкретну, а владу як загальне явище. Крім кучм починають додавати замовників порошенків чи зеленських(у залежності від вбивств, хай як абсурдно це звучить). А якщо вбитий мав якусь відкриту конфронтацію із владою чи народну позицію, то думка народу про «замовне» буде неймовірно великою.
У підсумку ми маємо, що смерті українських політичних чи суспільних діячів із сухим фактажем чи неоприлюдненою інформацією про причину загибелі сприймається за замовне вбивство через їхню патріотичну позицію чи професійну діяльність. Ряд багатьох окремих чинників вибудовується в одну конструкцію, що дає свій ефект на суспільство. І якщо воно приносить користь – то конструкцію бережуть, якщо ж шкоду – то її повинні негайно розібрати.
