Вступ
Пострадянська українська армія впродовж 90-х та 00-х рр. повільно та впевнено скорочувалася та деградувала. Частково через економічні проблеми (в контексті яких зменшення фінансування “непотрібної” армії виглядало дуже привабливим) а частково через домовленості з іноземними партнерами які вбачали в кожній пострадянській республіці майбутню військову загрозу. Цей невтішний для нас процес тривав до 2014 р., коли війна зустріла українську армію з пустими складами, поламаною технікою та внутрішніми зрадниками.
Задля детальнішого опису ситуації в якій знаходилися українська армія нижче наведені проблеми оборонного комплексу які мали місце напередодні війни:
— Розформування найбільш боєздатних підрозділів Збройних Сил України;
— Тотальне недофінансування та розкрадання армії;
— Відсутність резервів;
— Дезорганізація структур державного управління та відсутність координації між окремими інституціями.
Вплинула на боєздатність ЗСУ й окупація Криму, яка повела за собою колосальні збитки та втрату більшої кількості озброєння яке перебувало на півострові.
В контексті цих подій війна стала тим фактором який заставив українську оборонну машину осучаснюватися «на ходу». Відбувалося це коли військово-політичне керівництво країни було фактично обезголовлене. Тож розгляньмо період коли почалася «куватися» українська армія.
Головна частина
Нижче будуть зображені зразки піхотної зброї яка перебувала на оснащенні тогочасних українських офіційних та добровольчих військових формувань. Та хоча по співвідношенню може здатися що застарілих совкових екземплярів та наших новіших аналогів майже порівну, але усталена «культура» розкрадання та подальшого перепродажу просто не могла дозволити наявність великої кількості якісного бойового оснащення на перших етапах війни.
Розкрадання та корупція були настільки поширеним явищем що на законодавчому рівні в рамках Міністерства оборони був створений спеціальний відділ по продажу «надмірного» майна.
На перших етапах бойових дій українськими добровольчими батальйонами та регулярними військами широко використовувався автомат Калашникова та різні його модифікації. Серед них мала велику популярність версія з придушувачем спалаху від пострілу; у багатьох випадках це були «саморобні» конструкції з різними наслідками. Основною метою цих модифікацій було уникнути викриття стрільця, особливо вночі. Також з’явилася велика кількість голографічних прицілів, які переважно монтувалися збоку.
Серед піхотної зброї були популярними автоматичні гранатомети та в особливості кулемети різного ґатунку. В наведеній нижче таблиці зображені моделі легких, універсальних та крупнокаліберних кулеметів які використовувалися українськими військовими протягом 2014-2015 рр.:
В процесі ведення бойових дій проти проросійських сепаратистів відбувалися модернізації кулеметів, в основному, шляхом виготовлення пристосувань для встановлення різних прицілів, глушників і придушувачів спалахів.
Реальний масштаб дефіциту обладнання, з яким зіткнулися в армії репрезентує той факт що активно використовувався Кулемет Максима зразку 1910 року, відомий нам переважно з історичних фільмів.
Виготовляли різноманітні підставки для встановлення важких кулеметів та гранатометів, імпровізовані колісні платформи, часто саморобні укріплені бронею. Універсальні та крупнокаліберні кулемети вкотре довели свою ефективність, причому можна відзначити, що ці типи кулеметів використовувалися із закритих позицій.
Автоматичний гранатомет АГС-17 виявився дуже ефективним завдяки своїй відносно невеликій вазі. Його встановлювали на різні платформи, зокрема, на фургони без задніх дверей для проведення швидких вогневих атак і такого ж швидкого відступу.
Крім АГС-17 активно використовувався СПГ-9 «Спис», який отримав друге народження на полі бою, оскільки виявився корисним для ведення непрямого вогню, і послідовно використовувався для виконання цієї функції.
В бойових умовах були спроби збільшити потужність вибуху гранати РПГ-7 шляхом встановлення на гранату 82-мм мінометної міни, деактивуючи таким чином її функцію самоліквідації.
Крім РПГ-7 мав великий попит і Реактивний піхотний вогнемет РПВ «Джміль». Він підтвердив свої високо оцінені можливості як надзвичайно ефективної зброї в міських умовах. Він використовувався, зокрема, для обстрілу будівель, з яких працювали снайпери.
Найбільш ефективними українськими підрозділами на початку бойових дій на сході України стали добровольчі батальйони («Добробати»). Всього протягом 2014-2015 років створено понад 30 добробатів: «Донбас», «Азов», «Айдар», «Дніпро-1» і т.д.. Головним чином вони формувалися з цивільних осіб, та людей, які мали досвід військової служби або пройшли прискорений, двотижневий курс підготовки.
Забезпечення батальйонів уніформою взяли на себе волонтери, зброю їм було надано МВС України. Вже 13 червня 2014 р. саме бійці добровольчих батальйонів «Азов» та «Дніпро» взяли участь у винищенні проросійських військових формувань на вулицях Маріуполя.
Загалом 2014 рік став для ЗСУ перевіркою на стійкість, витривалість, вірність присязі та відданість державі. Та для історії українського війська це був не просто рік, це був переломний момент відродження української армії.
Незламність українських військових у 2014 році дала можливість зміцнити армію протягом подальших років. Протягом 2015 р. відновлюється боєздатність, отримується військовий досвід (в деяких випадках здобутий на помилках), покращується матеріальне забезпечення. Посилюються також «добробати», які на початку року переформовуються у мотопіхотні батальйони ЗСУ, та в окремих випадках починають класифікуватися як полки.
Наступний рік характеризувався процесом зростання могутності ЗСУ та їх здатності до виконання бойових завдань. 2016 р. став також роком декомунізації нашої армії. Були вилучені почесні найменування, старі нумерації та державні нагороди часів СРСР. На заміну їм почали шукати терміни та значення які повною мірою повинні були відображати українську військову історичну традицію.
Тож не зважаючи на колосальне відставання української армії в багатьох аспектах, їй вдалося зупини ворога, що дало час на модернізацію. Розпочалося збільшення чисельності війська, формування нових бойових частин, доукомплектування вже наявних підрозділів та підвищення спроможностей нашого оборонно-промислового комплексу. Проте це довгий шлях. Шлях який в умовах корупції та постійної військової агресії був звивистим та тернистим. Шлях яким ми досі торуємо до перемоги.
Одним із символів героїзму і відродження української армії стали бої за Донецький аеропорт. Завдяки зусиллям волонтерів українські підрозділи отримали значну кількість спорядження сучасних зразків: каски, камуфляжі, взуття, бронежилети тощо. Одним з основних видів зброї, яка застосовувалася у боях, що тривали 242 дні, стали ручні кулемети. Саме вони змогли забезпечити необхідну щільність та інтенсивність вогню у складних бойових умовах. Вояк зображений на реконструкції озброєним модернізованим 7, 62 міліметровим кулеметом (ПКМ).
Заключні слова
Отож, переважна кількість того що було на озброєнні в українських захисників було застарілим. Наявне модернізоване та нове озброєння, що отримували підрозділи Збройних Сил в одиничних екземплярах, не впливало на боєздатність частин і підрозділів. Давала про себе знати також відсутність військового досвіду особового складу, який в значній кількості складався з добровольчих батальйонів.
Побороти ці прогалини у військовій структурі допомогла лише самопожертва тих хто став до збройних лав заради нашого майбутньго. Пам’ять про тих що стали щитом нашої держави не буде забута. Тож будьмо надалі списом який уражає наших ворогів.
