Бармен звично протирав склянки. Бар був майже порожній. Рано-вранці тут було малолюдно. Самотній сталкер пив чай. Інформатор, як завжди, замовив собі подвійну міцну каву. Дівчата-офіціантки сиділи за столиком у кутку і перешіптувались.
Почулись важкі кроки. Бармен підняв погляд. Ну треба ж — Арт завітав. Бармен очікувально дивився на сталкера.
— Чогось налити?
— Кави міцної. Мені в дорогу. У долгарів є технік?
— Є. Громов, при вході на базу в будиночку сидить. Ще щось?
— Хабар візьмеш?
Арт вивалив усе, що знайшов. Собі залишив дві «Медузи» і «Плівку». «Викрут» вирішив продати, щоб через дріб’язкове поранення коні не двинути. Він тепер був сам, прикрити нікому. Бармен оцінив:
— 25 штук за все.
— Та йди ти нахрін.
Арт почав збирати артефакти. Бармен кашлянув.
— Добре, тридцять.
— Сорок. І не будь як Сидір.
— Тридцять п'ять. Останнє слово.
Арт прикинув. В електронному гаманці він мав біля сімдесяти штук. В принципі...
— І пояс на сім слотів зверху.
Бармен на мить завагався. Потім кивнув.
— Добре.
Пояс ліг на стійку. Бармен забрав хабар і передав одному з охоронців. Здоровило поніс його десь у задні приміщення. Арт перевісив пояс. Детектори, «Медузи» і «Плівка» зайняли свої місця. Ще два слоти можна використати по ситуації. Артур відпив кави. Гаряча рідина прокотилася по тілу. Кава була непогана, але з кавою Дока не стояла й близько.
— Де народ?
— Всі в передчутті великого кіпішу, ветеране. Тут збір був: «Воля», «Долг», вояки, Йога... До речі, загляни до Вороніна. Про тебе теж говорили. Про вас...
Бармен замовк, піймавши погляд Арта. Але сталкер швидко взяв себе в руки.
— Добре, зайду...
Піаніст, затиснувши оком лінзу, пінцетом і мікроскопічним паяльником присобачив останній контакт до жорсткого диска.
— Момент істини.
Він під'єднав диск. На дисплеї ноутбука з'явився новий пристрій. Піаніст відкрив вміст і покликав Музиченка. Полковник почав переглядати вміст. Його коротко стрижене волосся стало дибки. На диску знаходилися сотні файлів про досліди над людьми, ноосферою, спроби схрещування мутантів. В окремій папці були замовлення: повідомлення до сталкерів, результати досліджень аномальної рослини, що знайшов Арт. Захищена папка з вірусами... Також були дані про сталкерів, що виконували замовлення, в тому числі й напади на сквади. Двоє одиночок і ренегат... Всіх трьох «зачистили» одразу після виконання...
— Піаністе! Зроби три захищені архіви на трьох різних носіях. І зв'язок мені зі штабом...
Генерал-лейтенант Василенко підняв трубку телефону захищеного спецзв'язку. Він вислухав доповідь. Його обличчя змінилося — такого він не очікував. Поклавши трубку, він натиснув кнопку селектора:
— Ковальського до мене. Терміново.
За пів години прибув генерал-майор Ковальський. Коли двері зачинилися, він промовив, сідаючи на стілець:
— Слухаю тебе, Дмитре.
— Пішли перекусимо.
Ковальський зрозумів: інформація не для вухатих стін кабінету. Василенко дорогою до кафе, в якому зазвичай обідав генералітет, передав Ковальському інформацію від Музиченка. Генерал-майор трохи подумав і спитав:
— Як Дегтярьов це пропустив?
— Це вже неважливо. Тим більше, що завдяки полковнику у нас є ця інформація. Тепер твоє завдання: за два дні до Музиченка буде поставка боєприпасів. Ти полетиш теж. Інформацію доставити в штаб. Вона не повинна потрапити в чужі руки. При нештатних ситуаціях — знищити. Я покладаюсь на тебе, друже.
Ковальський зрозумів. Попрощавшись із Василенком, він пішов готуватися. Ніби нічого такого, але Зона... Колишній командир групи «Скат» сподівався, що в Зону більше не потрапить. Але життя вносить свої корективи...
Воронін розмовляв з Артом. На розмові також були присутні Анубіс і Петренко.
— ...Таким чином ми розраховуємо на твою допомогу, сталкере.
— Ні, генерале. Це розбір між угрупованнями. Я одиночка. Я не стану в це лізти.
Воронін нахмурився.
— Через той чортів ноутбук загинуло четверо моїх людей. Серед них — Зулус. Ти правда вважаєш, що не повинен допомогти?
— Вважаю. Я не витягував той ноут. Мене самого витягли з лаби. Я нікого ні про що не просив.
Анубіс подав голос:
— Тим не менш, ми з вами пішли. Мені пригадується, що в барі ти пропонував мені допомогу? От саме зараз цей час.
Арт був хазяїном своєму слову:
— Коли виступаєте?
— Вихід за два дні. Йде підготовка.
— Добре. Я ще в Рудий ліс мотнусь. Тримаймо зв'язок. І, до речі, Доку доставку зробіть. Він просив передати.
— Зробимо. Док — це святе.
Арт вийшов від генерала. Зайшов до Громова. Той оцінив стан гвинтівки — зброя була в порядку. Можна було висуватися. Ще треба було б на базу «Волі» заглянути...
Вечірнє сонце торкнулося горизонту. Водонапірна вежа в селі кровососів на Армійських складах відкидала довгу тінь. У дворі бази «Волі», біля старого танка, що стояв тут багато років, Лукаш і Макс розмовляли з Артом. Сталкера сюди привели на його ж прохання мужики, які повертались з рейду. Розмова була схожа. Арт знав, що відповісти — він і так був втягнутий у війну.
— А де ноут, Арт? — Макс вирішив поставити це питання.
— У Музиченка. Більш безпечного місця я не придумав. Тим більше, що він допоміг вийти на сигнал з Х-18.
— Ну ясно. Інфи нам не бачити. Та і хер з нею.
Лукаш не засмутився. Арт спитав Макса:
— Де у вас технік?
Техніком «Волі» був уже немолодий дядько Яр. В минулому непоганий снайпер, зараз він сидів у казармі за верстатом. Окуляри з товстими лінзами красномовно показували, що вік бере своє. До нього підійшов сталкер. На верстат поклав G36.
— Ну і?
— Потрібен ПБС і ЛЦВ. Збільшені магазини. До ранку.
— Двадцять п'ять тисяч.
— Хера собі. Ну добре. Роби.
Сталкер вийшов. Треба було ночувати. Макс показав йому місце. Про Ліру розпитувати не став...
Ранок у Рудому лісі був неспокійний. Лив дощ. Біля старих печер сквад одиночок відстрілювався від зграї снорків. Біля старого БТР ходив самотній зомбований. Гавкіт собак, ревіння кабанів і плотей наповнювало радіоактивний ліс зловісною какофонією.
В кімнаті Лісника чекали на Арта. Він був на підході. Видра, що прийшов з Лиманська, сидів похмуріший за грозову хмару. Лісник розповів йому про Ліру, та вони домовилися Арту нічого не говорити.
Зайшов Артур. Лісник показав йому місце. Низький голос старого заповнив кімнату:
— Сідай, молодо-зелено. І слухай.
Артур сів на вказане місце. Дегтярьов почав:
— Клани хочуть покінчити з мерками. Це ми знаємо. Розклад сил такий...
Полковник переказав планування дій.
— Що робимо ми? — спитав Видра.
— Провідник непомітно заводить групи в Мертве місто. Групи чистять патрулі і секрети. А вони будуть. І тоді чекаємо основних сил. Ми йдемо як сквад: я, Видра, Стрілець і Арт. «Долг» і «Воля» виділять по два сквади на зачистку. Всього п'ять сквадів. Ми зайдемо тут. — Палець полковника показав на мапі прохід між пагорбами. — Провідник заведе своїми стежками. Далі — максимально тихо і жорстко знімаємо пости. Основні сили підтягнуться десь за годину після сигналу.
Ще кілька годин група обговорювала деталі. Потім Арт написав до Вороніна: «Йду в Мертве місто з групою Дегтярьова». Генерал не відповів. Це було ще й краще.
На «Янові» підготовка йшла повним ходом. Шульга і Локі готували сквади до операції. До виходу залишалося менше доби. Сквад «Долгу» очолював майор Присяжнюк. Сам в екзоскелеті, з кулеметом. Його люди — снайпер і два автоматники, запаковані у важкі бронекостюми, чекали виходу. БК із запасом, світлошумові гранати, димові РДГ. У одного бійця був ще сльозогінний газ. Бійці були готові.
Локі виділив два сквади. Один вів Ніндзя — майстер, давно в клані. Сквад — якісь шаолінські монахи. Вогнепал не любили, все хотіли робити по-тихому. Сам Ніндзя носив катану, невідомо звідки взяту. Його бійці — двоє мали мачете, один — томагавк. І штурмові гвинтівки з глушниками. Точно, ніндзя.
Другий сквад вів сам Локі. Командир «Волі» не звик відсиджуватися в тилу. Його снайперський «Ремінгтон» був почищений, змазаний і готовий до дії. Сквад, озброєний FN F2000 з повним обвісом, зарядженими бронебійними патронами, теж чекав команди.
На «Затоні» Султан готував своїх. Півтора десятка братків, тримаючи автомати з обвісами, готувались. Їм було страшно. Двоє колишніх вояк звично оглядали зброю, допомагали іншим з бронею. За кілька годин вони підуть на Станцію переробки відходів, з якої, можливо, вже не повернуться...
