Прочитав книгу Патріка Деніна "Чому лібералізм зазнав невдачі", яку переклало "Свічадо" минулого року, а написано о 2018 році.
Денін - американський політичний теоретик, професор політології в приватному католицькому Університеті Нотр-Дам. Він є що практикуючим католиком, комунітаристом, радником при Партії Американської Солідарності (American Solidarity Party). Ця організація натхненна католицьким соціальним вченням, тяжіє до лівоцентризму в економіці та соціального консерватизму. До натхненників Деніна можна віднести Платона, Аристотеля, Берка, Алекса де Токвілля, Макінтайра та Рода Дрегера.
Денін є особою, яка впливає на Дж. Д. Венса, тому його вплив не варто недооцінювати.
Автор починає з констатації тези, що лібералізм зазнає поразки. Він вказує на статистику, що більшість американців невдоволені станом демократії. Це породжує політиків-популістів, що приходить з гаслами боротьби з істеблішментом. Буквально сьогодні ми бачимо переобрання Трампа, що підтверджує тезу.
Денін розуміє лібералізм у філософському значенні, тобто прагнення звільнити індивіда від суспільних норм, моральних обмежень вичерпав себе, оскільки досяг успіху. Лібералів теж він ділить на лівих та правих, під критику попадають обидва табори. Прогресивний лібералізм органічно народився із класичного, оскільки поставив питання, а хіба можливе свобода в умовах злиденності та економічної незахищеності? Обидва табори, хоча мають відмінності у тактиці, але об’єднані прихованою співпрацею. Обидва ліберальних табори бачать політику як проєкт співпраці автономних індивідів
Хибу лібералізму Денін бачить у тому, що теоретики підмінили античне і християнське розуміння свободи. Для класиків свобода була синонімом самовладання, уміння подолали пристрасті задля високих цілей. Важливим було плекання чеснот: справедливості, поміркованості, помірності, щедрості й т.д. Це необхідні умови для спільного життя у полісі, належного самоврядування та протистояння тиранії. З приходом Макіавеллі та Ко політика спускається “донизу” і опора ладу стоїть на егоїзмі та корисливості. Свобода починає розумітися як "роби те, що хочеш". Це веде до вад, розбещеності, через що люди впадають у нові залежності. Скільки сучасна людина може прожити без смартфона?
Іншою проблемою ліберальної думки є теорії суспільного договору. Мовляв, у стані природи ми маємо права та автономію, які люди передають в державі в обмін на безпеку. Денін сповідує бачення арістотелівське бачення людини як політичної тварини. До речі, тут можна згадати теорію стаціонарного бандита. Еліти, що займаються грабунком в решті осідають на певній території та беруть уже данину. Теорія добре лягає в контексті виникнення Руської держави, де бандитами виступали варяги.
Похідною проблемою від теорії суспільного договору є те, що ліберальний соціум є одноднівкою, адже ненароджені покоління не враховуються.
Ліберальна держава теоретики а-ля Лока розуміли як засіб для розростання свободи та емансипації від місцевих норм, звичаїв і традицій. Відповідно, чим могутніша держава і більше законів, тим люди вільніше. Замість опіки громади та церкви суспільство потрапляє під державний патерналізм. У цьому Денін бачить причину водночас індивідуалізму та етатизму, які підживлюють один одного. Мені згадався приклад із похіттю, у християнській традиції, якщо чоловік дивиться на жінку з пожадливістю, то вже згрішив у серці своєму. Лібералізм “визволив” нас від цього погляду, але тепер у деяких державах неправильний погляд на жінку уже може трактуватися як домагання і підлягає суду.
Під приціл підпадає ліберальна культура, яку він називає "антикультурою". Замість обіцяної мультикультурності ми можемо побачити знищення всякої окремішності та одноманіття і злиття усе в спільний казанок. Культура складається із традицій і звичаїв та накладає норми, а лібералізм прагне звільнити від пережитків "темного минулого". Ліберальна держава знаходиться у суперечності з релігійними громадами. Він наводить приклад амішів, що нехтуються сучасним світом та скептично ставляться до нових технологій. Здавалося жити там зовсім погано, але в амішів є традиції, згідно з якою перед тим як стати повноцінним членом і накинути на себе зобов’язання молодій людині дають можливість пожити у зовнішньому світі, але левова частина молоді повертаються назад. Вільний та емансипований світ нічого не може запропонувати цінної альтернативи.
Не обходить в книзі стороною й еліти. Ліберали обіцяли звільнити нації від спадкової аристократії та королів, натомість ми сьогодні бачимо виникнення і закріплення нової еліти, яку Джефферсон називав “природною аристократією”. Дитина із заможної, повної стабільної родини матиме освіту в елітних закладах освіти та з великою ймовірністю теж займе високе положення в соціальній ієрархії. Підпадають під критику та університети, що відмовилися від "вільних мистецтв", які вважали універсальними та мали готувати вільних людей. Тепер їх місце займають більш прикладні заняття.
Крім того, він ще торкається теми народних мас, що займають нижчий статус у суспільстві. Еліта звинувачує цих людей сексизмі, расизмі, гомофобії, ксенофобії й т.д. Коли ці люди незадоволені, то ліберальна еліта починає антидемократичні розмови. Як приклад він згадує книгу Бренана "Проти демократії", мовляв, звичайні люди неосвічені, не мають відповідних знань, тому і голосувати та брати активну участь в політиці їм не слід. Хай ліпше займаються мистецтвом і ручними ремеслами.
Лає також Патрік сучасну економіку через зростання нерівності та незахищеність та низький добробут населення Заходу. Якщо раніше нерівність компенсувала Проблему він вбачає у відчуження робітників від плодів своєї праці (вслід за Марксом!"). Також претензією до ринкового капіталізму, що він руйнує місцеві економічні системи. Він наводить приклад цехів і гільдій, а також місцевих банків, що знаходилися ближче до міст і краще розуміти чи варто інвестувати у житло.
Політичний теоретик проходиться і по деяким батькам-засновникам США, вказуючи, що вони попри федералізм відкрили дорогу до занадто сильної концентрації влади у руках Вашингтону, оскільки вважали, що центральний уряд має перетягувати до себе найталановитіші кадри та мати більшу прихильність, ніж місцеві органи самоврядування.
В кінці Денін розмірковує над альтернативами. Він пропонує вийти за вузькі межі ідеологій, зосередитися над розбудовою громад, які б пропонували альтернативи ліберальному порядку, були оазами та стали прикладами для майбутнього кращого укладу. Певне, ідеалом для нього є Толкієнівський Шир. В цьому аспекті він надихається книгою “The Benedict Option”, яка пропонує створити контркультуру в середині ліберального порядку.
Він пише, що постліберальна ера не повинна бути поверненням до минулого, а радше зберегти те, що можна цінувати сьогодні. Правда, не до кінця зрозуміло, що хоче він законсервувати. Правда, свої пропозиції щодо майбутнього він вже розширив і поглибив у своїй іншій книзі Regime Change: Toward a Postliberal Future (Зміна режиму: до постліберального майбутнього).
В економіці він пропонує шукати альтернативи споживацтву як ось практики “Зроби сам” та людям займатися безпосередньо займатися вирощуванням їжі та ведення домашнього господарства, хенд-мейд і подібним.
В цілому, книга читається легко і мені в принципі сподобалася. Проте кілька зауваг виникло. Фактично Денін робить з лібералізму цапа-відбувайла за фактично усі проблеми та хиби, така собі Не впевнений, що на лібералізм цілком можна покласти провину щодо атомізації суспільства. Тим паче ліберали здавна наголошували на свободі асоціацій, адже громадські асоціації, клуби - частина громадського суспільства. Непереконливим є бачення економіки від Деніна, адже за декілька століть добробут західних держав значно зріст, зменшилася бідність. Сьогодні актуальним є питання про реіндустріалізацію, без заводіків не обійдешся. Замість старих цехів у нас є різноманітні форми кооперації, де людина може розвивати чесноти. В Америці штати, які мають більшу економічну свободу приваблюють людей вищим рівнем життя, а де регіони де багато лівих регуляцій котяться у прірву.
Неоднозначним є погляд Деніна на децентралізацію. З одного боку, як локаліст можу погодитися з потребою у сильних і згуртованих громадах. Проте якщо довіри до центрального і національного уряду не буде, то країну може чекати хаос та відокремлення регіонів, варіанти проголошень “Техаських народних республік”.
Викликає питання наскільки доречним є те, що ліберали так все проти демократії, адже то й же Бренан є лібертаріанцем, а у цієї школи завжди можна відшукати різні, цікаві та неординарні ідеї. Сьогодні можна навпаки знайти тенденції, що ліберали ратують за зменшення вікового цензу.
З формування громад нового зразку теж цікавий момент. Бо тут є ризик такого сектантства, але якщо вже десь реалізовувати свої ідеї на мікрорівні, саме в тому форматі реальність може підкорегувати різні фантастичні ідеї.
Рецензенти влучно зауважували, що Денін зміг об’єднати праві і ліві претензії до сучасного стану ліберальної демократії.
В цілому, книгу можу порадитися тим, хто цікавиться політологією, філософією та усяким людям, що себе вважають великими ідеологами.
