У 1945 році на території центрально-східної Європи опустилася стіна. Архітектором цього муру був кат народів - Іосіф Сталін. Совіцька репресивна машина поневолила Чехословаччину, Румунію, Болгарію, Албанію, Югославію. А також у рабські пути попала Польща. Сталін взяв реванш у війні з поляками. Але гордий народ не скорити. Саме з ПНР почався розвал соціалістичного табору.
На початку 80-х років у Польщі почався страйковий рух. Він мав різні причини. Польські комуністи брали кредити як на Заході, так і в Москви. А коли прийшов час повертати кредити, в керівництва ПНР не було коштів. Це спричинило спад. Виробництво сільгосппродукції в 1976—1980 рр. знизилося на 8 %, зокрема, рослинництва — на 16 %, загальний середньорічний спад виробництва у 1978—1980 рр. склав 6,5 %, зовнішній борг у 1976 році досяг 24 млрд доларів США, національний дохід країни в 1979 році упав на 2 %. Зросла політична активність населення. У 1978 році Папою Римським став Карел Войтила - перший папа-слов’янин. Для поляків католицька церква була одним зі стовпів самоідентифікації. У важливих центрах країни розгортався дисидентський рух. Важливу роль в боротьбі з комуністами відіграли профспілки. Уособленням боротьби поляків за свободу стала профспілка “Солідарність”, яка утворилася на гданській корабельні ім. Леніна. Політична криза наростала паралельно економічній. Приводом до страйків стало зростання ціни на м’ясо. Спочатку страйки мали економічний характер, але з часом набули політичного характеру. Польські комуністи запанікували, бо опинилися в незручному становищі. Якщо вони підуть на поступки протестувальникам, то Польща може повторити долю Чехословаччини. Якщо нічого не робити з протестами, то вони переростуть в революцію. Вихід запропонували силовики на чолі з Ярузельським. Їх політика була близька по духу до начальника КГБ Юрія Андропова. У країні було встановлено військову диктатуру в країні почалися репресії, Солідарність пішла в підпілля.
Політика Ярузельського в період з 1981-1983 року була жорстокою. Інакодумців арештовували та відправляли в тюрму, в країні з’явився свій аналог самвидаву. Католицькі священники були під загрозою арешту через свій антикомунізм. В економіці ситуація не ставала кращою. До 1988 року повною мірою позначився провал усієї політики ПОРП після подій 1981 року. Командна економіка ПНР перебувала у глибокій кризі. СССР перестав продавати нафту за зниженими цінами. Це спричинило економічний спад. Промислове виробництво не сягало рівня 1979 року. Річний показник інфляції піднявся до 60 % навіть за офіційними даними, а, по неофіційним становив до 1500 % у період 1982—1987. Зовнішній борг перевищив 40 млрд. доларів. Понад 60% населення офіційно належали до категорії «малозабезпечених».
Реформи, декларовані урядом Збігнева Месснера під впливом радянської перебудови, фактично зводилися до підвищення цін і призвели до різкого стрибка інфляції на початку 1988 року. Населення просто не сприймало діяльність комуністів у той період. Партійно-державний апарат розглядався населенням як однозначний ворог. Для її позначення використовувався зневажливий вираз Pan Śmatjak — збірне прізвисько номенклатурного функціонера, недалекого, корисливого та жорстокого). Свіжа пам'ять про розправи — особливо розстріл гірників шахти Вуєк та вбивство Єжи Попелушка (активіст солідарності та капелан профспілки Солідарність у Варшаві) — підтримувала високий градус ненависті. Різко впав навіть у порівнянні з початком 1980-х авторитет генерала Ярузельського. Лідери опозиції готувалися до нових акцій протесту, які були б спричинили колапс системи.
Організатори масового страйку вирішили почати зі металургії як найпотужнішої частини польської економіки. 21 квітня 1988 року страйкували 5 тисяч робітників металургійного комбінату у місті Сталева-Воля — Huta Stalowa Wola (на цьому комбінаті зараз виготовляється техніка для Війська Польського). Вони вимагали звільнення активістів підпільної «Солідарності», легалізації незалежної профспілки та значного підвищення зарплати відповідно до зростання цін (спровокованого урядовою політикою).
У квітні до металургів Стальова-Волі приєдналися транспортники Бидгоща та Іновроцлава. 26 квітня під тими ж гаслами страйкував металургійний завод імені Леніна в Кракові. Влада відповіла введенням на підприємства ЗОМО (місцевий аналог ОМОНу) та загрозою застосувати армійські частини. 30 квітня страйк припинився майже повсюдно. Однак у Кракові вона тривала до 5 травня і була розігнана ЗОМО. Робочі активісти зазнали арештів та допитів.
По всій країні розпочалися акції солідарності. 1 травня 1988 року тисячі людей вийшли на вулиці Гданська, Кракова, Лодзі, Більсько-Бяли та інших міст. 2 травня розпочався страйк на Гданській корабельні імені Леніна. Для переговорів з адміністрацією підприємства до Гданська прибув Тадеуш Мазовецький. Але влада ще займала жорстку позицію, і страйк довелося припинити 10 травня під загрозою введення ЗОМО.
Таким чином, весняна страйкова хвиля формально не досягла результатів. Вимоги було проігноровано, роботу довелося відновити. Хоча комуністи заявили про "перемогу", проте сам факт масового страйкового руху — небувалого з 1981 року — свідчив про кардинально новий стан польського суспільства.
Польські комуністи розуміли, що владу втримати буде важко. Бетон - найбільш жорсткі комуністи закликали закручувати гайки. Інша частина партії хотіла абсорбувати лідерів Солідарності до системи. Іншим важливим фактором стала позиція католицької церкви, яка закликала до демократизації ПНР. Зрештою комуністичні лідери не відмовилися виконувати вимоги пікетувальників, тому в серпні 1988 року країну охопили страйки.
15 серпня 1988 року страйкувала шахта «Липневий маніфест» у Ястшембі-Здруй. Це мало особливе значення, враховуючи роль «Липневого маніфесту» у страйковому русі початку 1980-х та завзятий опір у перші дні воєнного стану. Страйк застав владу зненацька, оскільки становище у вугледобувному басейні Сілезії вважалося стабільним після травневих профілактичних арештів.
Рух «Липневого маніфесту» швидко поширився вуглевидобувними підприємствами Верхньої Сілезії. Заклик до страйку було підтримано не скрізь (позначався державний тиск), але загалом сілезький вуглевидобуток вийшов з-під політичного контролю влади. Регіональний страйковий комітет очолили активісти «Солідарності» Кшиштоф Закжевський та Марек Бартосяк (позивний “Бартек”). Шахтарів підтримав місцевий священник Бернард Чернецький. Страйк на «Липневому маніфесті» припинився 2 вересня на особисте прохання Валенси.
Слідом за гірниками знову страйкували металурги в Стальова-Волі. Комбінат мав велике оборонно-промислове значення, тому тут влада планувала жорстку реакцію. Підприємство негайно оточили підрозділи ЗОМО. Однак вони не наважилися вступити в силове протистояння із 10 тисячами робітників.
22 серпня було висунуто єдину вимогу учасників страйку: легалізація профспілки «Солідарність». Саме страйк у Стальова-Волі, очолений Веславом Войтасом, став ключовим актом польського руху 1988 року. Вона надала друге дихання в момент, коли став позначатися спад страйків у шахтарських районах. Страйк сталеварів на «Гута Сталева Воля» називають «цвяхом у труну комунізму».
У місті виник рух громадянської підтримки страйкарів. Щодня тисячі людей збиралися біля воріт комбінату. Сільський священник Едмунд Франківський проводив католицькі меси просто неба. Розмах і завзятість страйкарів сталеварів викликали побоювання можливих наслідків навіть в опозиційних лідерів.
Як і влада, так і опозиція розуміли необхідність переговорів. Спочатку були проведені таємні переговори за посередництва католицької церкви. На державній дачі у Магдаленці. Там було домовлено організаційні моменти так званої круглого столу, за яким би сиділи лідери опозиції та влади. У серпні-вересні 1988 на переговорах опозиція добилася значних поступок та перших демократичних виборів. На виборах до Сейму Солідарність здобула 35% голосів(більше не дозволяли умови договору з комуністами), а відновлений Сенат (розпущений в 1946 році) складався з націонал-демократичних сил.Був компроміс у виконавчій владі. Президентом Польщі залишався генерал Ярузельський, але посаду прем'єр-міністра зайняв Тадеуш Мазовецький.
Польща стала першою країною Варшавського блоку, яка скинула комуністів. Польський націонал-демократичний рух зміг плавно встановити демократію. Плавність переходу дозволив Польщі повести реформи Бальцеровича тим самим подолавши економічні проблеми, які заклали комуністи. Польща стала прикладом для країн колишнього тоталітарного табору, які вирвалися з полону червоної імперії.
