Валенсія — класне туристичне місто. Тисячі відпочивальників приїжджають сюди, щоб насолодитися теплим Середземним морем. Саме у Валенсії відбулося моє перше знайомство з Іспанією. Деякі спостереження за життям в іспанському місті я залишу тут.
Будинки-колодязі
Найперше, що впадає в око — дуже щільна забудова міста. Будинки стоять стіною вздовж вулиць, і це трохи нагадало мені центр Львова. Дотепер ніколи не жила в будинку-колодязі, де (через брак місця та палюче сонце) деякі вікна виходять просто на сусідів, і вас відділяє всього кілька метрів.
Тут добре чути, як на кухні хтось готує або голосно розмовляє. А вночі кімнату може осяяти світло — це сусід увімкнув у себе в квартирі освітлення.
Балкони, що виходять на бік “колодязя”, облаштовані як підсобки. Сюди встановлюють бойлери та пральні машини, і (як і в нас в Україні) зберігають все, що не влізло в квартиру.
До речі, в більшості будинків, навіть не дуже нових, є підземна парковка. Треба бути уважним пішоходом, бо саме коли ви йдете по тротуару і ні про що не підозрюєте, з-за рогу будинку може якраз хтось виїжджати.
Спека +35
Спека — візитівка іспанського літа. На морі вона відчувається не так гостро, але в квартирі без кондиціонера переносити задуху дуже важко. Нас трішечки рятували вентилятори. Вони тут висять на стелі, як в старих американських фільмах, і суміщені з люстрою. Також від сонця іспанці встановлюють зовнішні ролети на вікнах — дуже поширене явище, а ще — яскраві сонцезахисні тенти зі щільної тканини.
Саме через спеку влітку багато хто зачиняє свої заклади вдень на кілька годин (славнозвісна сієста). Добре, що про графік роботи закладів можна завбачливо дізнаватися на гугл-картах.
Нерідко місцеві виїжджають на літній період у більш прохолодне місце. Тому не дивина оголошення на кшталт: “Ми зачиняємося на тиждень, чекаємо вас 1-го вересня”.
Море
Тут воно реально теплюще, навіть увечері. Для купання виділена широчезна смуга берега: лише море і пісок, майже нічого зайвого. Дерев, щоб сховатися від палючого сонця, тут також немає, тому рятують парасольки.
Зрідка поміж тіл відпочивальників проходить продавець покривал для пляжу або хтось розносить холодне пиво. До речі, про відпочивальників. Часто тут засмагають топлес, і не лише дівчата й молоді жінки, а й бабусі. Це не масове явище, але всіма довкола сприймається як норма.
Транспорт і доступність
Валенсія — доступне місто для маломобільних груп населення. Тут мало підземних переходів, які, особисто для мене, мами з дитиною 2 років, становили перешкоду для руху в Києві. Уже через кілька днів після приїзду я збагнула, що мені взагалі не доводиться спускати чи підіймати коляску по тротуару, бо на пішохідних переходах немає жодних бордюрів, є лише пологі з'їзди.
Автобуси у Валенсії курсують великі, в них передбачено багато простору для колісних крісел та дитячих візочків. Ми здебільшого користувалися саме автобусами, адже 92-й маршрут привозив нас просто до моря. Також бачила (але не користувалася) місцеве метро, воно тут і підземне, і наземне — скомбіноване з трамвайною лінією.
Окреме місце в дорожньому русі посідають велосипедисти. Для них відокремлені велодоріжки, і велосипедів тут реально багато. Потрібно озиратися, щоб ненароком хтось не наїхав, коли переходиш велодоріжку. Також я була необачна — йшла по доріжці, бо подумала, що це стежка, і відразу відчула на собі гнів учасників велоруху, які на мене нагримали.
P.S.: Валенсія справила на мене добре враження, хоча в подорожах із дитиною було багато нюансів, і навряд чи я змогла скласти вичерпне уявлення щодо курорту. Нам не вдалося прогулятися старим містом або по набережній, де “припаркована” сила-силенна катерів і яхт на будь-який смак.
Оскільки я подорожувала з дитиною, головною туристичною принадою для нас був саме пляж і купання в морі, а от бувати десь-інде, окрім дитячих майданчиків, вдавалося не так багато. Зате вдалося відвідати Океанаріум та Біопарк — вони просто приголомшливі та варті уваги, навіть якщо ви дорослий турист/ка без дітей.
