Є таке поняття як ризик-менеджмент.
Ризик-менеджмент — це системний підхід до виявлення, оцінювання та управління можливими ризиками.
Його головна мета — не передбачити майбутнє з абсолютною точністю, а завчасно підготуватися до подій, які можуть мати негативні наслідки. Це стосується фінансів, бізнесу, охорони здоров’я, державної безпеки та звичайного повсякденного життя.
Ризик-менеджмент не означає, що небезпека обов’язково настане. Він означає, що ми враховуємо ймовірність її виникнення, оцінюємо можливі наслідки та заздалегідь продумуємо способи їх мінімізації. Інакше кажучи, ризик-менеджмент — це не нагнітання страху перед майбутнім, а раціональна підготовка до його невизначеності.
Хочу поділитися історією, яка, на мою думку, є одним із найкращих прикладів ризик-менеджменту в новітній історії. Історією про те, як Тайвань заздалегідь, за багато років, готувався до можливої епідемії, що могла ніколи й не перерости в пандемію. Але пандемія настала.
На історію Тайваню я натрапила випадково, проте мене надзвичайно вразив їхній підхід. Настільки, що я вирішила взяти його за приклад для власного характеру та поведінки.
Логічний, методичний, тверезий підхід до реальності. Без паніки, без нагнітання страху, але й без легковажного сподівання, що нічого поганого не станеться.
Тайвань. Підготовка до пандемії, якої ще не було
2003 рік. Урок, який не забули
У 2003 році світ зіткнувся зі спалахом атипової пневмонії — SARS, тяжкого гострого респіраторного синдрому, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-1.
Епідемія почалася в Китаї наприкінці 2002 року й поширилася на інші країни та території Азії, а згодом і за її межі. Одним із найбільш постраждалих став Тайвань.
Для Тайваню ця епідемія виявила серйозні недоліки в системі охорони здоров'я та реагування на надзвичайні ситуації. Особливо драматичними стали внутрішньолікарняні спалахи інфекції, коли заражалися не лише пацієнти, а й медичні працівники.
Проте найважливіше в цій історії почалося після того, як епідемію вдалося зупинити.
Тайвань зробив висновок: те, що одна епідемія закінчилася, зовсім не означає, що наступної не буде.
І замість того, щоб просто повернутися до звичайного життя, країна почала системно готуватися до можливих майбутніх епідемій.
2004–2005 роки. Підготовка стає системою
Після SARS Тайвань розпочав реформування своєї системи протиепідемічного захисту.
Було створено Національний центр управління охороною здоров'я — National Health Command Center (NHCC), покликаний координувати дії різних державних установ під час масштабних загроз здоров'ю населення.
У структурі цієї системи передбачили спеціалізовані механізми реагування на епідемії, зокрема Центральний епідемічний командний центр (CECC).
Паралельно розвивали лабораторну діагностику, епідеміологічний нагляд, підготовку медичних закладів, систему інфекційного контролю та механізми оперативного обміну інформацією.
І ось тут варто звернути увагу на одну обставину.
Ніхто не знав, коли виникне наступна небезпечна епідемія. Не знав, який саме збудник її спричинить. І не знав, чи доведеться взагалі застосовувати всю цю систему в умовах глобальної пандемії.
Проте підготовка тривала.
Рік за роком.
Не тому, що хтось точно передбачив катастрофу. А тому, що можливість її виникнення була цілком реальною, а потенційні наслідки — надто серйозними, щоб їх ігнорувати.
31 грудня 2019 року. Коли підготовка знадобилася
Наприкінці грудня 2019 року з китайського міста Ухань почали надходити повідомлення про випадки пневмонії невідомого походження.
На той момент світ ще не знав про COVID-19. Не було ані встановленої глобальної пандемії, ані вакцин проти нового захворювання. Навіть масштаби загрози залишалися незрозумілими.
Але Тайвань уже мав досвід SARS і систему реагування, яку розбудовував протягом попередніх років.
31 грудня 2019 року Тайвань розпочав посилені медичні перевірки пасажирів прямих авіарейсів з Уханя.
20 січня 2020 року було активовано Центральний епідемічний командний центр, а вже 21 січня на Тайвані підтвердили перший завезений випадок COVID-19.
Тобто механізм реагування запустили ще до виявлення першого підтвердженого випадку захворювання на острові.
Тайвань не чекав, поки небезпека стане очевидною для всіх. Він почав діяти тоді, коли ризик уже можна було розпізнати, хоча його масштаб залишався невідомим.
Сигнал із нічного інтернет-форуму
А тепер — одна з важливіших деталей цієї історії.
У ніч на 31 грудня 2019 року один із лікарів тайванського Центру контролю захворювань переглядав популярний тайванський інтернет-форум PTT, своєрідний місцевий аналог Reddit. Там користувачі обговорювали документ органів охорони здоров'я китайського міста Ухань, у якому йшлося про випадки пневмонії невідомого походження. У документі медичним закладам доручали повідомляти про таких пацієнтів і посилити спостереження за захворюванням.
Лікар звернув увагу саме на цей документ про незрозумілу пневмонію та переслав інформацію у внутрішній чат своїх колег.
Близько третьої години ночі інформацію побачив Ло Їцзюнь, заступник керівника тайванського Центру контролю захворювань. Він також не спав і вирішив перевірити повідомлення.
Невдовзі до справи долучилися інші фахівці.
Тобто Тайвань уже мав систему моніторингу епідемічних загроз, яка відстежувала повідомлення не лише в офіційних джерелах, а й у новинах, соціальних мережах та інтернет-форумах.
І ця система також зафіксувала повідомлення про незрозумілу пневмонію.
Тобто країна заздалегідь створила механізм, здатний помічати ранні ознаки можливої небезпеки, навіть коли достовірної інформації ще бракувало.
Уже вранці 31 грудня тайванський Центр контролю захворювань звернувся до китайських колег із проханням надати додаткові відомості. Того самого дня було надіслано повідомлення до ВООЗ і розпочато посилений контроль пасажирів з Уханя.
Інтернет-повідомлення саме собою ще не є доказом епідемії. Але воно може стати сигналом, який варто перевірити.
Саме так працює ризик-менеджмент: не вірити кожній чутці, але й не відкидати потенційно важливу інформацію лише тому, що вона надійшла неофіційним шляхом.
31 грудня 2019 року. Лист до ВООЗ, навколо якого виникла суперечка
Як бачимо, тайванські епідеміологи відреагували негайно: того самого дня, 31 грудня 2019 року, вони надіслали до Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) листа з повідомленням про виявлені випадки пневмонії невідомого походження в Ухані та можливу епідемічну загрозу.
У листі повідомлялося про щонайменше сім випадків атипової пневмонії в Ухані. Тайванські фахівці зазначили, що китайська влада не вважає захворювання SARS, проте дослідження зразків ще тривають, а пацієнтів ізолювали для лікування.
Згодом, у квітні 2020 року, навколо цього листа виникла суперечка.
Позиція Тайваню
Тайванський Центр контролю захворювань пояснив, що згадка про атипову пневмонію та ізоляцію пацієнтів була свідомою. Після досвіду SARS 2003 року місцеві епідеміологи розуміли, що такі обставини можуть свідчити про передачу інфекції від людини до людини.
За словами тайванської сторони, лист мав привернути увагу ВООЗ до потенційної небезпеки та допомогти отримати додаткову інформацію.
Водночас Тайвань визнав, що на той момент не мав достатніх доказів, аби прямо й однозначно заявити про передачу нового захворювання між людьми.
Позиція ВООЗ
Всесвітня організація охорони здоров'я підтвердила отримання листа, але заперечила, що він містив попередження про передачу інфекції від людини до людини.
За поясненням ВООЗ, Тайвань звернувся із запитом про додаткову інформацію щодо повідомлень про невідому пневмонію, які вже з'явилися у відкритих джерелах.
Організація також наголосила, що дізналася про випадки пневмонії в Ухані не вперше з тайванського листа.
Отже, суперечка стосувалася не існування самого повідомлення, а того, чи слід було розцінювати його як попередження про можливу передачу інфекції між людьми зарання. Раніше ніж ВООЗ почала діяти.
Але для нашої історії ризик-менеджменту важлива ще одна обставина.
Тайвань не мав остаточного підтвердження небезпеки, проте вирішив діяти, виходячи з її можливості.
Того самого 31 грудня 2019 року він запровадив посилені заходи контролю пасажирів з Уханя, припускаючи, що інфекція може передаватися між людьми.
І саме тут ми бачимо практичне застосування ризик-менеджменту: відсутність остаточних доказів небезпеки не завжди є достатньою підставою для бездіяльності. Особливо коли можливі наслідки надзвичайно серйозні.
І тут варто згадати одну надзвичайно важливу обставину. Тайвань — фактично самоврядна держава з обмеженим міжнародним дипломатичним визнанням, яка не є членом Всесвітньої організації охорони здоров'я.
Натомість Китайська Народна Республіка є повноправним членом ВООЗ. Ба більше, у 2009–2016 роках Тайвань ще мав можливість брати участь у Всесвітній асамблеї охорони здоров'я як спостерігач, але з 2017 року його перестали запрошувати через політичні суперечності навколо статусу острова.
Таким чином, наприкінці 2019 року Тайвань зустрічав нову епідемічну загрозу без повноцінного представництва у головній міжнародній організації охорони здоров'я. І саме ця країна 31 грудня надіслала ВООЗ повідомлення про незрозумілу пневмонію в Ухані та розпочала власні запобіжні заходи.
Від підготовки до дії. Січень 2020 року
31 грудня 2019 року Тайвань уже розпочав медичні перевірки пасажирів, які прибували з Уханя. І це було лише початком.
Протягом січня 2020 року країна поступово розгортала систему протиепідемічного захисту, яку створювала та вдосконалювала після SARS 2003 року.
20 січня, ще до першого підтвердженого випадку COVID-19 на острові, Тайвань активував Центральний епідемічний командний центр (CECC). Його завданням стала координація роботи медичних установ, прикордонних служб, державних відомств та інших організацій.
21 січня на Тайвані підтвердили перший завезений випадок захворювання.
24 січня уряд запровадив обмеження на експорт медичних масок, щоб забезпечити внутрішні потреби населення та медичних працівників.
Наприкінці січня Тайвань розпочав нарощування власного виробництва масок, залучивши до цього державні установи та приватні підприємства.
Паралельно розвивали систему відстеження контактів, організовували карантин для людей із підвищеним ризиком зараження та використовували цифрові технології для координації протиепідемічних заходів.
Згодом було запроваджено систему розподілу медичних масок через аптеки з використанням карток національного медичного страхування. Це дозволяло регулювати продаж і зменшувати ризик дефіциту через масові закупівлі.
І зверніть увагу: усі ці заходи не були хаотичними спробами врятувати ситуацію в останню хвилину.
Вони спиралися на інституції, досвід та механізми координації, які Тайвань розвивав задовго до появи COVID-19.
Ризик-менеджмент не означає невразливість
Звичайно, навіть настільки ретельна підготовка не могла гарантувати Тайваню повного захисту від пандемії.
У 2021 році країна зіткнулася із серйозним внутрішнім спалахом COVID-19, а у 2022 році — з масштабним поширенням штаму «Омікрон».
Але погляньмо на результати першого року пандемії.
За весь 2020 рік на Тайвані, де проживало приблизно 23,5 мільйона людей, було зареєстровано лише 7 смертей від COVID-19.
Для порівняння: у США з населенням близько 331 мільйона за той самий рік було зареєстровано приблизно 378 тисяч смертей.
І справа не лише в різній чисельності населення. Якщо перерахувати ці показники на мільйон жителів, різниця все одно залишається величезною.
Звісно, порівняння двох країн не дозволяє приписати всю різницю виключно ризик-менеджменту. Значення мали географічне положення, міжнародні переміщення, особливості населення, державні рішення та інші чинники.
Проте раннє реагування, епідеміологічний нагляд, прикордонні заходи й налагоджена координація допомогли Тайваню надзвичайно ефективно стримувати поширення інфекції на початковому етапі.
І тут ми повертаємося до головної теми нашої розповіді.
Мета ризик-менеджменту — не зробити людину чи державу невразливою. Його мета — зменшити ймовірність небезпечних подій та масштаб можливих втрат.
Тайвань не зміг назавжди зупинити COVID-19. Але завдяки завчасній підготовці та своєчасним заходам країна виграла дорогоцінний час і змогла уникнути масштабних втрат у перший рік пандемії.
І саме заради цього варто готуватися до ризиків, навіть якщо вони ніколи не стануть реальністю.
Цей підхід до протидії пандемії здобув міжнародну увагу й став відомим як «тайванська модель» (Taiwan Model) — приклад того, як завчасна підготовка, системний ризик-менеджмент і своєчасні рішення можуть допомогти країні стримати масштабну епідемічну загрозу.
