У червні 2021 року роскомнагляд заборонив статтю про «план Даллеса» в енциклопедії мемів «Луркоморье». Формальна підстава полягала в тому, що «план» (який не існує як автентичний документ) уже внесли до федерального списку «екстремістських матеріалів», а отже навіть публічний розбір походження міфу трактувався як збочення. Ситуація показова: коли легенда отримує юридичний статус, вона перестає бути просто легендою — і стає інструментом влади. Іронія тут лише в тому, що інколи заборона працює як найкраща реклама.
Що таке «план Даллеса» в масовій уяві
«План Даллеса» — конспірологічна концепція, згідно з якою ЦРУ за ініціативи свого керівника в 1950-х роках Аллена Даллеса, готувало розвал Радянського Союзу шляхом дискредитації ідей комунізму та морального розкладання громадян. Окремим наголосом в ній були «культ сексу і насильства», знецінення культури, хаос в управлінні та розриві між поколіннями.
Цей сюжет настільки універсальний, що його легко застосувати майже до будь-якої теми: від «чому молодь не читає» до «чому імперія розвалилася». Він дозволяє обійти складні й неприємні розмови про економіку, інституції, корупцію, управлінські провали та технологічне відставання. У підсумку складна історія підміняється зручним поясненням у форматі короткого сюжету — з одним ворогом і однією причиною.
Важливо й те, що цей міф активно циркулює не лише в маргінальних середовищах, а й у форматі публічної «просвіти»: лекцій, розмов, аргументів, що їх серйозно використовують в освітніх закладах і не тільки. Міф про «план Даллеса» давно вийшов за межі росії. Не дивно, що цю конспірологічну версію активно тиражує білоруське державне телебачення, підконтрольне режиму лукашенка. В Україні одним із майданчиків поширення подібних наративів були окремі храми УПЦ (МП). Зокрема, в деяких монастирях — як-от у Китаєвій пустині в Києві — поряд з іконами та цитатами святих отців можна було натрапити на тексти про «план Даллеса», який нібито спрямований на руйнування «слов’янської єдності». Саме тому його варто розбирати уважно, але принципово.
У пунктах “суть” цього міфологізованого «плану» зазвичай подають так:
Розкласти цінності й мораль: нормалізувати цинізм, підлість, брехню, культ «успіху будь-якою ціною».
Бити по молоді: зробити молодих апатичними, керованими, залежними від розваг.
Підмінити культуру “низом”: популяризувати примітив, вульгарність, насильство як “норму”, знецінити інтелект і смак.
Зневажити освіту і науку: послабити школу/університети, дискредитувати викладачів, перетворити знання на “непотріб”.
Посіяти соціальну ворожнечу: стравити групи між собою (покоління, регіони, “свої/чужі”), підтримувати взаємну ненависть.
Розмити довіру до інституцій: щоб люди не вірили ні державі, ні суду, ні медіа, ні одне одному.
Підживлювати залежності: алкоголізм, наркотики, азарт, порнографізація — як інструменти притуплення волі.
Культивувати корупцію й безкарність: просувати “потрібних” людей, робити чесність смішною, а принциповість — небезпечною.
Перетворити публічну сферу на шум: більше скандалів, сенсацій і “жовтої преси”, менше змісту та причинно-наслідкового мислення.
Деморалізувати суспільство: щоб люди втратили відчуття спільної мети, віри у зміни й готовності діяти.
І тут виникає ключовий лякаючий ефект: цей перелік легко накладається на сучасність і через це для багатьох починає звучати як «підтвердження». Однак у реальності це радше універсальний опис того, як виглядає деградація держави й суспільних інституцій, коли слабшають правила, зростає цинізм, а пропаганда підміняє відповідальність і зміст. Це не «секретний геній планування» — це стандартний профіль системної ерозії, просто поданий у драматичній обгортці.
Чому в це взагалі вірять (і чому це не про “дурість”)
Тому що «план Даллеса» швидко задовольняє три базові потреби:
Просте пояснення складного.
Конспірологія пропонує зрозумілу структуру: причина одна, ворог один, рішення одне.
2. Зняття відповідальності.
Якщо винні «вони», не потрібно аналізувати власні системні проблеми — від економічної моделі до кадрової деградації та якості управління.
3. Моральна паніка як соціальний клей.
Коли суспільство перебуває в напрузі, культурні зміни легко оголосити «диверсією». Це “дисциплінує”: «не став питань — захищай традицію».
Зокрема, естонський ICDS описує «план Даллеса» як своєрідний діагноз для російського суспільства: конспірологічні наративи там поширюються на високому рівні, а їхня популярність частково живиться давньою звичкою не довіряти офіційним повідомленням і припускати, що «справжнє приховують».
Походження: це не архів ЦРУ, а радше художня література
Саме тут міф починає втрачати опору під ногами.
Українське «Читомо» звертає увагу на важливий факт: у російському просторі з початку 1990-х, «план Даллеса» згадують як «вигадану таємну доктрину ЦРУ», але сюжетні джерела й близькі за змістом формулювання пов’язані з радянською художньою прозою — зокрема з українським письменником Юрієм Дольд-Михайликом. Він відомий своєю трилогією про радянського розвідника Григорія Гончаренка (Генріха фон Гольдріга). Перший роман — «І один у полі воїн» — отримав екранізацію й у 1960 році вийшов у прокат під назвою «Вдали от Родины», зібравши багатомільйонну аудиторію. Для конспірологів же “найкориснішою” виявилася друга частина трилогії — «У чорних лицарів». Її події відбуваються у західній розвідшколі, а серед персонажів є американський генерал Думбрайт (ймовірний художній прообраз Даллеса), який викриває уявні підступні задуми.
Отже, якщо стисло: «секретний документ ЦРУ» має генетику не в Ленглі, а в радянській культурній продукції та пострадянській публіцистиці. Документальність у цій історії — це радше жанр подачі, ніж ознака джерела.
Як міф доріс до “державного рівня”
Є два ключові етапи.
Етап 1. Нормалізація через медіа й авторитетів
«Читомо» описує тенденцію: у 1990-х до «плану» апелювали переважно маргінальні кола, однак за часів путіна конспірологія вийшла на інший рівень — її відтворюють великі пропагандистські майданчики й високопосадовці. Як приклад, представник рф при ЄС владімір чижов згадував «план» у публічній статті (2020), як нібито пояснення розпаду СРСР.
Етап 2. Легалізація через репресивну машину
У 2015 році суд у місті Асбест (Свердловська область) визнав листівку з текстом «плану Даллеса» екстремістською — за версією обвинувачення, вона «розпалювала ненависть і ворожнечу» до представників російської держави. Після цього рішення текст мали включити до федерального списку екстремістських матеріалів.
Далі наслідок був майже неминучий: у 2021 році роскомнагляд забороняє навіть статтю-розбір у мем-енциклопедії, бо «ніколи не існуючий документ» уже перебуває в реєстрі забороненого. Це принциповий механізм: держава здатна створювати «факти» через заборону — і частина аудиторії автоматично сприймає це як маркер істинності.
Реальні документи США існували. Але це не «план Даллеса»
Щоб уникнути підміни понять: США справді мали стратегічні документи щодо СРСР. Наприклад, меморандум NSC 20/1 (18 серпня 1948), опублікований Офісом історика Держдепу США, формулює загальні цілі в термінах безпеки, впливу, стримування та міжнародної стабільності. Це суха державна мова, геополітика й інструменти політики — не «садизм у театрі» і не «культ сексу».
Важко сказати, чи саме цей документ став основою міфу про «План Даллеса», чи радше ціла група текстів тієї доби. Але головне інше: США добре розуміли, що СРСР становить загрозу і може розширювати свій вплив, тому готували різні способи протидії — військові, дипломатичні, інформаційні та економічні. Де-факто, це ті самі інструменти, що Вашингтон використовує і сьогодні.
Як колись радянська, так нині російська влада намагається демонізувати Захід: подає його як силу, що нібито зневажає «сфери інтересів» Москви й готує проти неї ледь не «хрестовий похід».
Чому «план Даллеса» такий живучий: він зручний політично
«Детектор медіа» показує, як цей наратив використовується в контексті повномасштабного вторгнення:
для виправдання війни проти України;
для формування образу жертви («ми були змушені»);
для знецінення незалежності колишніх республік СРСР («розпад був штучно інспірований, отже не рахується»).
Паралельно «план» працює як універсальна індульгенція для внутрішніх провалів: занепад освіти, деградація інституцій, управлінська неефективність — усе легко пояснюється зовнішнім впливом. Система в такій логіці завжди права, просто їй «заважають».
Для російського обивателя, що сумує за тим, «яку страну розвалили», реалізація плану почалася з того, що радянську молодь «купили» джинсами і рок-музикою, жінок — імпортним одягом, чоловіків зумисно почали споювати, ну а тріумфом Даллеса стали «гласность», «перестройка», свобода слова та інші демократичні перетворення. Перефразовуючи відоме більшовицьке гасло, «Даллес помер, але справа його живе». Колишній шеф ЦРУ сконав у далекому 1969-му, в США змінилося 10 президентів. Але конспірологи впевнені: доктрина Даллеса послідовно втілюється донині. Деякі російські чиновники відкрито заявляють, що реалізацією «плану Даллеса» у рф займається зокрема й Алєксєй Навальний. Ну й очевидне: українці не хочуть бути «одним народом» через те, що потрапили під вплив ЦРУ і стали сповідувати хибні цінності.
— пише Д. Крапивенко для «Читомо»
Висновок
«План Даллеса» — не документ, а культурний продукт, який пройшов еволюцію: художня експресія → публіцистичний фейк → пропагандистський аргумент → юридично “сакралізована” заборонена правда.
Небезпека полягає не в самому факті існування фейку. Небезпека в тому, що фейк стає державною технологією: керує страхами, виправдовує насильство, маскує провали, формує згоду на репресії.
Тому для сьогоденної інтелектуальної еліти, це — не просто приклад “жалюгідного виправдання”. Це урок про те, як у XXI столітті міф може стати політичним фактом, якщо його досить довго повторювати й вчасно заборонити.
![[☧] Ангарта](https://cdn.drukarnia.com.ua/6693b666bef6938bc34b3c86/images/JTvbavatar.jpeg){kind=avatar}
