У 2022–2024 роках міжнародні дослідження показали, що фактична кількість пластику, який транспортується річками, може бути на 90 % більшою, ніж вважалося раніше. Це означає, що глобальне пластикове забруднення систематично недооцінюється — а його вплив на екосистеми й здоров’я людини є значно глибшим і небезпечнішим, ніж припускала наука ще кілька років тому.
Річки є головними транспортними артеріями пластику між сушею та океаном, але більшість методів моніторингу враховують лише поверхневі відходи. Це важливо, тому що мікро- й нанопластик циркулює у товщі води, осаді та біосфері, уникаючи традиційних вимірювань. Нові моделі транспорту пластику можуть змінити підхід до моніторингу й очищення водойм у глобальному масштабі.
Що саме виявили дослідники KIT
У 2022 році дослідники Технологічного інституту Карлсруе (Karlsruhe Institute of Technology, KIT) разом із партнерами з Нідерландів та Австралії опублікували дослідження в журналі Water Research, яке поставило під сумнів усталені уявлення про транспорт пластику в річках.
Фактична кількість пластикових частинок у текучих водах може бути до 90 % вищою, ніж показують традиційні методи оцінки
(Water Research, 2022, DOI: 10.1016/j.watres.2022.119078).
Чому річки — сліпа зона моніторингу ?
Річки відіграють ключову роль у поширенні пластику в навколишньому середовищі. Саме через них пластикові відходи з міст, промислових зон і звалищ потрапляють до океанів. Досить уважно дану проблему вивчив доктор Даніель Валеро і зробив такі невтішні висновки…
«Як тільки пластик потрапляє в річку, він швидко транспортується і може поширюватися по всьому навколишньому середовищу»,
— доктор Даніель Валеро, провідний автор дослідження, Інститут водних ресурсів та управління річковими басейнами KIT
(Water Research, 2022).
Однак більшість існуючих методів:
базуються на поверхневих спостереженнях;
використовуються з мостів або берегів;
майже не враховують те, що відбувається під поверхнею води.
«Те, що відбувається під поверхнею води, поки що недостатньо перевірено», — наголошує Валеро.
Частинки поводяться по-різному — і це проблема
Одне з головних відкриттів дослідження полягає в тому, що пластик не є однорідним.
Залежно від:
розміру,
щільності,
хімічного складу,
пластик може:
тонути;
залишатися у товщі води;
плавати на поверхні;
накопичуватися в осаді або застрягати на перешкодах.
Це означає, що поверхневий моніторинг фіксує лише малу частину реального обсягу забруднення.
Від великих відходів до нанопластику
Пластик існує не лише у вигляді пляшок чи пакетів. З часом він фрагментується, утворюючи:
мікропластик — частинки < 5 мм;
нанопластик — частинки < 1 мкм.
Нанопластик настільки малий, що:
не видимий стандартними методами;
легко проникає в біологічні тканини;
практично не піддається вилученню з довкілля.
Чому пластик такий стійкий ?
Усі пластикові матеріали базуються на полімерах — великих молекулах, з’єднаних у надзвичайно стабільні структури.
Завдяки цьому пластик:
не розкладається природним шляхом;
зберігається в довкіллі 100–1000 років;
фрагментується, але не зникає
(Barnes et al., Philosophical Transactions of the Royal Society B, 2009).
щороку виробляється понад 400 млн тонн пластикових відходів;
11 млн тонн щороку потрапляє в океан —
це еквівалент одного сміттєвоза щохвилини
(Jambeck et al., Science, 2015).
Скільки пластику буде завтра ?
За різними сценаріями:
до 2030 року в океан може потрапляти до 53 млн тонн пластику щороку;
до 2040 року — до 37 млн тонн на рік;
до 2050 року загальна маса пластику в океані може сягнути
≈12 млрд тонн, що можна порівняти з масою всієї риби
(Geyer et al., 2017; Irigoien et al., Nature Communications, 2014).
Це вже планетарна криза
У 2024 році журнал Environment International охарактеризував пластикове забруднення як складову «потрійної планетарної кризи» разом зі зміною клімату та втратою біорізноманіття
(Schmidt et al., 2024).
Мікро- й нанопластик:
циркулює між водою, повітрям і ґрунтом;
потрапляє в харчові ланцюги;
виявляється у тканинах живих організмів, включно з людиною.
Чого ми досі не знаємо ?
Обмеження науки:
реальні обсяги нанопластику оцінити надзвичайно складно;
методи вимірювання ще формуються;
довгострокові наслідки для здоров’я людини досі вивчаються.
Проте відсутність повної картини не означає відсутність ризику.
Чому пластик у річках — критично важливий?
Бо саме річки є головним шляхом потрапляння пластику в океани.
Чому нанопластик небезпечніший?
Через мікроскопічний розмір і здатність проникати в клітини.
Чи можна вивести мікро і нанопластик з людського організму?
На це питання наука ще не має відповіді...
Пластикове забруднення — це не майбутня загроза, а вже наявна реальність, масштаби якої ми лише починаємо усвідомлювати. І чим довше ми дивимося лише на поверхню, тим глибше пластик проникає в планету — і в нас самих.
