Серед інших подарунків на день народження я отримав парфуми з ароматом, який мав назву Poetry mood. «Якщо хтось і повинен мати парфум із назвою Poetry mood, то це ти. Ба більше. Якби якась компанія захотіла зробити аромат поетичности, то мала б включити до нотки серця Дениса Лукіна», — сказала мені людина, що зробила цей подарунок.
Я запитав: «А ти слухала цей парфум, людина?». «Ні, мені просто назва сподобалася», — почув я у відповідь.
«Купувати парфум за назвою — це те саме, що обирати платівку за конвертом», — хотів казати я, але не сказав.
Удома я понюхав цей парфум(хоча досвідчені парфумолавери кажуть «послухав», он я вище намагався, але коли з'явилася платівка, стало важче). Він мав аромат, ніби в стару бібліотеку, у відділ періодики за 1960–1970-ті роки, зайшла літня Зоя Петрівна, що має хворобу, від якої лікується мазями з дуже специфічним шлейфом. У кожному подарунку головне — увага.
Потім я попшикав у ковпачок. Пахло якоюсь каніфоллю. «Кабінет трудовика» — варто було назвати цей аромат.
Наступного дня, прийнявши душ, я нарешті наніс парфум на тіло.
Посеред звичайних справ ловлю себе на думці: хм, що за цікавий аромат? А, так це ж я! Прикольно, хай буде.
Людиною, яка подарувала мені цей парфум, був Цибулькін.
