Перемога націонал-консервативної партії «Право і справедливість» свідчить про глибокі суспільні розбіжності і дедалі глибшу деградацію західних центристських коаліцій.
Кароль Навроцький, представник національно-консервативної партії «Право і справедливість», здобув перемогу на президентських виборах у Польщі з невеликим відривом — 50,9% голосів. Він випередив Рафала Тшасковського, проєвропейського мера Варшави та члена Громадянської коаліції Дональда Туска. Явка була рекордною — 71,6%, що показує, наскільки активно й водночас розділено польське суспільство. Як і в інших західних демократіях, результат виборів демонструє глибокий поділ країни: між консервативними селами та прогресивними містами, між націоналізмом і ліберальним підходом до світу.
Цей результат має значення не лише для Польщі. Він свідчить про ширшу кризу, яку переживає ліберальна демократія у світі. Поділ серед поляків відображає загальну тенденцію на Заході: руйнування центристських союзів, які раніше були основою ліберальної політики, особливо після закінчення холодної війни. Розпад Радянського Союзу не тільки змінив світову політичну карту, а й забрав у лібералізму головного «суперника» — ідеологію, з якою можна було себе порівнювати.
У наступні роки центристські політики намагалися зберегти єдність, тоді як популісти використовували зростальну напругу між відкритою економікою та соціальними потребами, між глобальним мисленням і місцевими інтересами. Кризу лібералізму спричинили не лише розчаровані виборці, а й втрата впевненості в самому ідеологічному проєкті.
Після Другої світової війни ліберальна система ніколи не була ідеально злагодженою. Вона поєднувала в собі суперечності: відкритий ринок і соціальну рівність, міжнародну співпрацю і національний суверенітет, бачення світу елітами і потреби місцевих громад. Її єдність трималася не стільки на внутрішній злагоді, скільки на чіткому протиставленні неліберальним режимам. Ліберальна демократія, хоч і мала свої недоліки, здавалася кращою за авторитарні альтернативи.
Саме це протиставлення допомагало виправдати внутрішні суперечності системи. Розширення глобальних ринків та зростання нерівності сприймалися як необхідна плата за збереження свободи. Наднаціональні інституції й технократичне управління, які не завжди були підзвітні громадянам, вважалися гарантією стабільності й добробуту. І жертви, яких вимагала система, здавалися виправданими в умовах боротьби з тоталітаризмом.
Але після розпаду Радянського Союзу ця логіка почала руйнуватися. Зник головний ідеологічний «опонент» лібералізму. Із завершенням холодної війни не настало тріумфу ліберальних ідей, як дехто очікував, — навпаки, почало зростати занепокоєння самим ліберальним проєктом.
З того часу вчені намагаються пояснити зниження підтримки лібералізму двома основними причинами. Перша — економічні проблеми: втрата роботи через глобалізацію та автоматизацію. Друга — культурна тривога: через міграцію та швидкі соціальні зміни. Обидва пояснення зосереджені на тому, що виборці стали менше підтримувати ліберальну політику.
Але цих причин недостатньо. Ліберальний порядок зазнав удару не лише через незадоволених громадян. Значну роль зіграли й дії самих політиків — їхні рішення, риторика, нездатність створити новий переконливий наратив, який міг би об’єднати суспільство. Під час холодної війни центристські еліти мали змогу говорити про ліберальну демократію як про найкращий з можливих варіантів, навіть із вадами. Але коли цей зовнішній ворог зник, довелося обґрунтовувати її цінність без порівняння — і це виявилося нелегким завданням.
Те, що раніше здавалося розумним компромісом, тепер багато хто сприймає як внутрішню суперечність. Ця зміна відкрила двері для нових політичних сил. Популістські лідери з різних політичних таборів скористалися слабкими місцями ліберального проєкту. Вони звернулися до тих виборців, які почувалися забутими серед загального центристського консенсусу — до тих, хто бачив у лібералізації не свободу, а втрату контролю. Вони зобразили лібералізм не як загальне благо, а як ідеологію, що служить інтересам еліти.
Це не означає, що лібералізм утратив свою цінність. Але навіть те, що має цінність, потребує внутрішньої злагодженості, щоб залишатися сильним у політиці. Принципи лібералізму — відкритість, плюралізм, стримування влади та вільна дискусія — мають ґрунтуватися на уявленні про світ, яке поділяє більшість людей. Якщо ця спільна основа слабшає, то суперечності всередині лібералізму перетворюються на його слабкі сторони.
Можна запитати: що чекає нас далі? Чи здатен новий «зовнішній ворог» — можливо, Китай, Росія або навіть Дональд Трамп у ролі символічної фігури — знову створити той рівень напруги, який об'єднував лібералізм після 1989 року? Це можливо. Але сьогодні такі загрози вже не мають тієї єднальної сили. У багатьох країнах демократичного світу суспільство розділене — не лише щодо того, як реагувати на авторитарні режими, а й навіть щодо того, чи є вони реальною загрозою. Те, що колись об’єднувало ліберальні сили, тепер ще більше їх роз’єднує.
Якщо лібералізм хоче вижити, він не може розраховувати на наявність ворогів, щоб доводити свою необхідність. Йому потрібна власна політична мова — така, що визнає складні наслідки глобалізації, підкреслює цінність національної та місцевої спільноти й уміє переконливо пояснювати, чому демократичний плюралізм важливий — не через абстрактні ідеї чи уявну неминучість, а через конкретне, зрозуміле бачення.
Це завдання не зводиться лише до слів. Воно вимагає нової політичної уяви та реальних змін в інституціях. Якщо ліберальна демократія має бути не просто «меншим злом» порівняно з авторитаризмом, вона повинна реально забезпечувати людям можливість впливати на рішення, почуття безпеки та приналежності до спільноти.
Холодна війна допомогла утримати центр у політиці. Її завершення зробило це складнішим, але водночас ще важливішим. Тепер, щоб відновити підтримку лібералізму, потрібне не відродження зовнішнього ворога, а нове, переконливе бачення того, чим може і має бути ліберальна демократія — і для кого вона існує. Саме це, а не страх перед супротивниками, може знову зробити її сильною.
Джерело — Social Europe
