У Росії дві головні зброї - понти і воєнні злочини. І поточне загострення войовничої риторики керівництва РФ - осі ці “буферні зони”, “нелегітимний Зеленський”, “усунення режиму” - про це. Путінські понти і блеф є основним прийомом російської дипломатії, особливо активним останні три роки. Головний тригер активізації цієї риторики зараз – відмова України капітулювати попри тиск з боку Трампа та Росії. Тож Росія вирішила продовжити лінію на ескалацію інформаційного тиску.
РФ вже неспроможна до реального посилення військового тиску для досягнення заявлених цілей. Спостерігається невпинне зниження її військового та економічного потенціалу, що підтверджується:
Вичерпанням запасів артилерії та бронетехніки, зростаючою залежністю від зовнішніх постачальників озброєнь (наприклад, КНДР щодо артилерійських снарядів).
Негативною макроекономічною динамікою при відсутності інвестицій, включно з обмеженою інвестиційною активністю Китаю. Так, прямі китайські інвестиції за роки війни не демонструють якоїсь позитивної динаміки.
Тактика "м'ясних штурмів" зрештою може настільки виснажити російський потенціал, що проблемою буде утримання того, що вже захоплене.
Внутрішньоекономічна ситуація в РФ характеризується песимістичними очікуваннями та накопиченням суспільної втоми від війни.
Тож російська риторична ескалація переслідує кілька цілей.
Вплив на адміністрацію Д. Трампа. Спроба переконати американське керівництво (підтвердити думки в голові Трампа) в нібито непереможності РФ та її здатності до тривалої війни з метою спонукання до посилення тиску на Україну та ЄС.
Внутрішньополітична стабілізація. Проекція впевненості на внутрішню аудиторію (еліти та населення) для нівелювання зростаючої втоми від війни та погіршення соціально-економічної ситуації.
Тестування реакції Заходу та дестабілізація України: Зондування меж допустимого у міжнародній реакції, а також надання пропагандистських наративів лояльним політичним силам та агентам впливу на Заході та антиукраїнським елементам в Україні і за кордоном . Метою є дискредитація української державності, зокрема через атаки на легітимність української влади.
Проте ефективність зазначеної російської стратегії обмежується низкою факторів:
Стійкість української держави і українського суспільства, які, незважаючи на всі спроби їх розхитати, тримають доволі монолітно.
Об'єктивна нездатність РФ реалізувати заявлені погрози військовим шляхом. Наприклад, створення масштабної "буферної зони" вимагає в 10 разів більших територіальних здобутків, ніж за весь попередній рік.
Консолідована позиція України і Європи обмежують можливості Трампа для тиску на Україну.
Проросійська риторика Трампа стає все більшою проблемою для нього. Слабка позиція щодо Путіна (за відсутності реальних поступок з боку Кремля) негативно сприймається в самих США. Що вже спонукало республіканців працювати над посиланням санкцій.
Стратегія України за поточних умов полягає у продовженні курсу на виснаження Росії. Основна мета – максимальне ослаблення військового та економічного потенціалу РФ через максимально дорогий для росіян обмін територій на час та втрати. Кінцевою метою є створення умов для перехоплення стратегічної ініціативи після критичного виснаження сил ворога - за аналогією з "стоденним наступом" Антанти у Першій світовій війні.
Ця стратегія безальтернативна, оскільки РФ не планує чесних перемовин і воюватиме, доки вихід з війни не стане для Путіна єдиним способом зберегти режим.
Головне завдання української та європейської дипломатії – не дати Заходу купитися на російський блеф. Чим гірша ситуація для РФ, тим більше буде "понтів" і менше реальної спроможності. Українському суспільству важливо витримати весь цей тиск психологічно і нейтралізувати ворожий інформаційний вплив - внутрішній і зовнішній. Особливо під час російської літньої кампанії. Витримати - єдиний реальний шлях до миру.
