Вчора вийшов один з найкращих альбомів що я чув за цей рік, з шикарною і різноманітною музикою, а також цікавою тематикою матеріалу, від своєрідної репутації автора, до проблем сучасного суспільства. Гарний привід поглянути і на альбом, і на історію людини що його створила.
20 листопада 2019 року. В цей день відбувся реліз синглу “Popular Monster” гурту Falling in Reverse. На той момент абсолютно автономної пісні від гурту що знаходився в стані турбулентності через зміни складу. До виходу наступного (п’ятого за рахунком) альбому, як пізніше виявиться, ще залишалось майже 5 років. Але ця пісня стала не тільки головним хітом гурту (156 мільйонів переглядів кліпу на одному лиш ютубі на момент написання), а і титульною піснею майбутньої збірки. Найкращої в історії гурту.
Але звідки така тематика? Чому саме “популярний монстр”? І що собою представляє сам альбом? Пропоную розібратись з усім цим по порядку і почнемо ми з Ронні Радке, людини що написала цю пісню і чия непроста біографія стала джерелом натхнення для такої творчості.
Немузичне життя Ронні Радке
Початок історії дещо типовий, коли ми говоримо про американських підлітків з складною долею: купа сімейних проблем (його матір була наркозалежна і не приймала участі в житті і формуванні сина, на що пізніше Ронні списував свої проблеми в ставленні до жінок), тимчасова втеча з дому заради музичної кар’єри (він з друзями в дитинстві створив кілька гуртів і з одним з них, названим “3.0”, вони навіть покатались по Неваді з виступами в тому числі в Вегасі), кількаразові вильоти зі школи…
І якщо це звучить як початок історії якогось “ганста-репера”, то це доволі близько до істини. Як жанрово (здебільшого він працював в жанрах типу пост-хардкор, реп-метал, металкор і тд, але він записував і сольний реп альбом), так і по “ганста” частині.
Для початку варто зауважити що ще на ранніх етапах кар’єри він почав показувати ознаки наркозалежності. Найбільш відомим став епізод коли він на камеру попрсив собі набити дуже дивне тату перебуваючи явно в сумнівному стані. Вважається що доволі істотну роль в утворенні цієї залежності відіграв басист Escape the Fate Макс Грін, який мав таку ж проблему і в 2012 навіть втратив свідомість під час концерту по цій причині. Пізніше Макс Грін візьметься за розум і на шляху повернення плече йому підтавить в тому числі і бувший на той момент вже кілька років в зав’язці Радке.
В 2006му році конфлікт між Ронні і таким собі Марцелем Колквіттом (нібито через дівчину) призвів до “стрілки”. Ці двоє, а також друзі кожного з них (Радке привів трьох, оппонент чотирьох друзів) зустрілись після опівночі в пустелі щоб вирішити свої стосунки. Стичка завершилась трагедією: один з друзів Ронні використав пістолет, застрелив одного з оппонентів і поранив іншого. Хоча наш головний герой(?) і не був звинувачений у вбивстві, але при ньому виявили кастет, зброю заборонено законами штату Невада. Він отримав умовний строк з випробувальним 5-річним терміном, за умовами якого він мав постійно відмічатись в поліції і пройти курс реабілітації від наркозалежності. А двома рокамі пізніше, за порушення умов цього випробувального терміну (він успішно проігнорував обидві умови) відправився за грати. Цей інцедент зіграв дуже значну роль в його кар’єрі: з ним порвав його тодішній гурт Escape the Fate.
Пізніше він потрапив в ще ряд історій: звинувачення в домашньому насильстві від його тодішньої дівчини в 2012 році (конкретно факт фізичного насильства не було доведено через брак доказів), травма двох глядачів після того як він під час виступу на фестивалі викинув в натовп три мікрофонні стійки того ж року (після цього організатори того фестивалю взагалі заборонили доступ всім хард рок і хеві метал гуртам на нього), звинувачення з секусуальному насильстві в 2015му (доказів оного не було знайдено, а проти авторки пізніше було подано кілька зустрічних позовів за брехню).
До сприйняття суспільством десь явно додавався і його стиль з купою татух, і поведінка з манерою спілкування. Довелось наприклад бачити згадку про публічний обмін люб’язностями між ним і Крейгом Меббіттом, вокалістом що замінив його спершу в Escape the Fate, а пізніше ще і в ліжку його колишньої дівчини. Не вдаваючись в подробиці скажу лише що цензура по ним там лила сльози ніагарськими водоспадами.
Був ще ряд конфліктів з іншими музикантами. Наприклад він вигнав зі спільного туру гурт I See Stars за вживання наркотиків (повідомляється що їх зупинила поліція і знайшла в бардачку траву) і проблеми з пунктуальністю, що активно заперечується представниками цього гурту. Ронні в той час дуже боявся повернення старої залежності і тому дуже гостро реагував на будь які такі інцеденти. Коли він почув про епізод з поліцією він хотів вигнати їх одразу, але ті початково запропонували як вибачення відіграти решту шоу безкоштовно, на що він погодився за умови підписання NDA (non-disclosure agreetment - акт що забороняв розголошувати подробиці угод і спільної діяльності). Тим не менш I see stars виявились не готовими до того що самі ж запропонували (безкоштовних концертів) і це дало новий поштовх конфлікту, що і завершилось конфліктним вигнанням, а учасники ще потім певний час обмінювались уколами в сторону один одного, в тому числі у своїх піснях.
До речі, хоч Ронні і видалив оригінал своєї пісні “I Wash Cars” яка покриває 3х-етажними матами I See Stars, інтернет пам’ятає все і копії оної зберіглись до сьогодні (вперше бачу пісню що починається зі згадки що пісня не просто “EXPLICIT”, а “VERY EXPLICIT” і це дуже заслужено, тож не раджу вмикати в присутності хоч однієї дитини в радіусі кілометра):
Нескладно здогадатись що таке публічне поливання субстанціями колег по цеху додало йому хейтерів.
З гуртом I Prevail у них виник конфлікт через те що ті випустили пісню зі схожою назвою (насправді не дуже схожою, просто обидва гурти використали слово “Reimagined” для опису випуску нових версій старих пісень) приблизно в той же час що і його гурт. Враховуючи спільного продюсера Радке прийшов до висновку що I Prevail знали про його плани і вирішили зіграти на подібності для отримання додаткових прослуховувань.
З репером Playboi Carty суперечка дійшла до суду, коли репер без дозволу використав ім’я гурту на одній з футболок власної колекції одягу з символікою метал гуртів (суд скінчився угодою по якій репер перевів неназвану суму компенсації на користь Falling in Reverse).
Окремо варто відзначити перепалку між Радке і Себастьяном Бахом (екс-вокалістом класичного рок гурту Skid Row), оскільки вона сильно зачепила місцеву спільноту рок музикантів, які почали обирати сторони в цьому конфлікті. Суть конфлікту була в використанні певних фрагментів передзаписаного аудіо на живих виступах (партії інструментів яких нема на сцені, якісь фонові додаткові звуки для інтро і тд, про повноцінну “фанєру” мова не йшла). Почалось це після відміни концерту Falling in Reverse, коли ті загубили свої ноутбуки з цими записами. Бах висміяв гурт за те, що ті не можуть відіграти концерт без записів і понеслась…
Коротше, репутацію для частинки “монстр” він склав собі що треба. А як щодо частинки популярний?
Escape the Fate (2004-2008)
Першим його серйозним гуртом став Escape the Fate, першим вокалістом якого він став в 2004му році.
З цим гуртом він встиг записати один повноцінний альбом і 2 ЕПішки (EP - Extended Play, проміжний формат між синглом альбомом, найчастіше на 5-6 пісень, що був популярним в нульові). Цей альбом, “Dying Is Your Latest Fashion” (2006), отримав пізніше свого роду культовий статус в певних колах.
Останньою його роботою з гурту стала ЕПішка “Situations” (2007). Титульна пісня оної є найуспішнішою піснею гурту того періоду.
Після цього відбувся інцидент з відправцою його за грати, гурт розірвав з ним усі відносини і почався доволі інтенсивний і тривалий конфлікт з новим вокалістом. Топор війни з ним вони змогли зарити лише в 2014 році. Є згадки що того ж року він пробачив і свою матір, тож схоже щось трапилось за кадром (найвірогідніше на нього вплинуло або народження дитини, або загибель брата, оскільки і те і те припало на 2013), що підштовхнуло його почати змінювати стосунки з людьми.
До речі, його колишній гурт після того ще роками мав конфлікти з фанатами, які не визнавали нового вокаліста і відстоювали свого улюбленця Ронні Радке.
Falling in Reverse (2008-…)
Тим не менш, Ронні вже був достатньо відомим і успішним музикантом і навіть тюремне ув’язнення змогло лише уповільнити, але не завершити його кар’єру. Ще будучи за гратами він починає збирати власний проект Falling in Reverse, який було повноцінно оголошено в 2010, коли він вийшов на волю. Доречі початкого гурт планувався під назвою “From Behind these Walls” (символічно, враховуючи де він був на той момент), але назва не прижилася і була майже одразу змінена.
Хоча стосунки з колишнім гуртом були зіпсовані, вони не були зіпсовані з деякими іншими людьми. Колишній продюсер його попереднього гурту і лейбл на якому вони публікувались охоче поновили співпрацю з проблемним музикантом.
Першим альбомом гурту став "The Drug In Me Is You" (2011). Символічно що одноіменний кліп продовжував тему арештів і судів. Схоже що Радке розумів свою своєрідну репутацію і вирішив поставитись до неї з певною долею гумору.
Впливала репутація і на текстове наповнення вже з самого першого альбому. Бо як інакше пояснити появу пісні з промовистою назвою "I'm Not A Vampire".
До речі, знаєте стару вірусну рекламу з викриками “вазааа”?
В одному з кліпів до першого альбому гурт примудрився інтегрувати відсилку на неї:
Якщо перший альбом містив помітний вплив рок музики попередніх поколінь (настрій нагадує деякі успішні гурти рубежу 90х і нульових років, а візуальна стилістика явно відсилає до золотих 80их), то вже другий альбом “Fashionably Late” (2013) відзначився певною зміною стилістики. Гурт в певному сенсі став з одного боку “соліднішим”, з іншим відбувся дещо більший зсув в сторону залучення елементів типових для реп/хіп-хоп жанру. При цьому гурт зберігав своє важке звучання.
Хоча внутрішній дитині гурту також все ще діставався ефірний час. Що дуже добре помітно по пісні “Bad Girls Club” і особливо її кліпу.
В 2014 відбувається відгалудження від основної творчості і він записує сольний реп-альбом “Watch me”, в якому як запрошені виконавці відзначились чимало відомих репкор вокалістів і реперів (і навіть його колишній ворог Крейг Меббітт з Escape the Fate).
Третій альбом гурту “Just Like You” (2015) мав дуже симптоматичну титульну пісню, що містить строку “I am aware That I am an a***ole”. Це ще раз підкреслює наскільки наскрізно крізь творчість гурту проходило розуміння власної репутаційної ситуації. Також у цьому відео було висміяно ряд популярних трендів включно з вокальними шоу, в першу чергу “Голос”.
До речі, на початку відео можна побачити камео ще одного його колишнього публічного ворога, з яким вони в тей період закопали топор війни. Як я і згадував, це був дуже насичений на примирення період.
Сам же альбом було вирішено зробити з більшим акцентом на метал, а не реп.
А от на четвертому альбомі “Coming Home” (2017) гурт вирішив відійти від металюжного звучання в сторону більш експериментального з меншою кількістю гітарних партій. Хоча вцілому ввжається що фанати прийняли альбом добре, але статистика прослуховувань на ному помітно менша за попередника, та і сам гурт визнавав що комерційно альбом не виправдав очікування. Відчути ці експерименти зі звучанням можна доволі добре на прикладі пісні “Superhero”.
Після цього “неуспіху” гурт дещо змінив свій підхід. З одного боку вони скорегували своє звучання щоб краще відповідати очікуванням своєї аудиторії (по суті відкотились майже на налаштування попередніх альбомів), по друге вирішили перейти з типового для рок/метал сцени по-альбомного випуску релізів на популярний на той момент серед реп виконавців формат сингл-релізів.
Першим синглом в рамках цього підходу став "Losing My Mind" і цей сингл одразу показав значну кращі показники за попередній альбом.
Побачивши успіх “втрати розуму” Ронні і компанія вирішили подивитись що ще вони можуть “втратити” і вирішили підвищити ставки. Другий сингл отримав назву “Losing My Life” (попутно його зачіска вирішила приєднатись до тренду і тимчасово втратила колір).
Третім синглом став “Drugs”. Найменш популярний з цієї “трилогії”, але який демонструє тенденцію до подальшого урізноманітнення музики без втрати ключових елементів їх класичного звучання. В той же час це мабуть морально найважча їх пісня за весь час.
Від синглу “Popular Monster” до альбому “Popular Monster”
Помітно як почав зростати рівень виконання в нових піснях. Вони ставали потужнішими, драйововішими, починав сильніше відчуватись нерв. І саме в цей час відбувається ключова подія згадана на самому початку: вони випускають сингл “Popular Monster”. І це стає шаленим успіхом (сингл отримав не тільки золотий, а і платиновий статус, що є доволі рідкісним явищем для жанру).
В цей же час їх перший альбом “The Drug in Me is You” отримує золотий статус, на честь чого випускається нова переосмислена версія титульної пісні з дуже нетиповим для гурту аранжуванням.
А після цього відбувається один з найважчим епізодів в історії гурту. На той момент єдиним окрім Ронні учасником гурту що залишився ще з першого складу був Дерек Джонс. Дерек пережив дуже важкий період коли його дружина після тривалої боротьби з раком померла і приблизно через рік після неї не стало і Дерека. По розповідям його друзів він дуже сильно пив після втрати коханої і в один з днів перебрав настільки що впав вдома і вдарився головою з летальними наслідками. Враховуючи обставини і відносно юний 35-річний вік музиканта, серед фанатів чималого поширення набула теорія про його самогубство, що активно спростовується його колишніми коллегами.
Що стосується гурту, то вони продовжували випускати сингли, але в якийсь момент на фоні популярності “Popular Monster” явно виникла ідея випуску повноцінного альбому навколо цієї пісні. Першим з синглом що писався вже під майбутній альбом став “ZOMBIFIED”, сингл що критикує сучасну культуру відміни, яка активно загоняє людей в фіксовані рамки і знищує кожного кого хоча б запідозрить в відхиленні від них, незалежно від наявності вини (яскравий приклад Джонні Депп і шкода його кар’єрі від кенселингу, навіть попри те що він довів в судах неправдивість звинувачень). Пісня з дуже сильним і влучним текстом.
Слідом за нею світ побачили “голоси що лунали в його голові”: “Voices In My Head”. В відео Ронні активно знищує минулі копії самого себе, що є відсилкою до його тривалої боротьби зі спадком проблемної юності, звичок і репутації що лишились з тих пір.
Сингл “Watch The World Burn” я згадував в списку найкращого за 2023. Швикісні речитативи в ньому на найвищому рівні. І все це з дуже класним аранжуванням що включає вставки жіночого хору на фоні. Пісня дуже різноманітна, енергійна і епічна. А інструментальна партія перед бріджем показує справжнє значення слова “потужність” (як би немагались зробити це екслюзивним епітетом нашого “гаранта”).
В цей же час виходить переосмислення класики від Papa Roach “Last Resort”. Шикарне оркестрове аранжування, дуже емоційне і драйвове виконання від Ронні… Ця версія змогла шокувати навіть творця оригіналу Якобі Шаддікса.
Альбом наближався семимильними кроками і як підготовка до нього виходило все більше синглів. На початку травня мережую інтернет розноситься “Ronald” за участі Tech N9ne і Alex Terrible. Пісня де реп і метал зустрічаються в ідеальній синергії, з відео в якому графіка покраще ніж в багатьох сучасних фільмах Марвел і ДС (і вона таки покраще не тільки в цоьму відео).
Місяцем пізніше виходить “All My Life”, в якій Рональд дає ретроспективний аналіз свого життя. Доволі цікава і стильна композиція. При першому прослуховування особливо звернули на себе нетипові для гурту вискокі вставки викрика “юху” в приспівах. Це звучало одночасно нетипово і дуже органічно в рамках пісні.
Але прийшов день релізу. Здавалось би чим там ще дивувати коли пів альбому вже вийшло синглами. А дивувати таки було чим. При чому з першої ж пісні. Побачивши назву “Prequel” я очікував інтро плюс можливо якусь речитативну експозицію. І вони були. Тільки окрім них був повноцінний симфо-реп-метал. Поєднання в аранжуванні реально виносить мізки. А потім виявилось що до неї ще і вийшло відео рівня “Дюна зустрічає Зака Снайдера без зайвого слоумо”. Епічність просто зашкалює!
В альбом увійшли всі найкращі сингли за останні 4 роки, а також ряд нових пісень, кожна з яких має свою особистість. В кожній пісні є стилістичні особливості що виділяють її серед інших. І що примітно, кожна з них звертає на себе увагу своїм текстом і сенсом закладеним в нього.
От взяти наприклад “Trigger Warning”. Високоепічний реп з метал аранжуванням і тут неочікувано вривається вставка на піаніно. Саме на піаніно, не клавішах чи органі які можна час від часу почути в таких піснях. Звучання максимально класичного піаніно. Максимально неочікуваний елемент. Але наскільки ж органічно вписаний…
І що особливо чіпає, це те що пісні чіпають не лише минуле Ронні, а і проблеми в навколишньому світі. В часі культури відміни, цензури і суцільного страху сказати чи зробити щось зайве знаходитьсь хтось хто говорить про це відкрито і максимально гучно.
Я давно не чув настільки вдало збитого альбому де нема взагалі жодної прохідної пісні. Кожна без виключення привертає увагу чимось своїм. І хоча, враховуючи власні жанрові преференції, далеко не факт що це стане моїм особистим альбомом року, але шедевром він в моїх спогадах залишиться точно.
І тільки у настільки складної людини як Ронні Радке могло вийти щось подібне. Браво йому і дякую!
