Порцелянові люди

Ці порцелянові люди, це кришталеве небо,

Ці симулянтські застуди - все тут несправжнє без тебе.

Тут що не день утрати - двісті і двісті і триста.

Все тут непевне, не стале. Всі ми тут просто туристи.

\

Хтось за лаштунками крутить ручки старих механізмів,

Змінює декорації, ціни за вхід і артистів.

Дощ з дощової машини, гонять лопаті вітер,

Липові і вульгарні пише сценарії світу.

\

В небі пташок малює, крутить з паперу квіти.

Виходу звідси немає. Нікуди звідси дітись.

Кожного дня підіймають плату за койко-місце.

Поки ти не збанкрутієш, поки тебе не винесуть.

\

Цей неприродний нетфлікс, ці надувні стихії,

Темрява ця за кадром й передчуття лихії...

Вимкніть приймач в салоні! Годі вже радіостанцій!

Вигаданих д'артаньянів, виліплених констанцій!

Всі ці святі - п'янички, цей Колізей з пенопласту -

Тільки упертість і звичка не дозволяють упасти...

\

\

Глянь... а ти знову дишеш! Змовкли набату дзвони!

\

[в день, коли ти напишеш. в день, коли ти подзвониш]...