Все, що вам відомо…
RocketCat каже:
Я знаю, що ті з вас, хто не вивчав науку, набрався безлічі недомислів про космічні подорожі з багатьох по-дурному науково помилкових кінофільмів і телесеріалів. Збираюся їх повиправляти. Ось моя шпаргалка:
Цей допис – переклад статті з англомовного сайту “Atomic Rockets”. Посилання на оригінал – у кінці. Приємного прочитання.
Космос – не океан
Мені байдуже, що там показують у Зоряному шляху чи Зоряних війнах; космос – не океан. Забагато передач НФ роблять науково помилкове припущення, що космічні подорожі будуть як подорожі океаном. Це велика помилка.
А саме, космос – не двовимірний, у космосі немає тертя, а ще на космічних кораблях ніхто не буде компонувати палуби, як на морських суднах. Космічне мореплавання – заборонене!
Якщо до більш спірних речей, то класи космічних кораблів, ймовірно, не будуть називати на честь класів морських кораблів (наприклад, крейсер, лінкор, есмінець, фрегат тощо), а структура військових звань, мабуть, буде більш подібною до структури в авіації, а не на флоті, і космічні пірати існуватимуть дуже навряд.
Космос – тривимірний
Космос – тривимірний, а не двовимірний. Цей поганий троп виріс з облуди “космос – це океан”. Космічні кораблі не обмежені рухом по площині, як човни, вони можуть рухатися “вгору” та “вниз”. Вони навіть не обмежені як авіація, адже остання обмежена в тому, наскільки високо може піднятися та наскільки може опуститися. Космічний корабель теоретично може рухатися на нескінченність у будь-якому напрямку.
Також немає обмежень щодо орієнтування. Якщо ви бачили, як зореліт “Ентерпрайз” підійшов до зорельота “Інтрепід”, і один з них був “догори дригом” відносно іншого, то може здатися, ніби це неправильно, хоча насправді ніщо цьому не заважає. Навіть гірше: ніс якогось космічного корабля може навіть не бути спрямованим у напрямку, в якому цей корабель летить.
Це робить розстріл ворожого корабля з гармат куди складнішим. Вони можуть підійти з будь-якого боку, а не лише на двовимірній площині.
У космосі не буває торгових маршрутів
У космосі не буває “торгових маршрутів”. Ваша стартова планета крутиться навколо головного сонця, місце призначення також крутиться, з іншою частотою, і співвідношення між цими частотами постійно змінюється. Є добрі шанси того, що кожна похідна траєкторія – унікальна, і жодний космічний корабель більше не попрямує тим же шляхом знову.
Тож можна забути про грабіжників міжпланетних конвоїв, які ховаються біля торгового маршруту, бо немає торгових маршрутів. Те саме стосується піратів і корсарів.
Найкраще, на що можна розраховувати, – це запуск кораблів скопом під час місячного вікна траєкторій мінімальної енергії Гоманна між населеними планетами. І навіть тоді, мабуть, між кораблями будуть мільйони кілометрів, якщо вони не утворюють конвой.
Що ж, є виняток. Елізер Янг показав мені, що попри те, що між планетами не може бути торгових маршрутів, у місцях, переповнених космічним рухом, точно буде якийсь еквівалент авіадиспетчерів.
Жодних торгових маршрутів у великому (міжпланетному, міжзоряному) космосі, це точно, проте матиму зухвалість сказати, що коли в ділянці місцевого космосу (біля поселення, космічного ліфта, гіпотетичної зоряної брами, планети, дуже орієнтованої на космос тощо) з’являється забагато руху, то в ній буде чимало маршрутів, спрямованих на станцію, орбітальних комірок, зон зберігання, стандартизованих паркувальних орбіт для перехоплення на Орбітальному рівні Десять тощо і так далі, і вся решта контролю космічного руху, поруч з людьми, чий космічний корабель зійшов з патерну руху, що враховується на основі Гучності, Лазерів і Правників, і необов’язково в такому порядку. Це буде навіть гірше за аеропорти щодо “забагато КЕ (кінетичної енергії), життів і грошей у замалому просторі”.
(Складністю, звісно, буде те, що на відміну від приємних стабільних еквівалентів цього всього в повітряному русі, все це існує в русі відносно одне одного, тож космічним пілотам доведеться добре запам’ятовувати, а тоді візуалізувати, Довідник.)
— Елізер Янг.
Друга причина того, чому космічний порятунок трапляється так рідко, – те, що він майже неможливий, через саму природу речей. Космічні кораблі подорожують на неймовірних швидкостях за точно обчисленими траєкторіями, які не дозволяють суттєвих змін – як це починають розуміти пасажири Пегаса. Орбіта, якої тримається кожний корабель від планети до планети, унікальна; жодне інше судно ніколи не піде по тому самому шляху, серед мінливих візерунків планет. У космосі немає “торгових маршрутів”, і справді дуже рідко трапляється, що один корабель проходить в радіусі мільйона кілометрів від іншого. Навіть коли це стається, то різниця в швидкостях майже завжди така велика, що контакт неможливий.
– Зі “Світла Землі” Артура Кларка (1955).
Ракети – не човни
Мені байдуже, як скомпоновані зореліт “Ентерпрайз” чи зоряний крейсер “Галактика”. Для науково правильної ракети напрям “вниз” – це той же напрям, у якому вилітає випуск ракети. Інакше кажучи, космічний корабель матиме загальний внутрішній устрій хмарочоса, а не пасажирського літака. Поверхи будуть розташовані перпендикулярно осі тяги, і “вгору” буде напрямком тяги корабля. Це один з найбільш сталих недомислів, адже, на жаль, практично всі космічні кораблі в творах НФ влаштовані неправильно. Я до ВАС звертаюся, Зоряний шлях, Зоряні війни та Зоряний крейсер Галактика!
Цей поганий троп виріс з облуди “космос – двовимірний”. Частина передач НФ доходять до того, що роблять свої космічні кораблі схожими на човни. Аж до того, щоб по-дурному розташовувати місток корабля прилаштованим “на вершечку”, де його відстрелить ворожий вогонь, а не глибоко в серцевині корабля, де він матиме певний захист (зразу на думку спадають Зоряний шлях і Space Battleship Yamato).
(Ентоні Джексон вказав на два винятки. Один: якщо ваш космічний корабель також частково є літаком (“сідає на живіт”), як Спейс Шаттл, то в повітрі “низ” буде перпендикулярним до крил, але в космосі “низ” буде напрямком випуску. Два: якщо в вас йонний рушій або інший рушій низької тяги, то корабель, мабуть, матиме якогось роду центрифугову гравітацію, тож “низ” буде радіально спрямований до осі обертання)
Ракети – не літаки-винищувачі
Мені байдуже, як маневрують X-wing і космічні винищувачі Viper. Не можна виконувати маневри літаків, коли немає атмосфери та крил.
Також не можна розвернутися на місці. Чим швидше рухається корабель, тим плавніші будуть його повороти. Ваш космічний корабель НЕ буде рухатися як літак, він радше буде схожий на перевантажену 18-колісну вантажівку, що рухається на великій швидкості по великому полотну чорного льоду.
Також є питання щодо того, чи космічні винищувачі мають зміст з військової, наукової та економічної точки зору.
І ще одне: якщо ви маневруєте, то вас НЕ втискатиме в стіни великими перевантаженнями, як гонщика NASCAR. Це так не працює, якщо немає атмосфери та крил. Єдине, що ви відчуєте, – це силу в тому ж напрямку, в якому вистрілюються випуски ракети, що дорівнюватиме величині прискорення, яке виробляє двигун. Оскільки ракети не човни, то ця сила загалом буде в напрямку, який екіпаж вважатиме “низом”, як це визначено проєктом ракети. Це ніколи не буде “вбік” (окрім дурнуватих ситуацій штибу центрифугового обертання, поки ракета прискорюється).
Неважливо, чи ваша тяга в тому самому напрямку, в якому прямує ракета (дивіться “Ракети не стріли”), як і поточна швидкість ракети (відносно чого?). Якщо двигун ракети не може дати більше 0.5 g прискорення, то екіпаж ніколи не відчує понад 0.5 g прискорення. Навіть якщо корабель рухається зі швидкістю, що наближається до швидкості світла.
Проте якщо вам просто необхідні космічні винищувачі, то вони діятимуть так.
Ракети – не стріли
Космічні кораблі не обов’язково прямують у напрямку, в який спрямований їх ніс.
Під час спалювання в двигуні тяга буде в напрямку носа (а випуск виходитиме в протилежному напрямку). Проте щойно тяга зникне, корабель може повертатися в будь-якому напрямку. Він може літати у космосі “вбік”, якщо захоче. Це може бути важливим під час космічного бою, щоб озброєння було спрямовано в бік ворога.
Тож усі ці сцени Зоряних воєн і старого “Зоряного крейсера Галактика”, де нещасний космічний винищувач не може позбутися ворога на хвості, – геть нісенітниця. Усе, що треба зробити, – обернутися навколо своєї короткої осі та вгатити переслідувача. (Гарний приклад дивіться у епізоді Вавилон-5 “Midnight on the Firing Line”)
Скажімо, ваш корабель рухається з певною швидкістю. Щоб збільшити свою швидкість у напрямку X (прискоритися), він повинен спрямувати свій ніс саме в цьому напрямку та виконати спалювання в двигуні. Щоб знизити свою швидкість в напрямку X (сповільнитися), він повинен спрямувати свій ніс точно в протилежному напрямку та виконати спалювання в двигуні.
Якщо виконати спалювання в будь-якому іншому напрямку, то корабель прискориться чи сповільниться, водночас змінивши напрямок руху.
Якщо справді хочете знати, як космічні кораблі маневрують у космосі, зіграйте кілька раундів відеогри Asteroids.
Ракети – не готелі
Коли поглянути на більшість креслень різних ітерацій зорельота Ентерпрайз, можна помітити, що всі частини інтер’єру корабля мають тиск, з дверима, кімнатами та туалетами. Коридори – достатньо просторі, щоб п’ять людей йшли пліч-о-пліч по гарних підлогах з килимами та розсіяним освітленням.
Це до смішного неправильно. І таке робить не лише Зоряний шлях, такі кораблі практично в усіх науково-фантастичних творах. Сайт TV Tropes зве оцю облуду “Зореліт Розкішний”.
Це розширення облуди “Ракети – це човни”. Пасажирські літаки та розкішні лайнери мають увесь інтер’єр під тиском, тому що так само має тиск усе, що розташовано на рівні моря на планеті з атмосферою, придатною для дихання. Безплатно. Тож необізнані розробники зорельотів, не замислюючись, зробили несвідоме припущення, що космічні кораблі так само всюди мали б тиск.
Ні. У космосі нема повітря, і атмосфера – дорога, коли треба витягувати її з гравітаційної ями Терри. Не кажучи про дорогий корпус з тиском, який повинен її оточувати.
І річ не лише в вартості перевезення її геть з гравітаційної ями: двигун космічного корабля змушений розганяти масу всього цього сміття. Рахується кожний грам, тож кожний грам килимів, атмосфери та міцного корпусу – це на один грам менше корисного навантаження, тобто того, заради чого цей космічний корабель узагалі створювали. Дивіться Тиранію ракетного рівняння.
У реальному світі космічні кораблі складатимуться здебільшого з метального заряду, системи реактивного руху, вантажних відсіків і мереживної сітки балок, які тримають все купи. Частина, в якій житимуть люди, буде крихітним житловим модулем, що матиме тиск.
Необізнані розробники зорельотів мають несвідоме уявлення, що важлива частина космічного корабля – це екіпаж, тому розробляють кораблі зі зворотними пріоритетами. Їхні кораблі – це здебільшого велетенські житлові модулі з крихітним двигуном, причепленим ззаду. Також ці кораблі – до смішного неправильні. Коли їхні розробники взагалі про все це думають, то, можливо, неохоче додають крихітний бак пального. Що схоже на вишеньку на великому торті Провалу.
Тож припиніть малювати креслення кораблів, де кожний сантиметр має тиск і доступний для людей. На справжньому космічному кораблі інженер, коли йому потрібно буде полагодити реактивну систему, радіатори тепла, силову установку, баки метального заряду чи ще щось таке, буде змушений одягати скафандр. В нього не буде розкошу інженера Скотті, що вальсує в сорочці по килимах.
В ракет є крила
Якщо ваша ракета має багатомегаватну силову установку, безглуздо велику тягову систему теплової реактивної тяги або енергетичну зброю прямої дії, то їй знадобляться великі теплові радіатори, аби скидати зайве тепло. Інакше ракета розплавиться або навіть випарується. Радіатори мають вигляд великих крил або батарей панелей. Необхідність радіаторів – це реальна проблема для бойових кораблів, адже радіатори жалюгідно вразливі для ворожого вогню.
У ракет не буває вікон
Космічним кораблям не потрібні вікна чи ілюмінатори, аналогічно до субмарин. (Ні, Seaview не рахується. Суворо наукова фантастика. Панорамних вікон немає на субмарині Trident). Вікна – це структурна слабкість, і навіть якщо щось станеться, небагато можна буде побачити. Якщо корабель не перебуває на орбіті й не стикований з іншим кораблем, то єдине, що можна побачити – це глибини космосу та палюче сонце. І на відміну від субмарин, вікна на космічному кораблі також пропускали б смертельне випромінювання. Вікна на командному відсіку Аполлона також повинні витримувати палючий жар входження в атмосферу.
Вікна будуть крихітними, як ті що на командному модулі Аполлона (бічні – квадрати зі стороною 33 см, а стикувальні – 20 × 33 см). Єдина причина мати більші – це якщо космічний корабель повинен виконувати пілотовану посадку і немає скляної кабіни пілота (наприклад, як в місячному модулі Аполлона чи Спейс Шаттлі. Вікна місячного модуля – трикутники 64 × 71 см). Купол на Міжнародній космічній станції має найбільші наразі вікна, що використовуються в космосі (80 см).
На противагу Зоряному шляху, Зоряним війнам та Зоряному крейсеру Галактика, космічні битви НЕ будуть відбуватися на відстані кількох метрів. Енергетична зброя прямої дії формуватиме дистанції, за яких ворожі кораблі будуть видимі лише в телескоп. Переглядаючи космічну битву крізь ілюмінатор, можна буде або нічого не побачити, тому що ворожі кораблі занадто далеко, щоб бачити їх без телескопа, або нічого не побачити, бо відбитий лазерний промінь чи ядерний вибух назавжди позбавить вас зору.
TV Tropes докладно спростовує міф про космічні-битви-впритул у списку Зіткнення віч-на-віч
Навігаційна кімната може мати астрокупол для навігації в надзвичайній ситуації. Проте в більшості вікон уникатимуть на користь радару, телескопічних камер ТБ та подібних сенсорів.
Ракети переслідують ціль
Катер, подорожуючи між портовими містами, не має потреби бентежитись про те, що місце призначення кудись зміститься. Він просто цілиться в положення порту призначення. Цей порт є частиною континентальної породи, він не рухатиметься швидше за дрейф материка.
У космосі це не так. Там усе рухається.
Таким чином, астрогатор не цілить ракету на положення цілі. Він цілить ракету туди, де ціль буде, коли ракета прибуде. Інакше кажучи, він “переслідує ціль”. Як при полюванні на качок.
Наприклад, якщо хімічна ракета відправляється з Терри, прямуючи на Марс по траєкторії Гоманна, то подорож займе 8.6 місяців. Марс рухається по орбіті на швидкості близько 24 кілометрів на секунду. Тож якби астрогатор в тупу спрямував ракету туди, де Марс зараз, то коли вона прибула б, Марс був би більш ніж за п’ятсот кілометрів звідти.
Астрогатор може цілитися в поточне положення ракети, якщо ця ракета – факелоліт, що в цьому випадку означає, що ракета достатньо потужна, аби пройти шлях за кілька днів. Або достатньо швидка, щоб у планети не було достатньо часу, аби далеко відійти. Факелоліт, достатньо потужний, щоб зробити брахістохрон 1 g, може прийти від Терри до Марсу за два дні. За цей час Марс зрушиться лише приблизно на 500 планетарних діаметрів, що додасть до подорожі лише кілька хвилин.
У космосі немає тертя
У космосі немає тертя. Тут, на Террі, якщо їхати на авто та забрати ногу з педалі акселератора, то авто рухатиметься, поки не зупиниться через тертя з дорогою. В космосі ж, якщо корабель вимкне двигуни, то продовжуватиме рухатися зі сталою швидкістю протягом решти нескінченності (якщо не вріжеться в планету чи ще щось таке). У кінострічці “Космічна одіссея 2001 року” можна помітити, що корабель Діскавері йшов до Юпітера, не випускаючи жодного струменя з моторів ракети.
У Просторі це зветься “йти за течією”. Робиться спалювання для отримання тяги на правильній траєкторії, далі двигуни вимикаються для збереження пального, й корабель несеться зі сталою швидкістю.
Саме тому не має змісту казати про “дальність” ракети. Будь-яка ракета, що не перебуває на орбіті навколо планети чи в гравітаційній ямі Сонця, має нескінченну дальність. У теорії вона може виконати спалювання та піти до, скажімо, галактики Андромеда, просто це лишень займе мільйони років. Замість дальності ракети варто казати про спроможність ракети в дельта V.
Прискорення та сповільнення – симетричні. Це означає, що якщо космічний корабель витратив годину на розгін до швидкості 1000 метрів на секунду, то в нього піде приблизно ще одна година, щоб сповільнитися до зупинки. Не можна “вдарити по гальмах” і раптом зупинитися, як це буває в човні чи авто. (Я кажу “приблизно”, тому що корабель, прискорюючись, втрачає масу через зменшення робочого тіла, тому сповільнення полегшується. Проте ця деталь все ускладнює, тому можете поки що це ігнорувати.)
Якщо хочете здобути інтуїтивне відчуття того, як рухається космічний корабель, я пропоную зіграти в одну з кількох точних доступних ігор симуляції космічних кораблів. Кілька рекомендацій є тут.
Пальне – це не метальний заряд
У ракеті є різниця між “пальним” і “робочим тілом”. Ракети використовують для руху третій закон Ньютона про дію та протидію. Маса потужно викидається геть у формі випуску ракети, і протидія прискорює ракету вперед. Ця маса, звісно, є “робочим тілом”. Іноді її ще звуть “метальним зарядом”.
“Пальне” – це те, що спалюється чи ще якимось чином переробляється для отримання енергії для викиду робочого тіла. Наприклад, у класичній атомній ракеті пальним є стрижні урану-235 у ядерному реакторі, а робочим тілом – газ водень, розігрітий у реакторі та викинутий крізь сопло випуску.
Є лише кілька складних випадків, коли пальне та метальний заряд – це одне й те ж. Це стосується хімічних ракет штибу Спейс Шаттлу та Сатурну 5, і саме так з’явився цей недомисел.
Автомобілі, літаки та човни – це чималі машини з відносно малими баками пального. Ракети не такі. Неймовірно потужна ракета може доходити до того, що половина її маси складатиметься з метального заряду, а інша половина – з пластин корпуса, членів екіпажу та всього решти. Проте більш імовірно, що 75% маси буде метальним зарядом. Або ще більше. Більшість ракет – це великі баки метального заряду, в яких у хвості причеплено двигун, а згори – крихітний житловий модуль.
У космосі немає скрадання
У космосі немає практичного способу сховати військовий корабель від виявлення ворогом.
Перш ніж обурюватися та намагатися це спростувати, прочитайте подробиці за посиланням. Ймовірно, ви з’ясуєте, що всі аргументи, які ви могли б зібрати, вже з’являлися мільйон разів. У будь-якому разі варто спершу прочитати про повагу до науки.
У космосі немає звуку
Мені байдуже, скільки космічних битв ви бачили, де кораблі свистіли, а вибухи робили БУМ! У космосі немає повітря, тож немає і звуку. У космосі ніхто не почує, як ви бабахнете. Лише в кількох телесеріалах це показали правильно, перш за все – Вавилон-5 і Світляк.
Єдиним поширеним винятком є те, що якщо ядерна боєголовка вибухне за кілька сотень метрів від корабля, шквал рентгенівських променів змусить корпус гнутися та видавати звук.
Маса – це не вага
Є різниця між вагою та масою. Маса об’єкта – завжди однакова, проте вага об’єкта залежить від планети, на якій він стоїть. Цеглина з масою один кілограм матиме вагу 9.81 ньютонів на Террі, вагу 1.62 ньютони на Луні та вагу нуль ньютонів на Міжнародній космічній станції. Проте в будь-якому випадку маса буде однакова – один кілограм. (Кріс Безон зазначає, що якщо об’єкт рухається щодо вас із релятивістською швидкістю, ви спостерігатимете зростання маси. Проте це не помітно при звичайній відносній швидкості.)
Практичним наслідком цього є те, що якщо ви в скафандрі на космічній станції, то не можете нічого порушити, стукнувши це мізинцем (можливо, воно почне рухатися зі швидкістю один міліметр на тиждень, проте для державної праці це достатньо близько до “не можете”). Спейс Шаттл може ширяти поруч зі станцією, маючи вагу нуль, проте все одно матиме масу 90 метричних тонн. Якщо він нерухомий, і ви штовхнете його, то ефект буде дуже малим (фактично, приблизно таким же, як якби Шаттл стояв на пероні Мису Кеннеді, а ви б його штовхнули).
І якщо він повільно рухається по курсу зіткнення зі станцією, а ви перебуваєте між Шаттлом і станцією, то факт того, що в нього нульова вага, не завадить йому розчавити вас, неначе комашку, попри ваші намагання його зупинити. Зупинка об’єкта потребує стільки ж енергії, скільки й приведення його в рух.
Вибачте, проте ваші команди орбітальних будівельників НЕ зможуть вручну оперувати багатотонними балками, неначе зубочистками.
Інший чинник, вартий розгляду – третій закон Ньютона. Якщо штовхнути балку, буде як дія, так і протидія. Оскільки балка має більшу масу, вона почне рухатися дуже трішки. Проте оскільки ви маєте меншу масу, ви почнете рухатися в протилежний бік з куди більшою швидкістю. Це робить чимало поширених інструментів даремними в середовищі вільного падіння, наприклад, молотки та викрутки.
Вільне падіння – це не нульова гравітація
Технічно люди на, скажімо, космічній станції НЕ перебувають поза полем дії гравітації Терри. Гравітаційне тяжіння на висоті станції таке ж потужне, як і на поверхні Терри (приблизно 93% всього гравітаційного тяжіння). Причина того, що всі ширяють, полягає в стані “вільного падіння”. Якби ви були в ліфті, й трос обірвався б, ви б також були у стані вільного падіння та ширятимете. Принаймні поки не впадете. (так, Джонатан зазначає, що цей опис ігнорує опір повітря, але ідею ви зрозуміли.)
Бачте, станція перебуває на “орбіті”, а це кмітливий спосіб падати, проте ніколи не впасти на землю. Докладніше про це можна прочитати тут.
Тож люди на космічній станції перебувають у стані “нульової гравітації” в розумінні “прискорення 0.0 g”. Так само, як космонавтів Аполлона тисне прискорення 3.94 g, коли вони злітають. Споріднені концепції – “вільне падіння” та “мікрогравітація”.
Ми не лопнемо у вакуумі
І якби вас раптом викинули у вакуум космосу без скафандра, ви б НЕ лопнули, неначе повітряна кулька. Доктор Джеффрі Лендіс виклав свій аналіз тут. Фактичний підсумок: ви б вижили десь дев’яносто секунд, не вибухнули б, а свідомість зберігали б десь десять секунд. Більше посилань на тему вибухової декомпресії – тут.
Їм не потрібна наша вода
Маркус Баур зазначає, що чужинці, які нападають на Терру для крадіжки нашої води, мають стільки ж змісту, як ескімоси, що нападають на Центральну Америку для крадіжки льоду. Я до ТЕБЕ звертаюся, V.
Немає жодної потреби приходити на землю для отримання води: це одна з найпоширеніших речовин “десь там”… тож навіщо витрачати час, подорожувати світлові роки, аби отримати щось, що можна отримати куди дешевше (і без цих надокучливих бійців людського опору) геть поруч?
– Маркус
Не буває зелених зірок
Немає зелених зірок, тому що зірки можуть мати колір лише на спектрі чорного тіла. І у зв’язку з обмеженнями людського ока воно не може бачити зелений колір на спектрі чорного тіла.
З тієї ж причини немає індигових чи фіолетових зірок. Єдині кольори, які людське око може бачити в зірках, – це червоний, помаранчевий, жовтий, білий і блакитний.
Те саме стосується будь-яких вигаданих захисних силових полів, які спалахують різними кольорами залежно від того, скільки енергії в них ударяє (наприклад, променеві екрани в серії “Lensman” Е.Е. “Дока” Сміта та поле Ленгстона в “Мошці у зіниці Господа”)
БІП, а не місток
Ця кругла кімната на зорельоті Ентерпрайз. Та, яку вони звуть “містком”. Це помилковий термін; справжня назва - бойовий інформаційний пост (БІП). На справжньому морському судні місток – це місце з двома постами, що використовується для контролю руху корабля. Воно має пости лише для навігатора та стернового.
Інакше кажучи, “місток” на зорельоті Ентерпрайз – це та маленька консоль, за якою сидять Сулу та Чехов.
БІП – це місце, де збираються та оцінюються всі дані від сенсорів, розвідувальних загонів і служб, центрального командування та інших кораблів. Важлива інформація передається капітану вкупі з тактичними пропозиціями. Саме так, як Угура, Скотті та пан Спок передають інформацію та тактичні пропозиції капітанові Кірку.
Доволі круто, що БІПи в реальному світі нагадують БІП зорельота Ентепрайз, тому що військово-морські сили США справді надихнулися дизайном Метта Джеффріса. Більше того, ВМС США запозичили саму концепцію БІП з класичного науково-фантастичного роману “Gray Lensman” легендарного Е.Е. “Дока” Сміта.
Проте існує альтернативний погляд на БІПи і містки – ось він.
Посилання на оригінал:
https://www.projectrho.com/public_html/rocket/misconceptions.php
