Неспішна їзда - вона не лише безпечніша, але вона також може приносити насолоду. Це - свого роду медитація, коли ми зосереджуємося на дорозі і їдемо обачно, плавно та передбачувано. Медитативна їзда - це не просто дотримання ПДР, які можна вважати правилами нав'язаними ззовні. Натомість це - внутрішня установка і від цього вона ефективніша.
Є водії, котрі так і їздять, тобто Америки я не відкриваю. І, можливо, вони тут не прочитають нічого для себе нового. Хіба їм цікаво буде дізнатися, що таке водіння не лише безпечне та приємне, але й науково виправдане.
Отже, чому не варто поспішати?
Світлофор усіх зрівняє
Закон Вурхіса був відкритий нещодавно, але інтуїтивно водії його розуміли давно. Адже не просто так існує приказка "їдеш швидко, чи повільно, світлофор усіх зрівняє". І це може звучати, як жарт, але виявилося, що це таки правда. Дослідження показало, що на несинхронізованих світлофорах (тобто там де нема зеленої хвилі) є висока ймовірність, що повільна машина наздожене швидку. При чому чим більше таких світлофорів попереду, тим ця ймовірність зростає. Після кількох таких світлофорів ця ймовірність наближається до ста відсотків.
Тобто можна намагатися постійно перелаштовуватися з ряду в ряд - оті сумнозвісні шашечки, газувати, порушувати швидкісний режим, йти на небезпечний обгін, щоб в кінцевому результаті вас наздогнала повільна машина на світлофорі. Всі водії були в цих ситуаціях - або в ролі швидкої, або в ролі повільної машини. Ви думали, так випадково вийшло, а виявляється це - закономірність. Змісту гнати по місту особливо нема. І це - плюс до медитативного водіння.
Підвищення вже й так високої швидкості не дає очікуваних результатів
Гнати не варто не лише в місті, але й на трасі. Підвищення швидкості з високої на ще вищу (наприклад з 90 на 120) дає значно менший виграш у часі, ніж зазвичай вважають. Значно більшу роль в часі приїзду грають вже згадані світлофори, затори та зупинки.
Уявимо собі, що нам треба доїхати до міста за 60 км від нас. Зі швидкістю 90 км/год ми туди прибудемо за 40 хвилин, зі 100 км/год - за 36 хвилин, що дає виграш у чотири хвилини на шістдесят кілометрів. А з уже небезпечною швидкістю 120 ми доїдемо туди за 30 хвилин. Абсолютний виграш за ідеальних обставин - 10 хвилин, що не так вже й суттєво. А якщо врахувати, що по дорозі нам трапиться фура чи маршрутка, що нас в любому випадку сповільнить до 80-ти, село з обмеженням 50, чи пару світлофорів, на яких ми в сумі простоїмо хвилин, припустімо, 5, і де нас наздоженуть всі ті, що їхали 90, то виграш практично нікчемний.
Було в мене таке, що їхав я по трасі 90 км/год, мене обігнав молодняк, що гнав десь під 160. За хвилин десять я їх наздогнав на заправці, припаркувався за ними, але оскільки вони дуже довго думали, потягувалися і виходили з машини, то в чергу за кавою першим встав все одно я. Та й поїхав із заправки першим. Обігнав на піт-стопі, так би мовити. А хлопці життям ризикували, щоб всіх обігнати. А чи варто?
Інший математичний факт. Уявимо собі, що є дві однаково довгі ділянки дороги з різними швидкісними режимами, наприклад з обмеженням 90 км/год та 20 км/год. Що нас більше пришвидшить? Зміна швидкості з 20 на 25 км/год на повільнішій ділянці, чи з 90 на 250 км/год на швидшій? Це здається неймовірним, але незначна зміна низької швидкості дає більший виграш у часі, аніж збільшення вже й так високої швидкості. Хто не вірить - хай порахує сам.
Збільшення швидкості вдвічі робить ушкодження в чотири рази гіршими
Люди хибно вважають, що збільшення швидкості вдвічі приблизно вдвічі погіршить удар. Але насправді удар стає сильнішим рівно в чотири рази.
І тут нема ніякої магії. У формулі кінетичної енергії швидкість піднімається у другу степінь. Пам'ятаєте фізику, там де "кінетична енергія тіла - це ем-ве-квадрат поділити на два"? І саме тому незначні, здавалося б, збільшення швидкості (наприклад з 60 на 80) призводять до майже вдвічі гірших наслідків. Це я не враховую інші змінні - наприклад при вищій швидкості водій проїжджає довший шлях перед тим як його мозок приймає рішення загальмувати, що ще більше погіршує удар.
Якщо усвідомити цю квадратну залежність степені ушкоджень від швидкості, то перевищувати швидкість захочеться менше.
Нема змісту гнати до червоного світлофора
Часто можна побачити картину, як швидкий водій газує, летить до світлофора, різко перед ним зупиняється і чекає на зелене. А коли вмикається зелене, то тисне на газ зі всіх сил і жене постояти перед наступним червоним світлом. Я вже не кажу, що ці водії люблять під'їхати поближче до світлофора, поки вони ще на червоному. Газануть і на 10см під'їдуть. Потім ще газануть і ще на 20см ближче стануть. Чи варто казати, що це - безглузда поведінка?
Суто з фізичної точки зору, автомобіль, котрий стартує на зелене з нуля кілометрів за годину проїде світлофор повільніше, аніж автомобіль, що проїжджає зелене на якійсь ненульовій швидкості, адже почав гальмувати заздалегідь. Це так зване "докотитися до світлофора". Звісно, "докотитися до світлофора" не має бути самоціллю. Але, парадоксально, хто їде повільніше, то світлофори він проїжджає швидше.
Це все були наукові причини, чому поспішати не варто. Але є також психологічні, чи то навіть духовні причини. Адже медитативна їзда заспокоює розум, тренує увагу і має оздоровчий вплив на людську психіку. Ми вважаємо, що спокійні люди спокійно водять. Але все насправді навпаки. Тих, хто водить спокійно, і вважають спокійними. Наші дії визначають наш характер. І якщо ми почнемо спокійно водити, то і самі будемо спокійні.
Висока швидкість підвищує рівень адреналіну в крові
Висока швидкість - це адреналін, що є свого роду наркотиком. І з цим треба бути обережним.
Багато водіїв дуже засмучуються, коли траса проходить через густонаселене село, не збавляють своїх 110 і ідуть на обгін всіх тих автомобілів, що хоч трохи намагаються вписатися в ліміт 50 (а в реальності все одно їдуть вище ніж 50). Їх не попускає від адреналіну. І якщо ви відчуваєте насолоду від високої швидкості - будьте уважними з цим.
Відповіддю на це є медитативна їзда. На трасі ми їдемо 90, в'їжджаємо в село, сповільнюємося до 50. Це значно легше зробити, коли немає адреналіну від занадто швидкої їзди. І ми отримуємо насолоду від власної витримки. Адже ж ми не хочемо, щоб нас вважали істериком?
Дорожній гнів
Є таке поняття, як "дорожній гнів", road rage. Навіть спокійним людям притаманно злитися на дорозі, а коли людина зла, то і машиною керує вона гірше, або, як мінімум, небезпечніше. Цей гнів - не раціональний, саме тому в нього є особлива назва. Можна це сприймати як хибу нашого мозку. Чому людина гнівається, коли сідає в авто - я не беруся сказати. Але наш дорожній гнів - це наш вибір. Ми самі обираємо, чи нам злитися, чи ні. Ми можемо змусити бути себе спокійними.
Наступного разу, коли почнете відчувати гнів у машині - задумайтеся - може краще заспокоїтися? Вдих-видих-вдих-видих. І якщо ви бачите, що хтось інший на вас на дорозі розізлився, спробуйте сприймати це по-філософськи. Не знає людина, що поводиться ірраціонально.
Нас ніхто не злить
Спокійна їзда - це не лише самому спокійно їхати, це ще й спокійно реагувати на інших учасників дорожнього руху.
Наприклад, ми не дратуємося, коли перед нам хтось заглух. Бібікати йому - безглуздо. Чекаємо поки заведеться. Нас не злить навчальне авто, що повільно їде перед нами. Всі там були. Сприймаємо, як долю, обганяємо лише в слушний момент. Нас не дратують урбаністи, котрі "понамальовували всюди зебри". Пішоходи не винні, що хочуть перейти дорогу - ми їх пропускаємо, навіть якщо це третій перехід на сто метрів. Від нашої злості нікому ні холодно ні гаряче.
Нас не дратує маршрутка та вантажівка, що їдуть перед нами на трасі зі швидкістю 80, коли зліва від нас - суцільна, ще й назустріч нам їде суцільний потік машин. Отже, так судилося і від долі не втечеш. Ми не робимо небезпечного обгону, порушуючи ПДР. Завзяття боротися з долею побережімо для інших ситуацій, на трасі це недоречно. І нас не злить червона хвиля на світлофорах.
І не треба грати роль поліцейських. Якщо хтось жене в лівій смузі - ми не знаємо, чи воно й справді дурне, чи в нього дитина в реанімації. Навмисне їх підрізати - це небезпечно. І злитися на них, головне, теж безглуздо.
Щодо інших небезпечних водіїв, варто згадати Марка Аврелія - той що відомий стоїк і за сумісництвом римський імператор, що заспокоював себе словами
"На світанні сам себе попереджуй: 'Нині мені трапиться метушливий, невдячний, зухвалий, хитрий, заздрісний, нетоварський'. Все це сталося їм через незнання того, де добро, а де зло."
Можна наслідувати Ісуса, котрий сказав:
"Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони".
Або згадати дещо багатослівного Шопенгауера:
"Щоб пройти через життя, бажано мати великий запас обережності та терпіння: перше захищає від шкоди та втрат, друге — від конфліктів та суперечок.
[...], щоб навчитися терпіти людей, слід практикувати терпіння до неживих предметів, які в силу механічної чи іншої фізичної необхідності вперто чинять опір нашим діям; для чого є щоденна можливість. Терпіння, набуте таким чином, можна пізніше застосувати до людей, звикнувши думати, що вони також, де б вони нам не заважали, повинні робити це в силу необхідності, такої ж суворої та випливаючої з їхньої природи, як та, з якою діють неживі речі; тому обурюватися їхніми діями так само безглуздо, як і каменем, що котиться на нашому шляху."
Будьмо ввічливими
Треба бути ввічливими на дорозі. При чому це - не моя вигадка, а вимога ПДР, читаємо:
1.3 Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Іноді можна машину пропустити. Дуже часто автомобіль, котрий ми пропустимо, все одно з часом з'їде в іншу сторону і ми не втрачаємо ані хвилини.
В складних дорожніх ситуаціях ми не намагаємося вирішувати хто там правий, а хто ні, а намагаємося нормально роз'їхатися. Іноді здати назад - це найшвидший спосіб проїхати вперед.
Запобігаємо ДТП
Три Д, ДДД, або "Дай дорогу дурню" - це найвідоміше неписане водійське правило. Якщо коротко, то коли ми бачимо, що хтось явно тупить і їде так, як не мав би, то даємо йому проїхати, а не ліземо під його траєкторію, мовляв "в мене перевага".
Запобігти аварії - це значно краще, ніж потрапити в аварію і доводити свою правоту. Запобігти аварії - це "неподія" (так це називає Насім Талеб). Неподії не так приваблюють увагу, аніж події. Але повірте мені, така неподія, як "передбачив аварію і не потрапив у неї" - це чудова річ, гідна хорошого водія. Нею теж можна гордитися. Хороший водій "не потрапив у аварію" багато разів за своє життя. Він міг бути правим у ДТП, але обрав не бути в ДТП взагалі.
Як приклад наведу Т-подібні перехрестя. Часто водії вважають, що примикаюча дорога - другорядна і там і справді часто стоїть знак "дай дорогу". Але іноді цього знаку нема (зазвичай так є в якихось закавулках). В таких випадках водії мали б керуватися правилом перешкоди справа. Але не всі це роблять. Тому, коли виїжджаєте з примикаючої, таки подивіться вліво. А якщо їдете по прямій - зверніть увагу, чи не порушуєте, бува, не пропускаючи автомобіль з примикаючої. На жаль інфраструктура в нас - не ідеальна. Знаків "головна дорога" в більшості місць нема. Маємо, що маємо, викручуємося, як можемо.
Для того, щоб не потрапляти в аварії, варто бути передбачуваним для інших учасників дорожнього руху. Наприклад - гальмувати плавно, а не різко. Нас самих це убезпечить від аварій, навіть якщо винні не ми. Пасажири не мають відчувати дискомфорт від вашого гальмування. Якщо їх відкидає вперед, то ви щось зробили не так. Різке гальмування доречне у виняткових та непередбачуваних випадках. Світлофор та перехрестя натомість - випадки цілком передбачувані.
Заздалегідь включаємо поворотник. При чому робимо це завжди. Кажуть, що БМВ - хороші машини, але поворотники в них чомусь не працюють. А я кажу, що хороший БМВ-іст включає поворотники навіть тоді, коли ніхто цього не бачить. Включаючи їх завжди, ми розвантажуємо нашу голову від зайвих роздумів - "чи треба їх зараз вмикати, чи ні". Звільнивши голову від цієї непотрібної дрібноти, ми можемо звертати увагу на щось важливіше, або й взагалі звільнити свою голову від зайвих думок і досягти просвітлення (але про це - далі).
Також ми не ліземо в сліпі зони вантажівкам.
І ще - пристібаємося. Обов'язково пристібаємося. Страшно бачити кількість непристібнутих людей на дорогах. Особливо, якщо це - дитина на передньому сидінні. Пристібатися - це обов'язкова гігієна водіння. Це не запобігає самому ДТП, зате може запобігти смерті.
Не збиваємо пішоходів, навіть якщо вони - нечемні
Не всі пішоходи - чемні. Проте ми все одно не хочемо їх збивати. Якщо бачимо пішохода, котрий підозріло необачно рухається до зебри, чи просто дороги (п'яний, або обличчя в смартфоні) і явно не збирається виконувати вказівку ПДР 4.14(а), а саме "впевнитися у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху", то заздалегідь готуємося до того, що він може кинутися під колеса і скидаємо швидкість. Так само реагуємо на бабць, котрі біля базарів перебігають дорогу в непередбачуваних місцях.
На що ще варто звернути увагу? Знак "обережно діти", котрий ставлять біля шкіл. Уявіть собі, що на дорогу може в будь-який момент вибігти дитина. Зніміть ногу з газу і лишіть її на гальмах. Так само обережно їздимо у житловій зоні, навіть якщо знаку "житлова зона" нема - керуємося здоровим глуздом. Не забуваємо про обмеження швидкості у житловій зоні. На тихих бічних щільно запаркованих дорогах варто бути уважним та не гнати.
Особлива увага - нерегульовані пішохідні переходи, коли ми повністю його не бачимо. Правила зобов'язують нас зупинятися, якщо перед ним зупинилася машина в попутньому напрямку на іншій смузі. Але пасткою є також затор у нашу сторону. Пішохід йде собі, бо його пропускають зустрічні нам машини, але ми пішохода не бачимо. Такі місця проїжджаємо дуже акуратно, на мінімальній швидкості.
Сідаючи в автомобіль дотримуємося заповіді "Не вбий". Адже автомобіль - це тона-дві металу і потенційна смертельна зброя. Сідаючи за кермо, ми маємо усвідомлювати усю відповідальність перед оточуючими.
Ловимо дзен
У вас немає часу на медитацію? Немає часу на заспокоєння думок? Але ви завжди хотіли знайти трохи часу для себе? То хай медитацією для вас буде водіння.
Стоїте в заторі?
Шукайте саторі.
Саторі - це по-японськи буддистська ідея "просвітлення". Або шукайте менш екзотичний та простий "душевний спокій", якщо пошук чужоземного саторі - це не для вас. За кермом ви - монах. Буддиський, чи християнський - не грає жодної ролі. Хоч ісламський дервіш. У вас нема ніякої злоби. Якщо сідати за кермо спокійним, то водіння може стати для вас духовною практикою. А якщо за кермом злитися, то керування авто стає пеклом. Ви хочете в пекло?
Медитативне водіння - це внутрішня настанова. Ви - зосереджений, ви уважно спостерігаєте за дорогою та запобігаєте аваріям. Ви не дратуєтеся.
Медитативне водіння також означає, що ви не тупите. Медитативне водіння - не повільне. На трасі їдемо 90, а не 50. Але і не женемо 140. Якщо стоїмо на світлофорі, то чекаємо на зелене світло, а не дивимося в смартфон. І на зелене рушаємо, а не чекаємо, поки нам пікнуть ззаду. Але чекаємо саме на зелене, тобто не починаємо рух на червоне, коли ми знаємо, що зелене буде за кілька секунд. Для підготовки до руху придумали жовте світло. Воно там не просто так.
Дзен-буддизм розповсюдився у Японії серед трудовитих людей. Вони шукали просвітлення у повсякденних речах, таких як рубання дерева, або миття посуду. Водіння - це теж повсякденна річ. Виконуючи її добре, ми теж наближаємося до просвітлення.
Не ведемося у спокусу
Нас не спокушає позірна легкість проїхатися по смузі для громадського транспорту. Навіть якщо там їдуть інші нечемні водії (згадуємо Марка Аврелія та інших мудреців). Для нас цієї смуги не існує.
Ми не паркуємося на місці для інвалідів. Ці місця для нас просто не існують, навіть якщо "лише на п'ять хвилин". Виняток - якщо у вас таки є інвалідність.
А замість подвійної суцільної ми уявляємо собі бетонну стіну. Подвійна суцільна намальована зазвичай там, де її й справді заборонено перетинати. Навіть якщо є спокуса обігнати вантажівку, ми цій спокусі не піддаємося. Бо там - уявна бетонна стіна.
Нас не спокушає блимаюче зелене світло світлофора. Ми не тиснемо на газ, щоб проскочити на жовте, натомість оцінюємо, чи встигаємо проїхати на зелене. Якщо не встигаємо на звичайній швидкості, то починаємо плавно гальмувати. Згадуємо закон Вурхіса - ми все одно наздоженемо автомобіль, що пролетів на жовте. І взагалі, гальма для водія - це кращий друг, ніж газ.
Деякі навички медитативного водіння
На кільці та на виїзді на головну першочергово дивимося на машину спереду, а не вліво. Дуже багато аварій відбувається через те, що водій дивиться вліво і автоматично газує, коли бачить, що зліва автомобіля нема, вважаючи, що передній автомобіль вже рушив. Ні. Ми не такі. Нас цікавить автомобіль спереду. Ми не спішимо.
Ми завчасно обираємо смугу, щоб не нервуватися при перелаштуванні тоді, коли вже пізно.
Перед перелаштуванням перевіряємо дзеркала. Навіть, якщо нам здається, що там нікого не має бути. Особливо, якщо десь вдалині - мотоцикл. Він то, звісно, неправий, що несеться по трасі зі швидкістю 300. Але і нам не хочеться, щоб нам в зад в'їхав мотоцикл на такій швидкості. Згадуємо фізику про квадратну залежність сили удару від швидкості - мотоцикл на такій швидкості вдарить сильніше, ніж двотонний мерседес на швидкості 90. Ну і згадуємо вже згадане ДДД.
На складних розв'язках, наприклад в центрі Львова (так, Сахарова-Вітовського, це про тебе), повільний вдих, видих, зосередилися і вдумливо проїжджаємо.
Не впевнений у маневрі - не виконуй.
Якщо нам треба обов'язково кудись потрапити вчасно, то виїжджаємо заздалегідь, щоб не поспішати. Якщо ви їдете в аеропорт на літак, то краще приїхати завчасно і почитати книгу, що ви завбачливо взяли з собою, аніж гнати крізь місто, наражаючи себе та інших людей на небезпеку, вигравши незначні хвилини, а то й взагалі не вигравши нічого (див. Закон Вурхіса вище та наступні тези).
На останок
Це - геть не вичерпний список того, що можна вважати медитативним водінням. Є багато порад, які я пропустив, можливо я навіть пропустив цілі області - наприклад було б цікаво включити в цей аналіз юридичну, або статистичну складову. Але загальна ідея медитативного водіння, сподіваюся, зрозуміла.
Медитативне водіння - це внутрішня настанова їздити обережно, спокійно та не дратуючись. Бути передбачуваним для інших автомобілів та намагатися уникати аварійних ситуацій. Бути безпечним для пішоходів та велосипедистів. І такий стиль водіння добре впливає на наш дух і приносить особливу, хоч з першого погляду і не очевидну, насолоду.
Чи можна перевчитися на такий стиль їзди? Звісно, можна. Адже це - особистий вибір людини. Це не стиль їзди визначається нашим характером. Навпаки - наш характер гартується стилем їзди.
А для того, щоб не забувати про медитативне водіння, можна, сідаючи в авто, придумати собі короткий ритуал. Наприклад, після того, як ремінь - пристібнутий, сказати самому собі "Боже, поможи мені спокійно вести авто", або, якщо ви більш світська людина, то спробуйте самонавіювання в стилі "Я їхатиму спокійно і ніщо мене не збентежить." Це може бути моє улюблене "Хороший водій ніколи нікуди не спішить", "Поволі їдь - далі заїдеш", або таке коротке "Не вбий". А іноді я згадую слова батька, що казав "їхати швидко і дурень може, а от їхати спокійно - це вже майстерність".
Цитата Марка Аврелія взята з книги "Наодинці з собою", Книга друга, правило 1, і подана в перекладі Ростислава Паранька. Цитата з Біблії - це Луки 23:24 в перекладі Івана Огієнка. Цитата Шопенгауера взята з книги "Афоризми життєвої мудрості", глава 5 "Повчання та правила", правило 21, автоматичний переклад з німецького оригіналу. ПДР України цитується в редакції 2026 року.
