"Прокляття Аккаду" – оповідь про розквіт та падіння міста Аккад (шумерською – Аґаде), іменем якого була названа аккадська імперія. Це – один з найпоширеніших шумерських текстів. Історичні події, на яких засновується ця оповідь, відбувалися понад чотири тисячі років тому. Але вони тут не описані історично точно. Докладніше про це – згодом в "Історичному коментарі".
Основними дійовими лицями в цьому творі є богиня Інанна, цар Нарам-Суен, верховний бог Енліль та група богів, що з'являється в кінці. Важливим храмом у цьому творі є Е-Кур і він тут буде неодноразово згадуватися. Це – храм, що знаходився в місті Ніппур і був він не просто присвячений верховному богу Енлілю, але вважалося що Енліль там насправді і знаходився. Тому "слова, що лунали з Е-Куру" були промовлені самим Енлілем. Після самого перекладу буде детальніший "Розбір тексту".
Підзаголовки додані перекладачем для зручності читача.
Прокляття Аккаду
Розквіт Аккаду
Після того, як Енліль, зсунувши брови,
немов Небесного Бика, знищив місто Кіш,
немов могутнього бика, змішав із землею дім Урука,
а Сарґону з Аккаду там і тоді
з низин до височин Енліль
дарував владарювання та царювання,
тоді свята Інанна в Аккаді святиню
збудувала у жіночому районі
і своє крісло поставила в місці Ульмаш.
Мов молодик, що новий будинок будує
і мов юна дівчина, що дім порядкує,
щоб комори були заповнені,
щоб оселі в місті будувалися,
щоб люди хорошу їжу їли,
щоб люди хорошу воду пили,
щоб з умитими головами раділи в дворці,
щоб в місцях святкувань людність збиралася,
щоб знайомі разом їли,
щоб чужинці, мов невідомі птахи
в небесах кружляли,
щоб місто Мархаші борги свої повернуло,
щоб мавпи, величні слони, буйволи
та звірі з відкритих рівнин
штовхалися посередині широких вулиць
разом із псами, левами, конями
та вівцями з довгою шерстю,
то свята Інанна навіть до сну не лягала.
Тоді вона аккадські комори для пшениці
заповнювала золотом,
комори для білої пшениці
заповнювала білим сріблом,
в комори для ячменю зносила мідь, олово
та плити лазуриту,
а купи зерна складала ззовні на глиняних тока́х.
Бабам дала дар порадництва,
дідам дала дар красномовства,
дівчатам дала дар розважання,
хлопцям дала дар войовничості,
а малим дітям дала радість у серця.
Жінки та діти вельмож
танцювали під звуки альгасури.
Посередині міста – барабани-тіґі,
а ззовні – сопілки-ґіґіди вигравали.
Причали з прив'язаними човнами
були повні радості,
лугові землі спокійно лежали,
а їх люди на землі добрій роззиралися.
Їх цар, пастир Нарам-Суен,
на престолі святому аккадському, мов день, сяяв.
Стіни міста, немов гори, тягнулися в небо.
Його брама була немов ріка Тигр,
що до моря тягнеться,
і коли свята Інанна її стулки відкрила,
то люди землі Шумер свої статки
човнами туди привозили,
люди землі Марту, котрі ячменю не знають,
биків спритних та козенят спритних туди заносили,
люди чорних гір із землі Мелуха
дивовожні скарби звідти спускали,
люди Еламу та Субіру, немов осли обвішані мішками,
свої товари несли,
правителі, храмівники
та чиновники Ґуедіни
місячні та річні жертви складали.
Брама Аккаду такий потік ледве витримувала,
свята Інанна не знала як збирати ці всі пожертви,
була мов благого роду, та храму,
куди ці багатства складати, не мала.
Боги покидають Аккад
Та слова, що лунали з Е-Куру
були певними мов сам дух.
Місто Аккад покрилося тремтінням,
до місця Ульмаш наблизився страх.
З міста до своєї оселі вона повернулася
і немов юна дівчина, що покидає жіночий дім,
так і свята Інанна покинула свою святиню в Аккаді.
Немов витязь, що поспішає до своєї зброї,
вона забрала у міста войовничість та звитягу
і роздала їх чужинцям.
Ні п'ять днів, ані десять днів не минуло,
як скарб владарювання, корону царювання,
знамено та престол царювання, що місту дані були,
бог Нінурта в свій храм Е-Шумеша заніс.
Заклинання міста бог Уту забрав.
Мудрість його бог Енкі забрав.
Його жахність, що до небес здіймалася,
бог Ан до небокраю забрав.
Його святу щоглу, що зведена рівно була,
бог Енкі з Вічних Вод вирвав.
Його булаву Інанна забрала.
Життя святині Аккаду завершилося,
ніби в малого коропа у глибинах вод,
і всі міста дивилися на це,
зібравшись перед ним.
Аккад, мов величний слон,
шию свою до землі притулив,
а міста, мов величні бики,
підіймали свої роги догори.
Мов у мертвого змія, відірвана була його голова,
а вони, мов у битві, усі навалилися на нього.
Про те, що царювання в Аккаді
та престол його ані добрим, ані міцним не буде,
про те, що не буде нічого хорошого в його майбутньому
і про те, що доми труситимуться,
а комори багатства свої розгублять
побачив Нарам-Суен нічне видиво.
Серцем це зрозумів, але на язик це не поклав
і жодній людині не сказав про це.
Через Е-Кур він вбрався у жалобу,
заховав свою колісницю під очеретяний настил,
свого човна витяг на рогожу
і відклав свої царські ознаки.
Нарам-Суен сім років так витримав.
Цар що сім років голову в руках ховає –
хто коли бачив таке?
Знищення Е-Куру
Щодо храму гадав на козеняті,
та знаку збудувати храм у козеняті не було.
Вдруге щодо храму гадав на козеняті,
та знаку збудувати храм у козеняті не було.
І щоб цей вирок скасувати,
слова Енліля вирішив перемінити.
Що він зібрав був – розпустив,
і своє військо він здійняв.
Він, мов силач, що увійшов у бійцівський двір,
вхопив руками храм Е-Кур.
Він, мов бігун, що рушити готуючись, пригнувся.
Для нього храму яруси – лиш тридцять срібняків.
Він, мов розбійник, що грабує місто,
до храму прихилив драбини величезні.
Щоб знищити Е-Кур, немов би це був корабель,
щоб розкидати його землю,
немов зі срібної копальні,
щоб розломити, немов із лазуритом пагорб,
щоб прихилити до землі, мов місто,
що затоплене було Ішкуром-зливою,
хоч храм – це не Гора Рубання Кедрів,
але сокири величезні вилив
і топори́ двосічні наточив.
Його коріння проткнув вилами
і опора Країни впала на землю.
Його гілки порубав сокирою
і храм, мов вбитий воїн, додолу зігнувся,
і землі всі додолу зігнулись.
Зірвав його дощові труби
і дощ зі зливою зійшли на небо.
Дверей розбив пороги і гордість Країни зникла.
Він від Воріт Зерна Незабраного зерно забрав
і так зерно він у Країни відібрав.
Ворота Здоров'я розбив кайлом,
і здоров'я земель усіх перемінилося.
Немов би це була заплава повна коропів,
сокирою великою в Е-Курі пробивав канави.
Опочивальня храму, що не знала сонця,
була відкрита на огляд людям.
Свята божественна скарбниця
була відкрита на огляд аккадцям.
Водні духи, що стояли при храмовій брамі,
хоч і не їли забороненої їжі,
та вкинуті були Нарам-Суеном у вогонь.
Кедри, кипариси, ялівці й самшити –
дерева храмових ярусів він розтрощив у порох.
Його золото позабирав у скрині,
його срібло поскладав у мішки,
а його міддю, немов це були купи ячменю,
заповнив причали.
Злато й срібло золотар перекував,
самоцвіти каменяр перетесав,
мідь коваль повідбивав.
І хоч це не були багатства розореного міста,
але човни великі підпливли до храмової пристані,
човни великі підпливли
до пристані Енлілевого храму,
й багатство міста відібрали.
Коли багатство міста відібрали,
в Аккаду відібрало розум.
Коли корабель покинув пристань,
мудрість покинула Аккад
Гнів Енліля
Він – гучна буря, що підкорює усю Країну!
Він – висока повінь, що їй рівні́ немає!
За цю кривду свого улюбленого храму Е-Кур
що знищить Енліль?
На гори Ґубін очі здійняв
і племена широких пагорбів зігнав ізвідти.
На людей не схожі, Країні не належать,
ґутії – люди, що стримання не знають.
Ум – людський,
чуття – собачі,
вигляд – мавпячий.
Енліль їх з гір спустив.
Вони – мов сарана, що покриває землю.
Їх руки, немов сіті для тварин,
розкинулися по степах.
Ніщо від рук їх не вціліє,
ніхто від рук їх не втече.
Гінці не ходять по дорогах
і вісники вже не пливуть по ріках у човнах.
Вірних кіз Енлілевих із хліва вигнали
і козопаси йдуть за ними.
Корів зі стайні вигнали
і скотарі ідуть за ними.
В'язень став сторожею,
на дорозі всівся розбійник.
Стулки воріт Країни покриті землею,
по землях з міських стін лунають гіркі стогони.
В середині міст, хоч це і не були степи широкі,
були скопані городи́.
Уперше відтоді як міста будували та засновували,
в лугах широких не родив ячмінь,
в лугах заплавних не плюскав короп,
із садів не лився сік ані вино,
густі хмари не дощили і чагарник не ріс.
Тоді масла півміри – срібняк,
ячменю півміри – срібняк,
вовни півміни – срібняк,
коропів відро – срібняк,
на міських торгах такі були ціни.
Хто на даху лежав – той на даху помер,
хто вдома лежав – того не поховали,
Люди через голод билися між собою.
Біля Кіура, величної землі Енліля,
на тихих вулицях збиралися у зграї пси,
проходитиме там разом двоє чоловік, то їх з'їдять,
проходитиме разом троє чоловік, то їх з'їдять.
Носи розбивали, голови збирали,
носи били, голови сіяли, як зерна.
Праведні з лукавими перемішалися,
витязі лежали на витязях,
кров лукавих текла поверх крові праведних.
Тоді Енліль замість святинь великих
малі святині з очерету зводив,
зі сходу і на захід комори їхні зменшував.
Баби, що пережили ті часи,
діди, що пережили ті часи,
жерці, що пережили ті роки
сім днів та сім ночей,
поставивши, немов на небокраї,
сім балаґів-барабанів,
а поміж ними барабани уб, мезе й ліліс,
в них били немов грім-Ішкур.
Баби нестримно: "О горе моєму місту!",
діди нестримно "О горе його людям!",
жерці нестримно: "О горе храму Е-Кур!",
дівчата нестримно рвали на собі волосся,
хлопці нестримно точили ножі.
І сльози ці були мов сльози Енлілевих батьків,
що на святому пагорбі прекрасному,
що на святих Енлілевих колінах вони лили,
через які Енліль в святу свою опочивальню увійшов
і постячи там ліг.
Боги проклинають Аккад
Тоді Суен, Енкі, Інанна, Нінурта, Ішкур, Уту,
Нуска та Нісаба – усі що лиш не є боги,
серце Енліля холодною водою скропили,
молитви йому промовляли.
"Хай з містом, що місто твоє зруйнувало,
те ж станеться, що з містом твоїм!
Хай з тими, хто храму твого яруси зпаплюжив,
те ж станеться, що і з Ніппуром!
Хай в тому місті колодязі заповняться головами!
Хай людина свого друга там не знайде!
Хай брат свого брата не впізнає!
Хай жінок жорстоко повбивають!
Хай чоловіки гірко плачуть
за своїми вбитими жонами!
Хай голуби стогнуть у своїх закутках!
Хай горобців позабивають в їх домівках!
Хай всі бояться, як перестрахані голуби!"
До того ж Суен, Енкі, Інанна, Нінурта, Ішкур, Уту,
Нуска та Нісаба – усі що лиш не є боги,
до міста очі свої звернули,
й до Аккаду прокльони слали.
"Місто, що Е-Кур розтрощило – Енлілю це зробило!
Аккад, що Е-Кур розтрощив – Енлілю це зробив!
Хай твої ясні стіни до верхівки наповняться плачем!
Хай яруси твого храму стануть купою піску!
Водні духи, що стоять при брамі
хай як молодики, що повпивалися вином,
попадають на землю!
Хай твоя глина повернеться до Вічних Вод!
Хай глина буде проклята богом Енкі!
Хай твій ячмінь повернеться до борозен!
Хай ячмінь буде проклятий богинею Езіною!
Хай твоя деревина повернеться до лісу!
Хай деревина буде проклята богом Нін-ільдумою!
Хай твій скотобоєць свою дружину заб'є!
Хай твій вівцеріз свою дитину заріже!
Хай твій бідняк свою дитину,
що жебрає за нього, у воду вкине!
Хай твоя повія при вході до корчми повіситься!
Хай твої вагітна пані та вагітна жриця
викинуть своїх дітей!
Хай твоє золото цінується як срібло!
Хай твоє срібло цінується як іскриш!
Хай твоя мідь цінується як свинець!
Аккаде! Хай твій богатир втратить силу
і не зможе підвісити мішок до сідла!
Хай твій тягловий осел із сили своєї не радіє,
а лиш лежить цілими днями!
Хай це місто помре з голоду!
Хай твої жителі, що їли добрий хліб,
лежатимуть голодні!
Хай твоя горда знать
солому з даху поїдає!
І шкіряні завіси на дверях батьківського дому,
хай ті завіси шкіряні гризе зубами!
Хай вкриє смуток збудований для радості дворець!
Хай лиходії із тихого степу
кричать, кричать і ще кричать!
Твою святиню, що її звели для очисних обрядів,
хай лис зі звалищ замете своїм хвостом!
У твоїй брамі, що її звели для Країни,
хай сипуха – смутку птах – сплете гніздо!
У місті, що не спало через звуки тіґі-барабанів,
що не лягало від веселощів,
худоба бога Нанни, що заповнює хліви,
хай немов ті, що ходять в тихому степу,
реве, реве і ще реве!
Хай твої бечівники при річках
високою травою заростуть!
Хай твої дороги для возів травою суму заростуть!
І ще й до того на бечівниках намулених річками
людей не пропускатимуть
ні ясні лані, ані скельні змії.
Хай у степах твоїх,
в котрих росли солодкі злаки,
росте гірка тростина.
Хай у струмках твоїх, Аккаде,
в котрих текла свіжа вода,
тече вода солона.
Хто б не сказав "я в місті цьому оселюся" –
не буде доброю оселя!
Хто б не сказав "я ув Аккаді відпочину" –
не буде добрим відпочинок!"
І після сходу Сонця тоді все так і сталось!
Його бечівники при річках високою травою заросли!
Його дороги для возів травою суму заросли!
І ще й до того на бечівниках намулених річками
людей не пропускали ні ясні лані, ані скельні змії.
В його степах,
в котрих росли солодкі злаки,
зросла гірка тростина.
В струмках Аккаду,
в котрих текла свіжа вода,
вода солона потекла.
Хто б не сказав "я в місті цьому оселюся" –
не була доброю оселя!
Хто б не сказав "я ув Аккаді відпочину" –
не був добрим відпочинок!
За знищення Аккаду – хвала Інанні!
Історичний коментар
Події, описані в тексті, відбувалися в 23-му сторіччі до н.е. Сам текст, ймовірно, написали приблизно двісті років після цього, під час правління Третьої Урської династії, так званого "шумерського ренесансу".
Іноді цей текст сприймають, як протистояння шумерів та аккадів. Але це не зовсім вірно. Владу Аккаду й справді не любили, але це було скорше політичне протистояння. Адже аккадська та шумерська мова спокійно співіснували і про мовну, чи етнічну напругу не йшлося.
Але в чому була мета написання цього тексту – до кінця не зрозуміло. Це – не "плач міста", це – не літургія, навряд чи його використовували в храмах. Чи це була вистава? Для кого він був призначений? І чому він був настільки поширеним? Це лишається загадкою.
Царі, що тут згадуються – тобто Сарґон та Нарам-Суен (більш відомий під аккадським ім'ям Нарам-Сін) є справжніми історичними постатями.
Сарґон – це цар, котрий свого часу завоював міста-держави Шумеру і заснував першу в історії Межиріччя імперію, а саме імперію Аккадську. З підкорення Сарґоном шумерських міст Кіш та Урук починається твір "Прокляття Аккаду". Відомо, що цар Нарам-Суен, внук Сарґона, справді придушував повстання на півдні, під час якого ймовірно напав на місто Ніппур і міг також пошкодити храм Е-Кур, присвячений богу Енлілю. Навала ґутіїв (гутіїв, або кутіїв), котра тут подана, як помста Енліля, теж мала місце. І Аккад і справді було знищено, при чім так, що його руїни досі не було знайдено.
Але з іншого боку відомо, що той самий Нарам-Суен відбудував храм Е-Кур і його там навіть прославляли. А місто Аккад проіснувало ще роки після смерті Нарам-Суена. Тобто не можна прямолінійно сприймати цей твір, як джерело історичної правди.
Нарам-Суен згадується також в інших легендах та джерелах. В деяких його хвалять, як великого завойовника, а в деяких, так само як в "Проклятті Аккаду", його змальовують, як богохульника. Його постать в літературі не є однозначною. А найвідомішим пам'ятником, що стосується Нарам-Суена є стела з його зображенням, яка так і називається "Стела Перемоги Нарам-Сіна". До речі, Нарам-Суен – це перший правитель Межиріччя, що проголосив себе богом.
І ще щодо причин падіння самого Аккаду, окрім навали ґутіїв. По-перше, є ймовірність, що в світі і в Межиріччі зокрема тоді була довготривала посуха, яку так і називають "Посуха 2200 року до н.е." В цьому тексті на цю подію натякають неодноразові згадки про голод.
А по-друге, в Аккаді почалася боротьба за трон. Після Нарам-Суена Аккадом правив ще його син Шар-Калі-Шаррі, але вже після нього згідно Списка Царів Шумеру Сарґонів рід завершився і почалася смута:
Хто був царем? Хто не був царем?
Ірґіґі - цар,
Імі - цар,
Нанум - цар,
Ілулу - цар,
вони четверо три роки були.
Очевидно, що після падіння династії Сарґонідів в Аккаді панував хаос. Чотири царі змінилося за три роки. Потім все трохи заспокоїлося, але ще після двох царів:
Аккад було переможено,
царювання до Уруку перейшло...
І більше Аккад в Списку Царів Шумеру не згадувався.
Розбір тексту
В "Проклятті Аккаду" згадується багато богів, але ким саме вони були не так важливо для розуміння тексту. Адже їхню функцію можна або зрозуміти з контексту, або вони виступають як група. Найважливішими богами є лише Енліль – верховний шумерський бог, покровитель міста Ніппур, кому належав храм Е-Кур, та Інанна – богиня любові та війни, але тут основною її функцією є покровительство над Аккадом.
"Прокляття Аккаду" можна умовно розділити на п'ять частин, котрі в цьому перекладі позначені відповідними підзаголовками (повторюся, цих підзаголовків в оригіналі не було).
Перша частина, "Розквіт Аккаду" починається з опису підкорення шумерських міст-держав Сарґоном з Аккаду. Далі описується, як з допомогою богині Інанни – покровительки цього міста, Аккад розквітає і розвивається. Аккад стає настільки багатим, що комори для пшениці заповнюються золотом та сріблом, а зерно натомість складають купами поруч на токах.
Найнезрозумілішим моментом в тексті є те, чому з Аккаду раптом пішла Інанна. На жаль, мотивам Енліля та Інанни тут виділено лиш кілька слабо зрозумілих рядочків:
була мов благого роду, та храму,
куди ці багатства складати, не мала.
Та слова, що лунали з Е-Куру
були певними мов сам дух.
Місто Аккад покрилося тремтінням,
до місця Ульмаш наблизився страх.
Найпоширеніша інтерпретація – це те, що у неї в місті не було храму, аджеУльмаш храмом не був, але з певних причин Енліль не дозволяв цей храм збудувати. Зазначу, що не завжди дії шумерських богів мали зрозумілу логіку. Воля богів була сама по собі важливою причиною.
Також варто згадати, що згідно з "Списком царів Шумеру" царювання переходило з міста в місто і це вважалося нормою. Пояснювати шумерам, чому місто може занепасти після розквіту, було зайвим. Адже, як сказав сам Енліль в іншому тексті "Плач за Шумером та Уром": "З прадавніх часів, відколи Країна була заснована, відколи люди розмножувалися, хто коли бачив царювання, котре було б вічним?"
Друга частина "Боги покидають Аккад" власне і розказує, як усі боги, вслід за Інанною покидають Аккад і той поступово занепадає та втрачає своє багатство. Цар Нарам-Суен в цій частині бачить пророчий сон про невеселе майбутнє Аккаду та вдягається в жалобу.
В третій частині "Знищення Е-Куру" Нарам-Суен кілька разів гадає на козеняті, сподіваючись побачити інше передбачення, але, не отримавши знаку збудувати храм (ймовірно це саме той храм, якого не було в Інанни), йде на Е-Кур з ціллю його зруйнувати та пограбувати, що йому вдається. Таким чином Нарам-Суен намагається підкорити собі волю Енліля. Але таке жахливе богохульство не могло залишитися без покарання.
Зверніть увагу на порівняння "Для нього храму яруси – лиш тридцять срібняків." В оригіналі йшлося про тридцять ґігів, що часто перекладають, як шекелі, але можна також перекласти як срібняк. Про ймовірний зв'язок цих тридцяти срібняків з більш відомими тридцятьма срібняками Юди можна почитати в статті "Чому Юда зрадив Христа саме за тридцять срібняків?"
В наступній, четвертій частині "Гнів Енліля" описується покарання від Енліля. А саме – навала ґутіїв. Гнів Енліля проливається на всю територію Шумеру та Аккаду – цивілізованої землі, яка тут позначається збірним терміном "Калам", котрий тут передано словом "Країна". Прикметно, що ґутії "Країні не належать", тобто шумери вважали їх варварами. Історична подія, а саме навала ґутіїв на Країну, в цьому творі пояснюється гнівом Енліля за знищення Е-Куру Нарам-Суеном.
В п'ятій частині до Енліля підходять "усі що лиш не є" боги. Якщо в інших плачах за зруйнованими містами, а це був поширений жанр в шумерській літературі, можна побачити прохання богів змилоститися над містом, то тут ми бачимо зворотнє. Боги навпаки вимагають проклясти Аккад, так щоб вже ніхто ніколи не хотів там оселятися. Саме тому "Прокляття Аккаду" не характеризують, як "Плач за містом", хоча його часто з ними порівнюють. Боги прямо не говорять, що треба відвернути покарання від всієї Країни, але на це натякають слова "серце холодною водою скропили", адже це – фразеологізм для дієслова "заспокоїти".
Руїни Аккаду досі не знайдені, отже прокляття шумерських богів було дієвим. Але оскільки цей текст був написаний вже тоді, коли Аккад був зруйнований, то ми не можемо говорити, що текст – пророчий.
