Кілька слів перед читанням: Рецензію на книгу Коллін Мак –Каллоу «Тім»\ Пер. з англ. О. Оксенич – Х: «Клуб сімейного дозвілля», 2019 – 320 с написано 22.05.2025 і відновлено з особистого архіву автора.
За межами України до осіб з порушеннями інтелекту ставляться зовсім інакше, там вони мають право бути щасливими, можуть стати активними членами соціуму – саме такою була моя перша думка, коли завершив читати роман «Тім» австралійської письменниці Коллін Мак-Каллоу в українському перекладі Олени Оксенич.
Мері Гортон – 45 років, вона самодостатня, успішна жінка, що не прагне стосунків з чоловіками, бо цілком зосереджена на кар`єрі, він – молодий 25 –річний юнак, що працює з бригадою майстрів, допомагаючи відновити будинок її сусідки. Мері запросила його покосити траву у її саду… Здається, що це сюжет класичного роману про кохання та стосунки між чоловіком та жінкою, однак письменниця привертає увагу читача до цілої низки проблем, що мають глибокий психологічний аспект. А саме: Адаптація людини з порушеннями ментального розвитку у суспільстві, жорстокі насмішки з боку його колег – співробітників, переживання горя від втрати близької людини, стосунки з батьками, шо постійно хвилюються про те, що буде з їх сином коли вони відійдуть у засвіти, проблема надмірної опіки з боку батьків; кохання, яке «суперечить» загальноприйнятим нормам суспільства, проблема сприйняття людини з інвалідністю.
Авторка показує, що незважаючи на те, що рідні дуже люблять Тіма, вони ніколи до кінця не сприймають його як дорослого чоловіка, для них він – «велика дитина». Доречі, спочатку й сама Мері дивиться на нього саме так, але, поступово, зустріч з Тімом змінює її, адже вона стає відкритішою до людей, вчиться підкреслювати свою жіночність, а не цуратися її. Жінку дуже ображає і засмучує те, що більшість людей сприймає її кохання до цього чоловіка, як нереалізоване материнське покликання.
Тім прагне жити з гідністю, часто йому важко зрозуміти що і чому саме з ним відбувається коли його охоплює пристрасть, юнак не може зрозуміти чому він так прагне, аби Мері була поруч з ним завжди, чому йому так затишно й легко з нею. Юнак хоче захистити її від усього світу, бути корисним, любити.
Письменниця спонукає читача до думки, що здатність відчувати, кохати, бути ніжним та лагідним притаманна кожній людині, незалежно від її інтелектуального розвитку. Характерно, що Тім дуже просто й відверто висловлює свої думки й почуття. Наприклад, він каже їй: «О, Мері! Ти значно краща за моє ведмежатко».
Роман «Тім» – емоційна історія про справжню відданість, вміння цінувати неповторність кожної миттєвості життя, вміння бачити красу в кожній квітці, лагідному подиху вітру на шкірі оголеного тіла. Цей юнак має дуже красиву зовнішність, але у його поведінці немає зрадливості, недомовок, двозначності, фальші, він завжди такий, який він є і саме в цьому шарм його чарівності. Безпосередність, щирість та врода полонили душу Мері, хоча, іноді, вона переживала хвилини безпорадності, болю, нерозуміння та відчаю.
Дуже раджу прочитати роман, якщо хочете подолати стереотипи у сприйнятті людини з інвалідністю, переосмислити для себе поняття «інакшості», «нормальності». Авторка доводить, що кожна людина, незалежно від її статусу в суспільстві, фізичних можливостей заслуговує на ставлення до неї з любов`ю, повагою, співчуттям, толерантністю, але насамперед, із гідністю.
