А ви помітили, що ми, перебуваючи в тих самих обставинах (гуляючи в старих компаніях, відвідуючи одні й ті ж заходи з року), сприймаємо їх абсолютно по-різному?
Найбільш доречним зараз можна вважати приклад з війною. Варто лише згадати її початок… Паніка, страх, розпач..
А зараз? Ще й досі, на жаль, війна… Але в тривогу далеко не кожен біжить в укриття, коли “приліт”, то вже не п’єш пачку валеріанки, аби серце залишилось в грудях. Дзвінок рідним, таке важливе: “Все в нормі”, і спиш собі далі. Вже можеш відносно спокійно гуляти містом, подорожувати своєю країною ( о так, чи міг ти це уявити на початку?)
Особисто мені, в тому лютому (який ніби триває і досі) здавалось, що життя закінчилось в ту ж мить, тим же ранком. Але зараз я реально намагаюсь насолодитися життям, незважаючи на всі “але”. Пити каву, гуляти поміж дерев, любити і вірити…
Кажуть, людина звикає до всього, і це реально так. Хоча звикати до хорошого, звичайно, легше і приємніше.
🌿Отож, чи ми звикли до війни?
🌿Чи ми прийняли реальність?
🌿Чи ми просто сприймаємо її такою, як вона є і чекаємо миру?
