Пробач, моя мила, пробач
За те, що покинув тебе.
Я люблю тебе, доню, не плач,
Та я знаю — твій біль не пройде.
Це все, що я хотіла почути від батька,
Та за всі роки мого життя
Не було жодного дзвінка.
Невже ти забув мене? Я ж твоє рідне дитя.
Не було жодної спроби знайти мене.
Звісно, я все розумію — так треба було,
Так для всіх краще, краще для тебе.
Але все ж по-іншому бути могло.
Все дитинство я росла без тата,
Я не знала тебе, і тебе так бракувало.
Приклад чоловіка я брала зі старшого брата,
Підтримки і захисту деколи не вистачало.
Ти мав навчити мене бути сміливою,
Давати відсіч і постояти за себе.
Поруч з тобою я мала бути принцесою,
Та все це робила мама замість тебе.
Зі школи мене забирав вітчим.
А ти де був?
Твій вчинок є трохи лихим,
І я хотіла б, щоб ти це почув.
Та тебе немає — я з цим змирилась,
Але образа мене досі не відпускає.
Напівсиротою я так і лишилась,
Думка про тебе мені дошкуляє.
