Процес демілітаризації Японії після Другої світової війни.

Автор: Allesagna

Основним чинником, який впливав на процес роззброєння Японії варто визнати географічні труднощі, із якими стикалися органи, відповідальні за озброєння. Мається на увазі розташування техніки та озброєння, адже Японія добре підготувалася до оборони основних островів та завчасно підготувала наспіх зроблені фортеці, які були оснащені бригадами, тоді як стратегічно важливі позиції, до прикладу: півострів, що утворює Токійську затоку, берегова лінія Фукуоки (північно-західна частина Японії) та багато інших позицій були укріплені важкою артилерією. Загалом значні запаси військової техніки та іншого майна були розпорошені по всій території Японії, у тисячах схованок, які були розташовані глибоко у горах, у підземних тунелях і замаскованих складах, а також просто на розтягнутому японському ландшафті.

Згідно докладу спеціально створених інспекцій, на момент жовтня 1945 року японський уряд дотримувався угод капітуляції та виконував усі зобов’язання щодо роззброєння.

Як тільки було проголошено домовленості про капітуляцію, на островах, які захищали токійську затоку був піднятий білий прапор та союзницький флот зайшов у столицю Японії, Токіо.

Основними ударними силами в Японії вважався флот та авіація, тому демілітаризації саме цих об’єктів приділяли більше всього уваги. На основних островах розташовувалось майже 300 аеродромів, від бомбардувальних до аеродромів для «камікадзе». На цих трьохстах аеродромах перебувало близько 6000 літаків різного типу та призначення.

Що стосується флоту, то він був розміщений по всій території Японії у різних портах та стояв на якорях. Флот складався з авіаносців, лінкорів, есмінців, підводних човнів та суден меншого калібру.

За інформацією з мемуарів Дугласа МакАртура, : «Система знищення проста, але вважається, що вона надійна. Двоє чоловіків на тягачі тягнуть літаки до обраної зони горіння. Один чоловік обшукує весь літак на наявність бомб і боєприпасів. Інший пробиває всі бензобаки, щоб запобігти вибуху. Решта стоїть біля розпилювача газового насоса і за сигналом "все чисто" розпилює японський синтетичний газ над літаком, який має бути знищений. Потім він підпалюється, і екіпаж переходить до наступного літака».

Через велику кількість відомств та повітряної техніки точне число знищених літаків невідоме, але після завершення процесу роззброєння окупаційною владою США було заявлено, що на території основних японських островів не залишилося повітряних суден.

Щодо флоту, програма по його демілітаризації була завершена 15 січня 1949 року.

Однак це що стосується техніки, але були ще обов’язки роззброєння звичайних військовослужбовців, пошук складів з боєприпасами, вибухівки та іншого майна. Цей обов’язок був покладений на самих японців, а якщо точніше на японських офіцерів. Процедура вилучення зброї у солдатів була досить простою, відповідно до директив штабу окупаційних військ зброя вилучалася офіцерами японської армії у своїх підрозділів, які у свою чергу збирали її у спеціально виділених приміщеннях, після чого інформація доповідалася вищому командуванню.

На завершення цієї частини можна зробити висновки, що плани перетворення Японії на демілітаризовану державу були втілені в життя у найкоротші терміни, що дозволило після зосередитися на економічній та політичній сфері реформування Японії. Також на думку автора даний механізм демобілізації та роззброєння був сформований на попередньому досвіді Першої світової війни, коли союзники зробили одночасно й недостатньо з точки зору роззброєння та демобілізації Німеччини, що у свою чергу у майбутньому дало їй змогу обійти заборону та розбудувати свій військово-промисловий комплекс та зробили занадто з точки зору знищення політичного іміджу Німеччини та поставили її народ у ганебне становище, що у подальшому переросло в образу та ненависть, яку ми могли бачити у ДСВ.

Що ж стосується ставлення американських окупаційних військ до японців, то можна зазначити, що від початку окупації американці почали тиснути на японців, щоб ті відкинули ідеї «вищої раси». За словами професорки та автора статті «Американська окупація Японії як взаємний расовий досвід» Юкіко Коширо у журналі «The Journal of American-East Asian Relations» [4, c. 321], японці відкинули свої расові ідеали, взяли на себе відповідальність за всі свої вчинки та стали на шлях зміцнення зв’язків із США, у результаті перейшовши у статус відносин «учень (Японія) – вчитель (США)».