Рафінований націоналізм
Щоб той чи інший народ був певною та окремою, віддільною одиницею у загальному людському суспільстві, він мусить мати якісь маркери за якими його можна було чітко відділити від сусідів. У цьому виступають традиції, мова, культура, тощо. Але історично склалось так, що між народами точились постійні війни, завоювання та різного роду асиміляційні політики, котрі позначились на подальшому розвитку того чи іншого етносу. Це могло бути як і повне зникнення народу, так і його асиміляція до завойовників. Проте це відбувається не зразу, а поступово, ба навіть – із великим опором.
Якщо ми беремо Україну, то в її історії немало випадків свідомого геноциду, лінгвоциду, етноциду, тощо. І якби не боротьба окремих осіб та організацій проти різних режимів(не тільки радянського, а й політики другої Речі Посполитої, міжвоєнної Румунії, Угорщини), то у результаті ми б мали не народ чи усвідомлену націю, а звичайне велике людське стадо, що мислить не як представник загальної общини, а виключно як окремий індивід, ставлячи власні потреби поверх народного блага(хоча варто сказати, що й асиміляційна політика принесла свої невтішні плоди, оскільки потрібний час(мирний) був втрачений через сильну інфантильність громадських мас та постійний тиск російського режиму(спочатку кола Держдуми часів Єльцина(і його самого), а потім вже і Путіна). Однак перед повним етапом уподібнення до іншого народу, етнос, подібно живому організму, намагається вхопитись за «рятівне коло», спробувати виповзти назад у безпечне становище. Як приклад – з’являється феномен рафінованого націоналізму.
Що таке рафінований націоналізм? Перш за все – те той етап націоналізму, того патріотизму, коли народу дається останній шанс вибороти та зберегти свою самоідентичність. Це зазвичай хаотичний рух окремих громадянинів держави(чи представників народу), що намагаються донести бажання любові до свого етносу решті співвітчизників форсованими(або навіть доволі радикальними) темпами, але зазвичай не розповідають про причини полюбити свою культуру, тому рафінований націоналізм(який не завжди можна трактувати як націоналізм у звичній формі) часто можна сплутати із звичайним шовінізмом, оскільки ці два поняття мають дещо спільне. Це можуть бути і зверхні погляди на інші раси та нації, але у питанні р.н.(рафінованого націоналізму) це зверхній погляд на народ-поневолювач. Обоє цих понять розраховані на велику кількість, намагаються охопити якомога більше індивідів для своїх цілей. Ще одна подібність між шовн. та р.н. – це те, що обидва терміни так чи інакше стосуються поняття пропаганди(але також варто пам’ятати, що пропаганда – це не виключно негативне значення, як це поширено вважати). Що шовінізм, що рафінований націоналізм пропагують ту чи іншу ціль стосовно своїх громадян. Але є і розбіжності.
Шовінізм будується у першу чергу на ненависті до представників інших народів, у той час, як ціль рафінованого націоналізму а пріорі – це сліпа віра у самобутність свого етносу та побудова до нього любові швидкими кроками. Шовінізм часто стає невід’ємною частиною політики(у найчастіших випадках – це режимах псевдодемократичних та автократичних). Що рафінованого націоналізму – то це явище дуже стихійне. Воно може виникнути в абсолютно різних людях, організаціях, що можуть виборювати ідентичність народу як збройним, та і мирним шляхом і зазвичай не є фундаментом якоїсь державної політики. Також межі р.н. важко окреслити, коли ж шовінізмі ми можемо взяти конкретні приклади із історії та проаналізувавши, дати точну оцінку та ціль.
Розібравшись із різницею рафінованого націоналізму та шовінізму, ми можемо тепер перейти до наступного питання – а звідки він береться, як цей феномен може утворюватися? Витоки цього явища серед народу можна шукати, коли цей самий етнос перебуває в одній із двох крайностей: це або вкрай важкі умови, що загрожують зникненню його МЛК(мова-література-культура), або ж коли надмірна політика патріотизму породжує замість любові до своєї самобутності справжнісінький ідеологічно-фанатичний релігійний культ(тут зразу згадуються слова панфутуриста Семенка про те, що де є культ, там нема мистецтва). Розглянемо два цих варіанти.
Рафінований націоналізм як остання спроба
У першому випадку ми маємо ситуацію, коли МЛК народу має на нього вкрай низький вплив, чи є під загрозою, після чого поняття починає проявляти себе проявляти як остання спроба втриматись на плаву як представники окремого МЛК. Для прикладу ми можемо взяти початок минулого сторіччя, коли Україна опинилась у складі різних держав після недовгої незалежності. Тоді український народ зрозумів, що для свого власного процвітання повинен будувати власну самостійну державу, але спершу повинен усвідомити себе як окремий від росіян поляків та інших народ, сформувати себе як політичну націю. Доба українізації зіграла із ними злий жарт, оскільки маючи прекрасні умови для розвитку МЛК, вона розвивалась бурхливо, але коротко – менше десяти років, після чого цей процес згорнули, а її «двигуни» почали ловити, розстрілювати, засилати у табори чи ж психологічно ламати та тримати на короткому ланцюгу. Цю злісно-іронічну добу чудово ілюструє п’єса представника Червоного Ренесансу Миколи Куліша «Мина Мазайло», де один із персонажів каже наступне: «Їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було...». Також у цьому творі і присутній представник описуваного рафінованого націоналізму – Мокій Мазайло, котрий возвів українську мову та культуру у суцільний абсолют:«А я, бачте, заховавсь отут із своєю укрмовою… Сиджу сливе сам удень і вночі та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту і все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне слово! Щоб не пропало, знаєте, щоб пригодилось воно на нове будування. Бо, знаєте, вивчивши мову так-сяк, нічого з неї прекрасного й цінного не складеш…», чи ще, от:«Наприклад, треба українській неписьменності берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад: потяг іде третьою швидкістю, а треба — поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата… Та ось вам на одне слово «говорити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, герготати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…». І як показала історія, то таких представників знищували у першу чергу. Звідси ми можемо і підсумувати, що події українізації та рафінованого націоналізму того часу було тим, що:«Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не Тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія». Іншим прикладом р.н. як останньої спроби вберегти українське МЛК були шістдесятники та дисиденти післясталінської доби. Чому їх можна назвати рафінованими націоналістами? Річ у тому, що вони займались сповільненню процесу русифікації і це було хаотично – різні гуртки і різні персоналії діяли в один і той же час, але різними методами. Для прикладу можемо взяти дисидентів Івана Дзюбу та Анатолія Лупиноса. Обоє боролись за збереження української МЛК, як самобутньої частини загального людського соціуму, але при цьому у кожного були різні погляди на досягнення даної цілі. Якщо взяти першого, то він щиро вірив у «соціалізм із людським лицем» та обрав ненасильницький спосіб своєї боротьби, пишучи різні наукові та літературознавчі роботи(іноді навіть граючи за правилами радянщини, спираючись на праці комуністів, щоб обґрунтувати свої погляди та дії). Якщо ж брати другого, то він не боявся мітингувати, страйкувати, піднімати повстання у таборах чи відкрито називати совєтів окупатнами та вимагати їх забратись з української землі. Як бачимо – вони обоє мали спільну ціль, але різні методи реалізації. У цьому і одна із головних особливостей поняття рафінованого націоналізму про яку я писав вище – це розмитість самої концепції та її хаотичність, але при цьому – потужне бажання вберегти та примножити свою МЛК.
Рафінований націоналізм як прелюдія до шовінізму
Рафінований націоналізм сам по собі не є негативним продуктом взаємодії у початковому розумінні цього визначення.
Він може виникнути у часи суспільно-політичної кризи МЛК як результат надлишкової патріотичної політики, що зумовлює появу рафінованих націоналістів, котрі поволі будуть закривати очі на реальні проблеми, прикриваючись здобутками-перемогами своєї МЛК. У такому випадку р.н. може нести загрозу, оскільки при таких обставинах стає перехідною ланкою між простим здоровим патріотизмом-націоналізмом та справжнім шовінізмом.
Рафінований псевдонаціоналізм
У р.н. також є певні підвиди, що мають спільний зв’язок із первинною основою терміну, але при цьому – різне направлення та ціль. Одним із таких різновидів є рафінований псевдонаціоналізм, себто – націоналізм несправжній, коли людина лиш вдає із себе затятого патріота держави та народної МЛК.
Прикладами рафінованого псевдонаціоналізму можна вважати партійне керівництво УСРР-УРСР у різні роки(Затонський, Луначарський, Корнійчук, або ж росіянин Постишев, що на фотографіях красується в українських вишиванках), або ж наші сучасні політики(можна згадати сумнозвісного Віктора Медведчука та його прибічників із СДПУ, котрі під час парламентської виборчої кампанії 1998-го року їздили Галичиною та розказували, що батько горе-адвоката Стуса начебто був причетний до руху ОУН(хоча Володимира Медведчука судили у першу чергу як німецького колаборанта). Також представниками рафінованого псевдонаціоналізму можна вважати торгові компанії, що зараз експлуатують наслідки війни в Україні, роблячи на ній бізнес виключно із комерційних бажань та ніяких більше, після чого, скоріш за все, його і прикриють, коли це перестане бути вигідно, чи ж при можливості будуть робити даний продукт для іншої сторони(хоча я сам щодо цього не до кінця впевнений).
Що ми маємо у підсумку?
Сам термін «рафінований націоналізм», який має кілька застосувань у суспільно-політичній термінології:
1. Ефект суспільства як остання спроба вберегти свою МЛК від повного знищення-асиміляції за допомогою пропагування сліпої(найчастіше за все) любові до своєї країни та її МЛК;
2. Ефект суспільства на перевантаження від постійного пропагування своєї МЛК, що стає на проміжку ланку між звичайним здоровим патріотизмом та шовінізмом. Серед прикладів можна навести Польщу, Угорщину чи Туреччину(особливо останню, де давно встановився культ особи Ататюрка та реваншиські настрої);
3. Представники народу, котрі на фоні решти своїх земляків намагаються використати патріотизм у корисливих цілях(особистих у першу чергу), а коли націоналістичний галас упаде, то і самі перестануть вдавати із себе «щирих націоналістів-патріотів»
Як можна побачити – рафінований націоналізм не є суто негативним чи позитивним явищем, а за своєю природою подібний до вогню, себто, в умілих руках і під контролем він приносить корить, а коли немає належного нагляду – то дуже велику шкоду.
