—Слухай,а в героїв теж є кохання? Чи можливо вони живуть задля подвигів,нагород та відзнак?
Це питання сьогодні задала мені маленька дівчинка... Цікаво ж,чи не так? Події сьогодення захопили думки малеч,вони безжально їх поглинають і роблять старшими,змушуючи переживати страх.
Сьогодні тяжко зрозуміти що є "білим та чорним",що—та заповітна правда,котру хочеться чути. А як пояснити дітям що таке,та безжальна,безжальна правда війни?
Вони хочуть гратися у піску,але змушені ховатися до бомбосховищ,втративши свої іграшки та й напевне,дитинство.
Яке ж то дитинство,коли ми змушені залишати домівки, друзів та рідних?! Ну яке це трясця дитинство!? Наші діти вірять у героїв,тих юних солдатів,котрі пішли добровольцями на фронт й вже рік...рік боронять нашу землю,віддаючи як ту плату,одначе дорогу...власне життя. Малечо,чуєш мене? Герої мусять мати кохання,яке необхідне для їх палких сердець...
Можливо колись вони й жили задля подвигів,пошани й тих медалей та орденів. Але за цей рік все змінилося. Герої не потребують грамот,вони їм не потрібні! Їм би зустріч з близькою людиною,зустріч з ненькою,котра проливає кроваві сльози,з яких ріки...ні,море витікає до ніг катів...
Героям сьогодні в мріях являється тільки тепле ліжко,смачна їжа і пару годин спокійного,тихого сну...
—Сонечко,ти мене добре чуєш з-під завалів? Скажи хоть щось! Я зараз тобі допоможу,тільки не плач,не плач моє маленьке серденько.— через густий туман намагався прокричати військовий,звертаючись до дитини,крик якої він почув.
—Я хочу до мами...—і тихий плач....
—Серденько, прошу голосніше! Ти зможеш підняти руку?— вже прибула команда рятівників,а дівчинки так і не чути.
—Мовчіть! Нам треба тиша!
—Під завалами дитина! — військовий зняв жилет й почав розгрібати уламки будинку,разом з командою рятівників.
—Тато! Мамо... Мені боляче!... Я тут з Тіхо,допо-оо-моожі-іі-ть-моожі-іі-ть-іі-ть..— дівчинка почала ще більше плакати,що й допомогло віднайти її.
—Туди! Хутчіше!— почав командувати старий пожежник.
—Розгрібай! Давай,давай сюди!— всі метушились,намагались підняти плиту,за якою сиділа скручена калачиком дівчинка в обіймах з маленьким котеням.
—Сонечко, ось ти де...— військовий підійшов ближче, намагаючись не злякати дитину.— Я обережно,обіцяю...—юнак укрив біляву дівчинку своєю курткою,й як обіцяв..намагаючись обережно пронести її крізь завали, попрямував до швидкої.
—Це дівчинка?... Ось сюди! Тримайте під шиєю,щоб не втратила свідомість. Тримайте її,я ж кажу! — це командувала Марія,молодий лікар доброволець. Вона вперше рятує цивільну людину,тим паче що це була дитина.
—Що з нею? Чого вона вся тремтить, та на ній багато крові?—це ж звичайно запитували люди,котрі зупинились щоб побачити що трапилось.
—Я сказала тримайте їй шию! Ну Роман Вікторович,що ви робите? Та не так кладіть дитину,а ось...
—Чого до мене пристали,краще рятуйте дитя. Вона майже дихає,мені здається в неї два переломи.. напевно то плита її пошкодила.— хлопець поклав дівчинку на кушетку й почав фіксувати їй шию.
—Тихіше... Мені треба її оглянути,але через цих роззяв, ми не зможемо спокійно зробити. Де інші медики? — Марія швидко обробила руки та дістала свою аптечку.
—Вони допомагають іншим,це єдина дитина котра була під завали, і яку ми почули. Не можу сказати точно чи є ще.. Треба дізнатися чия вона,і де її батьки.— Роман Вікторович вперше за своє життя злякався поранень,вони не його,але краще не стає... Дитина,саме дитину вони рятують? А від чого? Від гри з котиком,чи перегляду мультиків?
—З вами все гаразд? Ви поблідніли. Можливо ви присядьте,допоможете заодно мені. Треба взяти той джгут і ось сюди,на передпліччя затягнути.
—Ось так? Їй же буде боляче...
—Роман Вікторович, якщо ви так затягнене,то вона втратить свідомість. Треба трохи слабше,мені просто треба зупинити кров з її рани. — медсестра схопила бинт та спирт,й почала потроху обробляти рану. Спочатку здавалося що поранення в дівча серйозне та глибоке,проте,це виявилось що не її кров.
—Цікаво...рана невелика,звідки ж тоді стільки крові?Ви точно нікого більше не бачили там? Можливо є ще люди,або,не дай Боже діти?—медсестра не відволікалась від огляду маленької Лесі.
—Ми не побачили нікого.Я зараз направлю команду туди,хай все обстежать.
Якщо бажаєте продовження,підтримайте реакціями та донатом💗
