[Продовження]
Його обличчя наче примара,скули напружені й очі...очі його червоні,як у самого диявола.
Він зайшов у храм наче пан,ніби це його дім,його власність! Рішучою ходою він направився до сповіді,коли я читав акафіст.
Він промовив,трохи захрипшим голосом:
—Святий отче,мені треба таїнство сповіді.
Якщо людина потребує каяття,то я маю віддати їй час.
Я взяв Євангеліє та хреста,сів на стілець та почав сповідати.
—Слухаю тебе дитя. Що трапилось? Чим сгрішив?
—Пане отче... Я людина добра,нікого не зачіпаю сам. Але вночі стався один інцидент.
— Розумію тебе. Всі ми не без гріха.
—Кхм..кхм...так ось. Прошу вас зберегти цю тайну або ж мені потрібно буде знову каятись.— Ця інформація гулом пішла в мене в голові. Руки захололи,а в п'ятах забилось серце.
(Чекаєте ще?)
