Фільм Антоніо Лукіча “Люксембург, Люксембург” показують в кінотеатрах і прямо зараз це найкраща інвестиція 100-200 гривень, яка тільки може вам трапитись. Просто сходіть, подивіться та порефлексуйте про що це було для вас. Ну і обов'язково поділіться своїми думками зі світом (або хоча б зі мною).
Безспойлерна частина
Почнемо з того, що це, як модно зараз казати, просто якісне та хороше кіно. Дуже радує, що ми все далі відходимо від “ну українське кіно воно в цілому так собі, тому це ще непогано доволі, загалом норм”. Ні, це просто гарний фільм, що розповідає про двох братів-близнюків Колю та Васю та їх непростий стосунок з батьком, який давно покинув сім'ю і не бере ніякої участі в житті вже дорослих дітей. Але раптовий дзвінок з консульства України в Люксембурзі повідомляє, що тато захворів та перебуває в одній з місцевих лікарень. Тепер братам необхідно дійти до спільного рішення в питанні “і що ж робити далі?”.
Наприклад, водій маршрутки та "спеціаліст в області роздрібної торгівлі" Коля одразу рветься оформлювати закордонний паспорт, паралельно встрягаючи в ряд трагікомічних ситуацій, які ускладнюють життя як йому, так і оточуючим.
В той же час, патрульний поліцейський Вася, виступає проти ідеї мандрівки до батька. В основному це пов'язано з тим, що йому і без цього вже вистачає проблем як у сім'ї та на роботі, так і з власним братом.
Але все ж, це фільм не тільки про двох братів. Він ще й про Лубни, в яких хтось з глядачів побачить відблиски власного міста дитинства чи юності. Він про людей та їхню глибоку самотність, яка змушує нас ще глибше загортатись в обійми близьких або ж теплу ковдру. Про те, що таке сім'я та як її то любити, то терпіти. Про спогади, що з кожним роком втрачають яскравість та кольори, але ніколи не втрачають тепла. Про життя в усіх його проявах, веселих та не дуже.
Висновок: Лукіч створив дуже збалансовану трагікомедію, під час перегляду якої вас будуть вміло тримати на грані між сміхом та сльозами. Гарно прописана та насичена особистим досвідом історія тут розігрується талановитими акторами, яким просто віриш та співчуваєш. Біжіть в кіно!
Спойлерна рефлексія
Стосунок “батько-син” та взагалі сама фігура батька дуже часто піддаються аналізу та інтерпретаціям від митців, філософів та психологів не просто так. Насичений дуальністю образ батька формує такий самий дуальний стосунок з сином та об'єднує в собі такі протилежні почуття як любов та ненависть; бажання близькості та страх бути відторгнутим одночасно. То що ж на цю тему говорить нам “Люксембург, Люксембург”?
З перших же хвилин фільм, через паралельний монтаж, демонструє разючу різницю між житям двох братів. Більше того: майже одразу пояснює та проговорює характери головних героїв через сцену ностальгічних спогадів Колі про “прижкі по товарним вагонам”. В той час як відповідальний та розсудливий Вася “завжди знав коли спригнуть та побігти шукати батю”, Коля був проблемною та складною дитиною, яку завжди доводилось рятувати. Фактично, це вплинуло на поведінку обох героїв в дорослому житті.
Коля як батько-трикстер. Це батько, який з'являється у вашій кімнаті після гучного застілля і з лукавою посмішкою простягає вам вашу першу пачку презервативів. Це батько, який розповідає настільки непристойні анекдоти у вашій присутності, що мама червоніє та смикає його за руку, а він з посмішкою дивиться, як ви смієтесь в кулачок. Це батько, який показує вам "як правильно пробивати під коліно, щоб прям в нього боліло ще кілька днів потім" та додає, що битись взагалі не бажано та не треба, але вже як треба...
Такий батько, здається, може усе і ніякі правила чи заборони його не зупиняють. Коля захоплюється такою версією батько та хоче бути схожим на нього. Але тут одразу випливають дві проблеми: перманентність та зіткнення з реальністю.
Перманентність. Ця проблема полягає в тому, що ця сторона батька не є його постійним станом, адже "трикстерність" є цінною для сина саме за рахунок сильного контрасту зі звичним життям. Використовується вона в різних цілях: едукація, інтродукція дитини в дорослий світ або ж просто для поліпшення якості та динаміки стосунку. Але Коля, увібравши в себе лише цю сторону, в результаті стає трикстером постійним. І тут постає вже проблема номер два.
Зіткнення з реальністю. Для Колі не існує таких концептів як: довгострокові наслідки власних дій, контроль імпульсів, стабільність життя. Чи потрібні ці концепти трикстеру? Аж ніяк, вони лише будуть заважати виконувати свою роль. Чи важко жити в реальному житті без них? Так, навіть дуже. Що було б з ним, якби не постійна допомога від матері, яка дозволяє йому не вилетіти з роботи офіційної? Якби не постійне невтручання брата, який фактично закриває очі на роботу неофіційну?
Отже, "Колін" батько, яким він його запам'ятав, виступає наче прикладом до наслідування та обожнювання. Ще б пак, адже він наче дозволяє йому брехати, плювати на наслідки та почуття близьких людей, жити лише згідно імпульсів та інстинктів. Все одно в кінці все вийде "розрулити" та "порішати", якщо не самому, то з допомогою інших точно.
Вася та батько реальний. Вася ж навпаки розуміє, що батько покинув їх у ранньому віці, не цікавиться їх життям та ніяк в ньому участі не бере. Тому він бере на себе роль строгого, але готового прийти на поміч батька (тут навіть його професія наче нам демонструє бажання до авторитарності та дисципліни) і намагається допомагати брату вирішувати його проблеми (дуже часто за рахунок власного щастя та спокою).
І в фільмі ми бачимо шлях кожного героя на те, щоб стати «цілим». Лукіч підтвердив в інтерв’ю, що два брати (ще й близнюки) є символом його власного дуального ставлення до батька, який покинув сім’ю.
“Ми схильні наших батьків і любити, і ненавидіти водночас. Коли не стало мого відсутнього тата, одна частина мене дуже хотіла до нього, інша — прагнула триматися подалі. Я наче розділився надвоє — так у фільмі з'явилися близнюки.”
І по суті, фільм закінчується завершенням цієї подорожі до цілісності. Коля дуже символічно займає в Люксембурзі місце вигаданого та несправжнього тата, ще й нарешті опиняється сам по собі. Вася ж зустрічає на заправці тата реального, який вже давно не зупиняє потяги та не бігає з пістолетом. Він просто чоловік в роках, який працює тепер з пістолетом заправочним, протирає вікна та підбирає викинуті пачки сигарет в надії знайти там цигарку. Говорити їм вдвох немає про що, та й мовчання звучить гучніше за будь-які слова. Усе, що лишилось від «старого» тата — касети в машині та листок, який Вася розчавлює, наче прощаючись з будь-якими спогадами про батька.
