Велична архітектура, легіони, науковці, політична та правова системи – досягнення Риму викликають захоплення. Історики навіть роздумують чи була імперія на порозі “Промислової революції” чи ні. Ми захоплюємось інженерною думкою тої доби, яка робила феноменальні речі на кшталт першого мосту через Дунай, залишки якого можна побачити і нині:
На фоні подібних грандіозних будов та перемог є й інша сторона медалі. Зокрема, якість життя римлян, що неминуче впливає на його тривалість, зовсім не відображає того захвату, який ми спостерігаємо, коли дивимось на римський спадок. Історик Kyle Harper [1] наводить дані (податкові звіти Римського Єгипту) з яких ми знаємо, що середня тривалість життя для чоловіків була 26.2, а для жінок 27.3. При цьому зазначу, що Єгипет був ледве не найбільш урбанізованим регіоном після Італії (урбанізація була десь на рівні XVIII століття в Європі) та мав досить високий, на фоні інших провінцій, достаток та розвиток.
Ці цифри, звісно, не є кількісною оцінкою тривалості життя у всій провінції Єгипту, бо ми сильно обмежені в доступних даних, однак ці відомості змушують нас по-іншому вже дивитись на минуле, в яке ми часто занурюємось. Велич своїм сяйвом часто затьмарює важливі подробиці. Зокрема, ми захоплюємось римською системою громадських туалетів, каналізації й ба навіть термів. Нам відомі нариси одних з найвідоміших лазнів Каркали, які займали цілих 11 гектарів:
Система громадських туалетів також вражала своїм розмахом по всій імперії. Це все формує враження, що римляни цінили чистоту, а, як нам відомо, вона запобігає розповсюдженню хвороб.
Однак чисельні археологічні знахідки та писемні джерела говорять нам, що хоч римляни і слідкували за чистотою, але в силу відсутності знань вся ця громадська інфраструктура не рятувала від хвороб, а іноді навіть й шкодила.
Для прикладу, видатний лікар І століття Авр Корнелій Цельс, як зазначає Louise Cilliers [2] радив своїм пацієнтам, що хворіли на широкий спектр хвороб, відвідувати лазні в якості їх лікування. Себто на той момент римляни не знали, що багато хвороб передаються повітряним шляхом або через безпосередній контакт з хворим. А так як Цельс давав такі поради щодо хвороб на кшталт (або аналогів за схожою симптоматикою): діареї, тифу, малярії, холери, дизентерії і тп. Це все створювало значні ризики для здорових відвідувачів лазнь.
Проте, справедливості заради, варто зазначити, що імператор Андріан в ІІ столітті видав постанову в якій розділив час відвідування лазнь для хворих та здорових. Але нам невідомо і, як мінімум, археологія не дає чітких відповідей про те, які дезінфікуючі засоби використовували римляни після того, як в лазні побували хворі. Тому, скоріш за все, хвороби могли розповсюджуватись і після цього указу.
Всі ці факти нам говорять, в першу чергу про неймовірний внесок науковців минулого в наше здоров'я.
Ще цікаві статті: Якщо Вас вабить Античність, пропоную познайомитись з героїнями цієї доби:
Богиня Македонії - Олімпіада Епірська. Мати Александра Македонського. Вбивця царя Філіпа?
Клеопатра Македонська. Принцеса в золотій клітці.
Зріст жителів Римської імперії. Хвороби зробили римлян низькорослими?
Для того, щоб оцінити середній зріст жителів імперії, на допомогу нам приходить археологія, а саме дослідження поховань. Зазначу, що дані будуть спотворені, бо довгий час римляни кремували своїх мерців, тому ми можемо більш впевнено говорити про зріст жителів імперії після ІІ століття та про Залізну добу.
За даними, які наводить історик Kyle Harper, жителі Римської Британії мали невисокий зріст 164 см для чоловіків та 154 см. для жінок. Довжина стегнової кістки 444 мм у чоловіків та 413 мм у жінок. В добу після падіння Римської Британії стегнова кістка у чоловіків складала 465 мм, а у жінок 429 мм.
Середня довжина стегнової кістки в Південній Галії в одному з досліджень [3] в різних місцях колишньої провінції дорівнювала 446 мм у чоловіків та 414 мм у жінок. В постримський період у чоловіків показник майже не змінився, а у жінок трішки виріс до 420 мм. В той же час на Півночі Галії в постримський період 464 у чоловіків та 425 у жінок.
Цікаво, що в Італії, в найбільш заможному регіоні імперії до романізації, чоловіча стегнова кістка складала 454 мм, а в добу Риму лише 446 мм. Для жінок втрата була ще більше 420 мм до 407 мм. Нижче на табличці Ви можете побачити цю різницю з різних археологічних зразків та в різні періоди [4]:
Однак дані, які стосуються Півночі Італії (місто Мілан), говорять про те, що за останні 2000 років там середній зріст мав незначні коливання [5]:
Проте хоч середній зріст і був досить невисоким, на фоні сьогоднішніх показників це не означало, що ті ж самі римські легіонери були нижчими за варварів, бо в римській армії існували вимоги до рекрутів і зріст там був не останнім показником. Для прикладу, коли римський імператор Нерон формував Legio I Italica, який він називав “фалангою Александра Великого”, то там вимоги до зросту були ледве не 180 см. і цей легіон досить швидко зібрали.
Чому я звертаю Вашу увагу на зріст? Бо на нього значною мірою впливає не тільки харчування, але й стан здоров'я, що свідчить про якість життя. Для прикладу, ті ж самі голландці мають найбільш високий середній зріст на планеті, хоча ще в ХІХ столітті не могли цим похизуватись і були ледве не найнижчою нацією Європи. Однак зараз середній зріст складає 182 см. і одні з причин: правильна дієта насичена кальцієм та білком, екологія, психічний стан, хороша медицина тощо. Особливо важливо здоров'я дітей, бо різні хвороби та інфекції можуть вплинути на ріст.
Історик Kyle Harper в своїй книзі зазначає, що не варто поспішати проводити лінію від низького зросту римлян до поганого харчування, а замість цього звертає увагу на тягар хвороб як причину низькорослості. На його погляд, є причини сумніватися в тому, що дієта була головним чинником. На додачу, низькорослість римлян не означає, що вони жили бідніше за Середньовіччя, скоріше вони були вразливі до чисельних бактерій, які тоді проникали в Європу.
Зокрема, завдяки аналізу кісток римлян стає багато що зрозумілим. За даними, які наводить Kyle Harper, багато римлян, навіть бідних, жили не тільки на хлібі. Тіла, що були поховані найскромнішим чином, показали широкий раціон, до якого навіть входили морепродукти (морський колаген, себто білок). Більшість досліджень було присвячено населенню самого Риму і його околиць, але дані з Британії також вказують на те, що в раціон входило м'ясо, їжа тваринного походження і морепродукти.
Висновки, які можна зробити за римськими зубами, свідчать про те, що саме хвороби відігравали величезну роль у формуванні здоров'я римлян. В одному дослідженні, на яке посилається Kyle Harper, порівнювали зуби з двох місць імперської епохи та ранньосередньовічного поселення. Жодна з епох не відрізняється особливою гігієною ротової порожнини, але патології, що спостерігались, все ж відрізняються. Якщо зуби жителів раннього середньовіччя страждали від карієсу, спричиненого незбалансованим харчуванням, то римські зуби страждали від так званої гіпоплазії емалі (тонка емаль або погано сформована), а причиною такого захворювання був стрес організму в дитинстві через інфекційні хвороби чи неправильне/нестачу харчування або синергія цих факторів.
Як бактерії нищили імперію.
Louise Cilliers в своїй роботі змушує по іншому подивитись на блага цивілізації, які ми успадкували від Риму, тим самим показуючи потенційне джерело їхніх проблем зі здоров'ям. Методи жителів античності та ідеї якими вони керувались були правильни, але реалізація поганою. Зокрема, вона звертає увагу на стан санітарії в римських містах і селищах. Одна з проблем - це недоліки утилізації відходів життєдіяльності людини та тварин. Римляни були більше стурбовані запобіганням поховання мертвих у межах міських мурів, аніж утилізацією відходів життєдіяльності людини та тварин у місті.
Далеко не всі будинки в римському світі мали вбудовану вбиральню. Більшість туалетів просто були зведені над вигрібною ямою і іноді розташовувалася на кухні або частково відокремленій від неї маленькій кімнаті без дверей і вікон. Перевага такого розташування полягала в тому, що відкриту вигрібну яму можна було використовувати і для кухонних відходів, але, окрім неприємного запаху, вона була постійним джерелом інфекції й існував реальний ризик харчового отруєння. Вміст таких вигрібних туалетів накопичувався доти, доки не викликали місцевого торговця гноєм, який вивозив його для перепродажу фермерам як добриво.
Цікава примітка: Римляни мали своєрідний аналог туалетного паперу, але який вони могли використовувати багаторазово, що несло теж ризики.
На додачу недостатнє прибирання вулиць становило реальну загрозу для здоров'я: не тільки через забруднення вуличних водойм фекаліями та брудом, а й через забруднення їжі, яку продають у відкритих крамницях (скоріш за все, які кишіли мухами), внаслідок прямого або непрямого контакту з фекаліями людей і тварин. Захворювання, які могли передаватись в таких умовах, включали в себе холеру, дизентерію, гастроентерит і тиф.
Історик Kyle Harper також звертає увагу на особливості римської каналізаційної системи, хоч вона і звучить досить могутньо, але насправді не все з нею було добре. Так, система подачі води, цистерни, акведуки та вся ця інфраструктура була колосальною, але система відводу відходів – ні. Вона здебільшого була побудована по принципу стоків від дощів, ніж закритої ізольованої системи, яка б забезпечувала повну утилізацію відходів від місця проживання людей.
Відсутність повної ізоляції відходів множило бактерії, які призводили до захворювань шлунку, діареї, дезентирії, тифу і тп. Поширювались вони фекально-оральним шляхом через забруднену їжу та воду. Мухи могли переносити бактерії, а недостатня особиста гігієна сприяла їхньому поширенню. Шигельоз (кишвове захворювання) виникав раптово, спричиняючи у жертв виснажливу лихоманку та “кривававий туалет”. Тифозні лихоманки також становили серйозну загрозу. Бактерії сальмонели процвітали у забрудненій воді. На додачу, взаємодія літньої спеки та санітарних проблем спричинила сплеск смертності в спекотні місяці, внаслідок чого існувала своєрідна сезонність смертності. Могутній Рим фактично долали найскромніші мікроби, а діарея була ледве не найсмертоноснішою силою в імперії. Це все показує наскільки імперія була вразлива.
Ще однією небезпечною заразою була Малярія, вона часто поширювалась в місцях концентрації колоній комарів (вологість Римського кліматичного оптимуму могла сприяти їхній популяції, підкреслю мова йде про комарів певного виду). Римляни, до речі, знали, що болотисті місцевості є осередками поширення малярії і навіть намагались цьому протистояти, плануючи свою забудову, ба більше деякі болота вони намагались осушити впродовж століть, наприклад, Понтійські болота. На додачу застійні води у системі водопостачання ставали нерестовищем для яєць комарів.
Римська цивілізація за своїми масштабами знесла своєрідний дезінфекційний потенціал ландшафту. Розширення сільського господарства призвело до того, що цивілізація дедалі глибше проникала в сприятливі для комарів місця проживання. Вирубка лісів посприяла скупченню води на полях, де комарі розмножувалися з більшою легкістю. Римські дороги, зокрема всім відома Апієва дорога, що проходить прямо через вже згадані мною Понтійські болота, які зіграли не останню роль у створенні нових сприятливих місць для розмноження комарів. Міські сади і водопроводи приводили комарів і людей у дуже тісне сусідство за що останні часто розплачувались життям.
Малярія - це не просто одна хвороба серед інших. Оскільки малярія підступно прагне об'єднатися з іншими патогенами, її зловісні наслідки виходять далеко за межі небезпеки первинного зараження. Наслідки малярії включають в себе порушення харчування, що робить її жертв вразливими для інших інфекцій.
Римський лікар Гален (описав Антонінову чуму і в цілому видатний медик в історії) писав про смертельно небезпечну форму малярії, яка вражала дітей. При цьому ті, хто виживав, отримував наслідки, які могли зберігатись впродовж десятиліть у вигляді фізичного виснаження і ослабленого імунітету. Малярія пробиває шлях для розвитку вітамінодефіцитних захворювань таких як рахіт, і може підвищити сприйнятливість до респіраторних інфекцій таких як туберкульоз. Таким чином хвороби та інфекції могли сильно впливати як на зріст, так і тривалість життя римлян.
Цікаво, що однією з переваг економіки Риму була інфраструктура та надійні торгові шляхи з першими інститутами контракції, але це ж несло з собою і колосальну міграцію бактерій. Фактично, завдяки цим шляхам, віруси могли дістатись куди швидше до територій куди раніше навряд могли потрапити.
Антонінова чума та її драматичний вплив на імперію.
Ця передісторія про проблеми з якими стикалась імперія дає розуміння того, чому пандемія для неї була небезпечнішою за варварів. Банально вона не мала достатнього рівня медицини, аби протистояти цьому. Фактично коли прийшла чума, то римляни були повністю беззахисні.
Антонінова чума має цікавий символічний початок. В 166 році римський полководець Авідій Касій взяв місто Селевкія (могло населяти 500к+ жителів) під час римсько-парфянської війни (161-166). Саме місто знаходиться на території сьогоднішнього Іраку.
Місто було засновано Селевком І Нікатором діадохом Александра Македонського, а його імперія займала більшість завойованих ним земель (місто відзначив на мапі):
Однак згодом через цілий ряд криз Селевкіди почали поступатись своїми сатрапіями на користь Парфії і більшість їхніх земель перейшли саме їм та римлянам. Символізм всього цього в тому, що Авідій Касій мав македонську кров. Цікавий стислий опис його походження можна знайти в книзі бестселері “Думай, як римський імператор” [6]:
Його авторитет підкріплювався шляхетним походженням: його мати Юлія Кассія Александрія була з давнього римського роду Кассіїв (Cassii), що славився своїми традиціями та вихованням. Вона носила титул принцеси - з боку батька мати Кассія походила від царя Ірода Великого Іудейського, а з боку матері - від Августа, першого римського імператора. Вона також претендувала на наявність родинних зв'язків із залежним від Риму царем Антіохом IV Епіфаном Коммагенським, що робило Касія членом імперської династії Селевкідів.
Однак коли Касій взяв Селевкію, то він повів себе зовсім не як наступник засновника міста, а як варвар. Він розграбував місто та одну з його головних святинь – храм Аполлона. Цікаво, що на той час в місті проживали еліни або наступники македонян, що прийшли туди ще з військом Александра, проте цей факт не змусив Касія проявити милість. За легендою такий лютий вчинок римлян викликав гнів богів і вони прокляли їхнє військо, яке принесло з собою трофеї, заражені смертоносною хворобою. Вважається, що саме з повернення легіонів Касія в імперію і розпочалась Антонінова чума (однак є і інші думки на цей рахунок).
Легенди легендами, але як насправді чума потрапила в Римську імперію? Якщо брати за основу те, що її принесли з собою легіонери, то все досить логічно. Нагадаю, що діадох Александра, засновуючи Селевкію, мав добрих радників та архітекторів і тому місце було вибране не тільки ближче до втрачаючого свій блиск Вавилону, але й на судноплавній річці Тигр. За сотні років (понад 400 з моменту заснування) місто стало одним з ключових на шляху з Індії та Китаю до Риму. До Селевкії прибувало багато купців з Азії, тому вони цілком могли принести хворобу з собою, яку згодом підчепили римські легіонери, коли взяли місто.
Я не буду описувати симптоматику Антонінової чуми, а одразу перейду до наслідків, які вона з собою принесла.
Демографія. Тяжкість її удару для тих чи інших провінцій імперії була різною. Наприклад, Єгипет переживав її особливо важко. Атакувала чума впродовж 15 років з 165-180 рік хвилями, при цьому ще в 191 році вона навідалась в Рим і забирала по 2000 тис життів щодня.
До пандемії населення Римської імперії, за різними даними, складало 75 млн. це абсолютний пік, якого імперія більше не досягне:
Цікаво, що населення та економіка імперії в ту добу мали стійке зростання, тим самим уникаючи Мальтузіанської пастки (тут буде посилання на статтю про теорію Мальтуса). Однак чума все різко змінила, вона забрала приблизно 10% населення і просто знищила економіку деяких регіонів, а в своїй більшості уповільнила розвиток.
Армія. Як зазначає історик Kyle Harper до 172 року н. е., як повідомляють хроніки, армія була практично знищена. У біографії Марка Аврелія повідомляється про термінове рекрутування рабів і гладіаторів та навіть була введена своєрідна амністія для злочинців в обмін на службу. Про напружений стан армії свідчать дані із міста в центральній Греції, зазвичай звільненого від набору легіонерів, яке близько 170 р. н.е. відправило на службу більше вісімдесяти осіб, що було названо ознакою «серйозного браку кадрів» в армії.
Але найкраще свідчення впливу чуми на армію було отримано зі списку ветеранів, звільнених з легіону VII Claudia після двадцятип'ятирічний служби в 195 р. н.е. З огляду на ці дані легіон втратив близько 15-20 відсотків своїх людей, якщо не трохи більше, у першій хвилі пандемії, і спішно поповнював свої ряди в наступні роки. Хоча казармений спосіб життя міг прискорити передачу чуми, солдати в розквіті сил, з відмінними на той час системою забезпечення (харчування, догляд і тп), мали помирати значно рідше, ніж інші жертви хвороби. Тому іноді припускають, що Антонінова чума могла забрати ледве не 30% від населення Римської імперії (що є скоріше перебільшенням, але 15%+ цілком можливі дані).
Інституційні зміни в армії. Ці зміни не можна віднести напряму до Антонінової чуми, бо вони вже більше стосувались чуми Кипріяна (249 рік). Однак не можна не сказати, що порушивши усталений лад імперії, чума запустила масу процесів, які її сильно змінили. Зокрема, від неї гинули не лише звичайні піддані імператора, але й еліти, які були носіями порядків. Це все загострювало конкуренцію в імперії як за робочу силу, так і за ресурси, які могли бути перерозподілені в результаті смерті їхніх власників (знатних родів чи торговців). Тому такі потрясіння часто і вели до відкритих конфліктів, які поглинуть імперію вже в другій половині ІІІ століття.
Масштаб був дуже значущий, наприклад, в Афінах Марку Аврелію довелося пом'якшити вимоги до входу в “елітний клуб” міста, допустивши до священного Ареопагу (суд) навіть людей із недавнім підневільним походженням; шокує ще один факт, що місто не могло знайти головного магістра у 167, 169 та 171 році. Це все спровокувало певну ротацію еліт і піднесення нових родів.
Новим поколінням цієї еліти вже в середині ІІІ століття став імператор Галлієн, який зробив колосальний внесок у послаблення старих еліт, що дало зовсім не той результат, який він очікував. Як зазначає історик Kyle Harper, згідно з пізнішим джерелом, Галлієн побоювався конкуренції з боку знаті, тому він став «першим, хто заборонив сенаторам займатися військовою справою або вступати в армію». Хоч би якими були мотиви, саме з цього моменту стає неможливим знайти сенаторів, які командують римськими військами. Висока посада командира легіонерів, legatus legionis, була стрижнем сенаторського контролю над армією. Заміна сенаторів професійними солдатами у вищому командуванні розвіяла унікальну римську аристократичну етику і зруйнувала стародавній соціально-політичний порядок, що сягає корінням у глибину століть, в епоху пізньої республіки. Якщо Галлієн сподівався унеможливити узурпацію, то його політика сильно прорахувалася. Протягом століть легіонерське командування було плацдармом для претендентів на імператорський престол. Тільки тепер згуртувати війська для боротьби за владу могли професійні солдати, а не виховані генерали.
Економічні наслідки та сільське-господарство. Очікувано, що смерть 15%+ населення колосально вдарила по всім галузям римської економіки та фіскальній системі. Є багато свідчень про те, що цілі торгові гільдії або союзи збанкрутіли або ледве зводили кінці з кінцями. Те саме стосується й ремісників та в цілому логістичних ланцюгів. Деінде є свідчення про те, що навіть якість кераміки просіла в добу чуми. Це, до речі, один з тих випадків, що пояснює чому ідеї Таноса зменшити на 50% життя у всесвіті є абсурдними. Такий поворот миттю призводить до депресії бо якщо працівників на полях замінити ще можна, то от ремісників, вчених та вчителів – ні.
Бюджет очікувано недоотримав податків, а війни з Парфією на Сході та з Маркоманським союзом племен на Заході вимагав колосальний витрат. В результаті чого в імперії відбулась девальвація монети (5-10%) в 160-х роках. Таким чином уряд намагався покрити витрати на військові компанії, які поїдали колосальні ресурси. Дійшло навіть до того, що Марк Аврелій розпродавав своє майно, таким чином не бажаючи піднімати податки для населення, яке і без того несе тяготи чуми та війни.
Для сільського господарства наслідки були такими самими, що й в добу “Чорної смерті” XIV століття. Зокрема, ціни на землю різко впали, бо попит на неї скоротився: вперше за сотні років імперії не потрібно було більше харчів. Ефект на реальну заробітну плату скоріш за все був значним, бо пропозиція робочої сили скоротилася, а поступове відновлення попиту в містах підвищувало попит на робочі руки на полях. Тому скоріш за все села могли короткостроково отримати більше доходів, правда в ту добу й запустились інфляційні процеси. В той же час ціна, яку орендарі мали платити за оренду орних земель, була різко знижена й утримувалася в новій рівновазі впродовж десятиліть.
Епілог. Лише в IV з'явилися лікарні, а Карфагенська школа медицини (якщо її можна так назвати) дала людям нові знання про те, як протистояти хворобам. Однак це в теорії хоч і могло покращити загальний стан здоров'я населення, але не мало радикального впливу. Хоча археологи зазначають, що дані зі скелетів їм говорять, що в ранньому середньовіччі середній зріст збільшився, але важко назвати причини такого повороту (можливо падіння рівня урбанізації). Тим не менш ця стаття показує яку страшну ціну заплатило людство, щоб ми могли жити безпечно у наших містах. Та ще їхні зусилля повинні нам нагудувати чому нам необхідно піклуватись про науку та цінити наші життя. Ми живемо в добу небувалого розквіту на фоні якого тускніє велич Римської імперії, але без її колосального внеску можливо наша доба виглядала б зовсім інакше.
Джерела:
1. Kyle Harper. The Fate of Rome Climate, Disease, and the End of an Empire. Princeton University Press. 2017.
2. Louise Cilliers. Roman North Africa Environment, Society and Medical Contribution. Amsterdam University Press. 2019.
3. Leslie Quade, Rebecca Gowland. Height and Health in Roman and Post-Roman Gaul, a Life Course Approach. 2021.
4. Monica Giannecchini, Jacopo Moggi-Cecchi. Stature in Archeological Samples From Central Italy: Methodological Issues and Diachronic Changes. American Journal of Biological Anthropology. 2008.
5. Lucie Biehler-Gomez, Beatrice del Bo, Daniele Petrosino, Paolo Morandini, Mirko Mattia, Luca Palazzolo, Uliano Guerrini & Cristina Cattaneo. The diachronic trend of female and male stature in Milan over 2000 years. 2023.
6. Дональд Робертсон. Думай как римский император. 2020. С. 242
