Доктор, як завжди, обливався водою. Погода була погана. Дрібний дощ перетворив травневий день на жовтневий. Док одягнувся і пішов в хатину. Поставив турку на електроплиту, дістав пайку з шафки. Ранок починався, як завжди. Ну, майже. Він раптом завмер. Потім, не повертаючись, сказав:
— Я чекав на тебе пізніше.
Сталкер, що стояв у дверях, відповів:
— В тебе проблеми?
— В мене? Жартуєш? В Зоні можуть початися.
— Що там?
Док, готуючи каву, розповів про напади на сквади. І показав на пакет, що принесли йому з «Чистого неба».
Сталкер оглянув пакет:
— Херня це все. Одне з двох: або в групі з трьох виконавців один — повний ідіот, або ці мітки залишені навмисно, щоб пустити псів по фальшивому сліду. Я схиляюсь до другого. Ти ще комусь це показував?
— Якраз чекаю.
До хати Дока підходив ще один чоловік. Високий, міцної статури, він був «запакований» в посилену і полегшену модель армійського бронекостюма, тактичний шолом з ПНБ останнього покоління та інфрачервоним сканером. На плечі — нова модель автомата Форт «Малюк» з інтегрованим прицілом ACOG, підствольним гранатометом і лазерним цілевказівником. В кобурі на нозі розмістився трофейний Desert Eagle, заряджений «гідрошоком» 45-го калібру.
Жужа не реагувала. Сталкер був з «помічених Зоною». Як і той, що зараз розмовляв з Доком.
Док нарешті повернувся до сталкера, поставив на стіл дві чашки з кавою. Сталкер сів за стіл. В двері нечутно зайшов другий. Мовчки сів поруч. Взяв каву, вдихнув запах...
— Де ти її береш, Док? Ніде в світі такої нема.
— Бюрер приносить.
— Ясно. Ну що, підіб'ємо банк.
Другий сталкер вже знав тему розмови.
— Те, що принесли Доку — туфта. Ці три постріли — провокація, щоб почати конфлікт між кланами Зони. Три випадки в один день — масштаб. Хтось підготувався серйозно. Тепер думаємо: хто здатний на таке?
Перший сталкер пив каву і мовчав. Док теж мовчав. Другий сталкер продовжив:
— По суті, це міг зробити кожен з кланів. Навіть підстрелити свого, щоб вивести себе з-під підозри. Так тінь падає на «Долг», бо їхній боєць живий. І «Долг» має найкращу можливість для цього — нейтралітет з армією і швидкий доступ до всіх місць, де сталися напади.
— Та чого тут гадати? Йдемо до Лісника. Там збереться решта. Тоді буде видно.
Ліра зайшла до Арта. Він сидів на лавці із заплющеними очима. Вона хотіла його ущипнути, як він промовив:
— Привіт, Ліро.
— Ти не спиш?
— Не сплю. Думаю.
— Про що?
— Не в'яжеться щось в цій історії. Мерки там були не випадково. Але для мого замовника тут нема логіки. Навіщо йому мене прибирати? Я ж фактично дармові ноги в Зоні. Та й винен йому ще ого-го. Я тепер не розумію, куди нам йти? В «Бар»? До Дока? Куди? Ти, до речі, де була?
— Розмовляла з Грунтом. Він може допомогти.
— Як?
— Не знаю. Сказав, зв'яжеться...
Арт встав. Треба було ходити. Від лежання боліла спина. М'язи потребували руху.
— Пішли по ангару пройдемося. Та й за «Світляк» заплатити треба.
Вони зійшли вниз. Ангар дещо змінився. Перед воротами до тунелю стояла на інструктажі Зама група дігерів. Неподалік них троє братків — супровід. Домовленості з Йогою починали працювати. Назустріч Арту вийшов Землекоп.
— Є розмова. Йдіть за мною.
Прийшовши до вагона Землекопа, вони всілися на ящик. Землекоп зачинив двері і почав:
— Поява мерків була спланована. Ми викрили крота в своєму таборі.
— Чий кріт?
— Поки що не знаємо. І не знаємо, як дізнатися.
Ліра хмикнула:
— Пальці ламати пробували?
— Річ не в пальцях. Я підозрюю, що його використали всліпу. Що він сам не знає, на кого працює.
Арт замислився. Цікаво.
— Яким чином зливає інфу?
— Через схрон в колекторі.
— Спостереження за схроном виставлене?
— Ні. Там нема де сховатися. Він же в полі стоїть.
Арт пригадав це місце. Недалеко від скупчення гравітаційних аномалій. Там є масивний червоний люк. Відкрити його він не зміг. А про схрон біля люка не подумав.
— Відеокамеру є де приткнути?
— Яка камера? Це Зона. Вона не дозволяє себе фоткати.
— Ми на «Агропромі» у вояк бачили камери по периметру.
— А вони працюють?
Арт не відповів. А Ліра згадала розмову з одним ветераном, який їй показував цей фокус. Робив знімок на цифрову камеру, і знімок не виходив — все було в «кубиках».
— Бля, то що ж робити?..
Землекоп подумав і сказав:
— Я поставлю «ноги» за ним. Подивимось.
Ліра пирхнула:
— Та які «ноги»? Виклич його, зараз він все розкаже.
— Ні. Ми не знаємо ситуації.
Арт смикнув Ліру за рукав — мовляв, заспокойся.
— Добре, роби як знаєш. Як, до речі, співпраця з Йогою?
— Та нічого. Є дрібні конфлікти, але Султан був правий. Вилазки скоротилися, хабаря більше. Насправді, вилазок більше. Ми тобі вдячні, Арт.
— До речі, про вдячність, — Арт дістав контейнер з «Колобком», — це за ваш «Світляк».
— А навіщо? «Світляк» продамо і так.
— Все одно. Сивий мав нести його на барахолку два дні тому. Ви втратили своє, я компенсую.
Землекоп не відмовився. Треба було і медику трохи закупити препаратів, і розхідників.
КПП по дорозі зі Складів у Мертве місто. На зупинці, переробленій під приміщення КПП, сиділи четверо. Назовні — ще четверо. Мерки Вовкодав і Душман та їхня охорона. Елітні пси — Гриф і Тесак. «Воля» — Лукаш і Макс. Також із супроводом: Кремінь і Граніт, два майстри в екзоскелетах. Кремінь був неприємно знайомий з Грифом. Колись на Янові їхні сквади зіштовхнулись в бою. Обидві сторони понесли втрати, а Гриф зламав Кремню руку. Тепер було перемир'я. Гриф і Тесак стояли осторонь, теж «запаковані» в екзоскелети. Треба відмітити, що екзоскелети відрізнялися. У мерків вони були заточені більше під бойові дії: мали посилену броню і поглинання удару, але слабший захист від шкідливих впливів Зони. У «Волі» — навпаки: під аномальну активність, витривалість і вагу, що переноситься. Кремінь без проблем міг на екзоскелет навісити 90 кг вантажу і майже його не відчувати. У мерків такого не було. Вони могли взяти максимум 50. Ще одним, мабуть, найбільшим плюсом було те, що в екзі «Волі» можна було бігати — вони мали посилені сервоприводи.
В приміщенні Лукаш розпитував Вовкодава. Розказавши ситуацію зі сквадом, він хотів з'ясувати, чи не було подібних атак на мерків. З Душманом говорити було ні про що. Він майже не виходив в поле, тому міг бути не в курсі.
— Ні, братело, мої тут ні до чого. Що нам ділити? — відповів Вовкодав.
— От і я думаю, що нічого. Але факт є. І ми шукаємо, хто це міг зробити.
Душман відкашлявся і глухим голосом сказав:
— Ви що нам, «пред'яву» пхаєте? Не страшно?
Макс насмішкувато відповів:
— А ти що, мен, безсмертний?
Душман схопився, хотів щось сказати, але Вовкодав схопив його за плече й посадив назад.
— Сядь. Ми тут не для цього.
Вовкодав розумів: якщо зараз почати розбір — вони звідси не вийдуть. Макс своїми ножами їх прикінчить за секунди. Колись один з їхніх «биконув» на «Волю», і вони його замкнули в себе. Той придурок бив себе в груди і викликав на ножовий бій всіх. Мовляв, якщо виграю я — випустите. Макс погодився прийняти виклик. За пів хвилини найманець залишився без вух і без кінчика носа. Вовкодав, коли забирав його, був в шоці й сміявся з того ідіота. Так що ставати в ближній бій з Максом — підписати собі вирок.
— Ми можемо допомогти в пошуках, виділимо людей, якщо треба, — сказав Вовкодав.
— На вас таких накатів не було?
Вовкодав трохи подумав.
— Ні. Тепер розкажи деталі.
Макс коротко переказав, що сталося зі сквадом Решки.
— Пострілу не чули і один вбитий? Тю. А нафіга? Куля, кажеш, «калашматівська»? Звичайна? Ми не туди копаємо. Таких стволів повно в Зоні. А от з глушником... В Біса є, але у нього «ксюха». Пальнути з неї? Можна, але гарантій нема. «Ксюха» з такої відстані ваш костюм «Вітер волі» не проб'є. Значить, був довгий ствол.
Вовкодав замовк. Обізвався Лукаш:
— Треба пробити, чи не було подібних випадків в інших кланах. Максе, — звернувся до помічника, — займешся.
— І ми займемося в цьому напрямку. Тримаємо один одного в курсі.
— Стривай, а це не міг бути «Моноліт»? — спитав раптом Душман.
Лукаш замислився. Потім повільно відповів:
— В теорії — можливо. На практиці — малоймовірно. Але повністю виключати не можна.
— Ну, в них не спитаєш, — сказав Вовкодав.
— Це точно, — сказав Макс.
Зустріч закінчилася. Вони розійшлись. На базі Лукаш вислав через захищений канал повідомлення Йозі і генералу Вороніну. В повідомленні до лідера «Долгу» він просив пропустити сквад на Смітник через свою територію і прийняти Макса на розмову. Вони були ідейними ворогами, але іноді краще було говорити...
Ліра отримала повідомлення від Грунта: «Приходьте на Агропром. Є спосіб вам допомогти».
Ліра показала повідомлення Арту. Він кивнув. Треба було щось уже вирішувати. Ребра ще нагадували про себе, але Артур вже майже повернувся до форми. Годину тому він провів спаринг із Сивим. Достойний суперник. Реакція майже відновилась, рухливість теж. Можна було збиратися. Діод замінив у його «Зорі» пробиті «Береттою» пластини, привів тканину до цілісного стану. Автомат, карабін — почищені, змазані, споряджені. Готові до бою. Свій «Форт» Арт поклав у скриню. В кобурі тепер чекала свого часу трофейна «Беретта». Нова маска на обличчі. Перед воротами до «Агропрому» стояв дует притертих між собою сталкерів — Арта і Ліри: досвідченого одинака і ветерана. Там, на «Агропромі», на них чекав Грунт, колишній спецпризначенець групи «А», який міг допомогти. Ворота відчинились. Арт і Ліра вирушили в дорогу...
