Ми постійно чуємо у медіа та читаємо у книгах слова матріархат і патріархат, але багато не до кінця розуміє їх правдиве значення. Більшість, напевно, вважає, що матріархат - це правління жінок, як от престол Великобританії цілих сімдесят років посідала королева Єлизавета ІІ чи у дикій природі на чолі колонії термітів чи бджіл теж знаходиться королева. Насправді поняття матріархату первинне, архаїчне і ховається глибоко у наших несвідомих переконаннях. Під образом чи архетипом Великої Матері мали на увазі саму Землю і Природу, яка родить плоди і дитинчат, годує, обігріває, дбає, леліє, лікує та заколисує. Вeлика Матір з'являлась людям у вигляді корови, що дарує тепло та годує поживним смачним молоком, як богині древньоєгипетського пантеону Хатхор і Нут, яких часто зображували у образі священної корови; чи ведмедиці, яка з відданістю та люттю захищає своє потомство, чиїм прикладом буде Артеміда Бравронія - важлива архаїчна іпостась грецької богині Артеміди. Її також бачили левицею чи кішкою, що уособлювали граціозність та руйнівний материнський захист - богиня Сехмет із тілом жінки та головою левиці. Мінойська Зміїна богиня теж було тісно пов'язана із природою, тому що як і все живе у природі постійно вмирає та оновлюється, так і змія періодично скидає стару шкіру, а під неї вже виростає нова. Змія повзає по землі, що знову-таки робить її невідривною від Матері-Землі.
Велика Матір у найширшому значенні - це Павучиха, яка знаходиться у центрі світу і безперестанку тче саму тканину реальності. В її павутині знаходяться галактики, зірки та планети населені живими створіннями. Корінний американський народ Хопі у своїх космогонічних мітах про створення світу вірив у Бабусю-Павучиху, яка плела павутину життя, сотворила сам каркас Всесвіту, виліпила людину із глини та вдихнула у неї життя. Черокі вірили, що Бабуся-Павучиха принесла світло у первинну космічну тьму, піймавши у свої сіті сонце. У давньогрецькій мітології богині-сестри Мойри плели три нитки людського життя, що визначали народження, життєвий шлях та момент смерті. Тут три богині Мойри уособлювали жахливий руйнівний аспект Великої Матері - яка народжує із космічного небуття, проводить через життя і забирає назад у первинну матерію та хаос через смерть чи божевілля. Це богині Місяця Луна, Селена чи Артеміда. Як місяць проходить через три фази: зростаючий, повний і спадаючий, так і саме життя трояке: народження, смерть та переродження. Матір-Природа родить своїх дитинчат, обдаровує земними плодами та теплом, але приходить час, і вона до них повертається як Темна Матір та поглинає своїх дітей у холодну землю, своє лоно-могилу. Велика Матір водночас колиска при народження і труна-могила наприкінці. Деякі науковці вважають, що насип на могилі символізує вагітний живіт, а в багатьох культурах, як от Неолітичній Європі, переддинастичному Єгипті та доісторичній Азії мерців хоронили в ембріональній позі, вірячи, що людина повертається у космічне лоно і далі перейде у наступний цикл переродження.
Отож із природи все бере свій початок і нею завершується. Кожне наймогутніше дерево проростає зернятком із лона Землі, воно його напуває своїми водами та годує ґрунтом. Природа всюдисуща і всеобіймаюча. Кожне найменше і найбільше створіння, яка пустило в неї коріння, бігає, скаче, повзає, плаває у її водах, в'є на її деревах чи скелях гнізда є її дитинчам. Матір-Природа усіх однаково любить, усі її діти рівні перед своєї матір'ю, бо вона кожному з них подарувала життя. У неї немає улюбленців, її любов не потрібно заслуговувати, вона безумовна і дістається усім за самий факт їх існування. Народ, який на свідомому, а ще більше несвідомому рівні, знає, що нам ним возвишується невидима космічна сила, що дала початок буттю, яка його породила і так само колись забере до себе назад, ніколи не буде вважати себе вінцем природи, який має право користуватись та експлуатувати її, бо він буде знати, що знаходиться із усім живим на одному рівні, де він така сама дитина Матері-Землі. Суспільство, колективна психіка якого побудована на засадах матріархату, буде триматись за егалітаризмі. Егалітаризм - це суспільно-політична концепція та система поглядів, де у кожного рівні можливості та доступ до освіти, управлінських посад та благ, немає величезної майнової нерівності та відсутні привілейовані стани, касти і закриті еліти. Влада у такому колективі означає просто більшу відповідальність перед співплемінниками чи співгромадянами. Старійшина чи шаман, наприклад, зберігає на глибинному рівні зв'язок із предками, внутрішнім світом та духами природи і знає, що усі члени його племені рівноварті, де вервечка поколінь змінює одна, а кожна людина - це намистинка у нескінченних коралях буття.
У патріархальному устрої головним є батько, Отець-Творець, імператори, фараони, королі являються його намісниками на землі, а всі інші виступають у ролі дітей. Любов батька треба заслужити, доказати, пройти випробування, у батька можуть бути улюблені сини та дочки. Тут під батьком мається на увазі не конкретна людина, а архетипна безособова фігура. Діти одного батька вступають між собою в конкуренцію заради його уваги та визнання. У такому устрої його члени не можуть бути рівними, тому що батько-творець володіє безмежною владою, а всі інші у цій конструкції повинні підкорятись йому. Автоматично вибудовуються ієрархічна система, яка ґрунтується на силі та владі, що по своїй формі відповідає піраміді. Існує дуже великий ризик, що людина, яка обіймає високу посаду ідентифікується із владою, що ця посада надає. Суддя, наприклад, може бачити себе самого законом та Фемідою, і не усвідомлювати, що він лишень тимчасово наділений народом дорученням трактувати закони. У патріархальній системі, де є завжди хтось зверху і керує усіма іншими, той, хто на чолі може дійсно повірити у свою богоподібність. Як наслідок маємо такі історичні постаті, як Сталін, Калігула, Кім Чен Ин та Мао Цзедун. Людина, яка отримує абсолютну владу, стає одинокою на весь всесвіт та ізольованою від собі подібних, їй нема з ким звіритись, тому вона доволі швидко втрачає зв'язок з реальністю та божеволіє. Класична патріархальна система, де голова сім'ї чи держави отримує владу над дружинами, дітьми, слугами чи право розпоряджати долями громадян створює ідеальні умови для садистичного зловживання, де ієрархія управління, структура та порядок заміщується бажанням всевладдя, абсолютного контролю та підкорення інших, чия особистість стирається та немає жодного значення.
Просто мати рівну кількість жінок чи чоловіків у парламенті, наприклад, недостатньо, хоча це теж важливо, - ключове значення має психологічна структура, що за цим ховається. Коли система побудована на слові сильного, немилосердній експлуатація слабких, бідних, незахищених, де жива природа стає безлімітними ресурсом для викачування, переробляння та збагачення, там уже роль не грає очолює країну чи корпорацію жінка чи чоловік, бо сам такий устрій у своїй найдеструктивнішій патріархальній формі є садистичним.
Щоб побачити наріжний камінь, на якому тримається суспільство, потрібно проаналізувати несвідомі глибинні переконання, які беруть початок у мітах та давніх віруваннях та зрозуміти, чи бачить себе в ньому людина невід'ємною частинкою космосу та природи, де вона ниточка у килимі буття чи вона вже засліплена владою та здобутими знаннями та використовує їх для подавлення, гноблення, кривдження та визиску із усього живого.
Джерела:
“An Illustrated Encyclopeadia of Traditional Symbols” J.C.Cooper
“The Book of Symbols. Reflections of Archetypal Images”
Arachnids in folklore and myths Різниця між Патріархатом та Матріархатом
