Ранок після викиду на Янтарі виглядав яскраво. Зелений туман від хімічних аномалій над болотом змінювався вогняними спалахами з архіаномалії біля комплексу. Біля бункера вчених теж вид був яскравий. Точніше, яскраві сліди від трасерів: пачка зомбованих і снорків перла на бункер. Кулемети на вежах косили мутантів. Пост біля воріт у чотири стволи з автоматів стримував натиск. Оборона бункера була добре організована. За кілька хвилин кулемети замовкли — їх змінили снайпери. Вони точними пострілами вкладали зомбованих один за одним. Ще через пару хвилин залишилися поодинокі зомбаки, які не представляли загрози. Атаку було відбито. Група з трьох охоронців під прикриттям снайперів вийшла обшукати зомбованих. Часом із них можна було взяти непогані медикаменти, патрони. Це вже було звичною справою...
Ліра прокинулась першою. Потягнулася. Спина перестала боліти — мазь і правда була чудова. Дівчина вляглася на Артура і ніжно поцілувала. Він, не розплющуючи очей, відповів дівчині, ніжно обняв. Сильні руки з’їхали по спині до сідниць дівчини... Вранішній секс був чудовим. Обоє лежали і насолоджувались моментом.
— Ну що, принцесо? Підемо до професора? Що він нам вигадає на сьогодні?
Ліра не відповіла. Вона лежала з заплющеними очима, пригорнувшись до Арта. Навіть не хотілося псувати момент. Але на них чекала робота: вони не могли ховатися в бункері вічно. Артур встав, одягнувся. Ліра не поспішала. Сталкер із видимим задоволенням дивився на підтягнуте й спортивне тіло дівчини, помітив кілька шрамів, яких раніше не помічав. Потім подивився на свою руку — поранень не було. Мазь затягнула рани. Це було дивовижно. Нарешті встала Ліра, одягнулась.
— Ну що? Йдемо?
— Пішли, крихітко.
Професор був у кабінеті. Побачивши сталкерів, показав на стільці, попутно щось роблячи на комп’ютері. Арт із Лірою терпляче чекали. Нарешті Сахаров повернувся до них:
— Доброго ранку. Сподіваюся, вам добре спалося?
Не дочекавшись відповіді, він продовжив:
— В мене до вас прохання. За болотом, на схилі пагорба, там, де виходять труби, стоїть датчик аномальної активності. Необхідно провести його калібрування.
— Як це зробити?
— На пристрої є кнопка діагностики і автоматичного калібрування. Сам процес триває дві-три хвилини. Але, як ви розумієте, після викиду велика вірогідність зміни аномальних полів. Ви, як ветерани Зони, зможете пройти. Зверніть увагу, що калібрування приверне увагу мутантів. Ще — охорона сьогодні відбила хвилю мутантів і зомбі. Я з задоволенням куплю пару стоп снорків.
Натяк зрозумілий. Ліра глянула в КПК — там з’явилася мітка датчика. Трохи більше трьохсот метрів. Сталкери пішли готуватися. Мовчазний аспірант відімкнув шафу зі зброєю. Там вже були очищені їхні костюми. Арт і Ліра звично одягнули броню. Зброя — автомат Ліри і карабін Арта. По два боєкомплекти на ствол. Аптечки, бинти, антирад, антидот, псі-блокада. Їжу не брали. Вони були майже готові.
— Маєте протигази? — спитав Арт аспіранта.
Той мовчки приніс два. Сталкери взяли сумки і пішли до виходу. Герметизація бункера, зовнішні двері відчинилися — вони вийшли назовні. Пахло загрозою. Сталкери закинулись антидотом, вирішили болтами пройти через болото. Детектор Ліри висвітив три артефакти. Навіть одну «Плівку», яку дівчина запхала собі в пояс — тепер і вона непогано захищена від хімії. До датчика дісталися без особливих пригод. Артур взяв сектор під контроль, Ліра возилася з приладом. Запустила діагностику, і тут же Арт почув снорків. Вони бігли точно на прилад, три особини. Арт відійшов убік. Приціл — постріл — мінус мутант. Автомат Ліри заспокоїв іншого. Третій встиг стрибнути. Артур без складнощів ухилився від стрибка. Його «Беретта» гупнула два рази. Снорк затих. Тим часом прилад повідомив, що калібрування завершено.
Ліра взяла сектор на контроль. Вдалині виднівся зомбований, але до них не йшов. Артур тим часом мисливським ножем рубав стопи снорків. Заняття було не з легких. Через те, що снорки могли робити такі стрибки, їхні м’язи і кістки на ногах до колін були дуже тверді — хоч сокирою рубай. Арт провозився зі стопами майже годину. Ліра тим часом пристрелила зомбака і двох собак. Нарешті зі стопами було покінчено. Сталкери вирушили в бункер. Назад вирішили піти трохи інакше. Обшукали пару зомбаків. Один з них був у науковому скафандрі — в нього була жовта наукова аптечка і дві сірі капсули.
— Що це? — спитав Артур у Ліри. — Ти бачила такі препарати раніше?
— Ні. Але професор, думаю, нам пояснить.
До бункера залишалося кількадесят метрів...
На базі «Волі» викид перечікував добре озброєний і екіпірований сквад дігерів. Це була група Ґрунта, який висунувся на пошуки ноутбука для Музиченка. Але Максу вони сказали, що йдуть до Султана на Затон у зв’язку з останніми домовленостями. Макс не допитувався, та не повірив жодному слову Ґрунта. Дігери не заходили, як правило, так далеко від своїх баз. А тут з Агропрому аж на Затон... Він пішов до Лукаша. Лукаш зосереджено думав, потім подивився на Макса і промовив:
— Нечисто тут. Херня якась. Зв’яжись із Йогою. Якщо це і правда так, то він знатиме. А якщо ні, то...
— То або Султан грає свою гру, або вони брешуть.
— Саме так.
— Тоді я б не радив зв’язуватися з Йогою. Бо якщо Ґрунт нам не каже правди, то Йога може пред’явити дігерам. І буде бійня. А нафіга воно?
— Теж вірно. А з іншого боку — яка нам в хер різниця, куди вони йдуть?
Макс знизав плечима:
— Тобі вирішувати.
— Тоді от що. Бери того «Марлейоба», значить Граніта, хай бере з собою ще одного мена і станьте «як ноги» до Ґрунта. Де Граніт?
— Тю, де він може бути? Борозну Марлі пахає.
— То передай йому задачу. Все, займайся.
Граніт і правда був у Марлі. Дівчина знімала йому напругу. Стук у двері. Макс: «Десять хвилин — і в мене». Макс коротко пояснив задачу. Граніт уважно вислухав і запитав:
— Як далеко їх вести? Мені треба знати, снарягу приготувати.
— Запасів беріть на дві доби, не більше.
— Ясно. Ну, я погнав...
Макс написав Вовкодаву. Він вирішив перестрахуватися: люди Вовкодава змінять Граніта і поведуть далі. На Затоні у них є опорник — легше буде пояснити, якщо «ноги» спаляться. Прийшла відповідь від мерків: «Зрозуміло. Беремо». Тепер чекати...
Недалеко від переходу в Рудий ліс сидів одиночка. Він розглядав мапу в КПК і прикидав собі подальший маршрут. Він думав піти у Лиманськ. Загублене місто в полоні аномалій і мутантів було для нього ідеальною схованкою. Він уже не раз там бував. У нього там був свій схрон із хорошим спорядженням. Чуйка сталкера підказувала, що вміст схрону йому скоро знадобиться... В цей самий час до КПП між Складами та Мертвим містом готувався до виходу Гриф із напарником. Вовкодав доручив саме йому замінити Граніта на хвості дігерів. Вовкодав, не довго думаючи, теж дійшов висновку, що двох спеців вислати логічніше, ніж сквад. Душман про це не знав — Вовкодав вирішив йому не говорити.
Професор приймав звіт від сталкерів. Датчик працював нормально. Арт вже заніс у величезний холодильник стопи снорків. У тому холодильнику була маса частин інших мутантів: щупальці, руки, копита, голови, хвости, очі... Також продали всі артефакти першої категорії — у них було сім штук. Сахаров заплатив за них і за стопи сорок тисяч купонів. Це було дуже вчасно. Наступне завдання, сказав, дасть згодом. Зараз можна було поїсти і відпочити, заодно заглянути до лікаря.
Артем оглянув їх. Арт дещо ревниво спостерігав, як лікар обмацував тіло Ліри. Все було в порядку. Подякувавши Артему, вони пішли в їдальню. Оскільки від Артема вказівок не було і вони не були співробітниками бункера, за їжу довелося заплатити. Ну та це було не смертельно. Треба було очікувати нового завдання від професора.
Сахаров їх викликав за дві години.
— Треба сходити до архіаномалії біля комплексу. Датчик там фіксує артефакт «Полум’я». Він мені потрібен для дослідів. Дістанете?
Артур відповів не одразу. Трохи подумавши, сказав:
— Дістанемо. Але не сьогодні. До аномалії два кілометри, а в Зоні, як відомо, найкоротша дорога веде в могилу. Вже темніє, а вночі по Янтарю ми ходити не будемо. До того ж нам потрібен захист від вогню.
Сахаров розумів. Арт не хотів ризикувати собою і, мабуть, у першу чергу Лірою. Тому професор не наполягав. До наступного викиду було кілька днів, а захист від вогню в нього був — протипожежні костюми. Один можна було виділити...
Арт показав професору капсули, які знайшов у зомбованого еколога:
— Що це таке?
Сахаров кинув погляд на них:
— Це анабіотик. Препарат допоможе пережити викид у полі.
— Як?
— Це препарат введе вас у стан, подібний до штучної коми чи клінічної смерті, при цьому буде підтримувати насичення мозку киснем. Як тільки викид закінчиться, дія препарату зникне. Правда, самопочуття після нього — як після добрячої п'янки. Тому якщо натрапите на щось недружелюбне після викиду — буде недобре.
— Яка ціна препарату?
— В мене він коштує дванадцять тисяч. У торговців — біля двадцяти — двадцяти п'яти. Товар штучний.
— А як привести себе до нормального стану після дії препарату?
— Можна стимуляторами, які є в синіх армійських і жовтих наукових аптечках — вони знімуть симптоми.
Більше Арт розпитувати не став. Можна було і на відпочинок...
