До Нього підійшли фарисеї, традиційні вороги Ісуса, ті, які ставлять закон вище від людини.
Фарисеї з’являлися, як ми знаємо, від самого початку Євангелія. І вони продовжують з’являтися. Фарисеї, як і вся релігійна система, є друзями влади. Вони здійснюють духовну владу над народом. Самі вони не є владою. Фарисеї також не є вчителями.
Фарисеї — це група аскетів, людей надзвичайно ретельних у дотриманні приписів, дуже побожних, дуже релігійних. Завдяки цьому вони мають славу святих, за допомогою якої панують над народом.
Отже, сказано: «Підійшли фарисеї і, маючи намір випробувати Його…»
Спокушати — це властивість сатани. Отже, тут вони постають в образі сатани, виконують справу сатани. А сатана в Євангелії від Марка — це влада. Він є уособленням влади, тобто панування людини над людиною.
І тут, у цьому епізоді, ми побачимо, що влада — це не лише політична чи суспільна влада, але також влада чоловіка. Вони запитали Його, чи дозволено чоловікові відпустити свою дружину.
Йдеться про панування, про абсолютну владу. Адже «відпустити» не означає «розлучитися». Це не те саме. Відпустити означає викинути її на вулицю, бо мені так захотілося.
Насправді існували дві рабинські школи, які сперечалися про це. Звісно, ніхто не ставив під сумнів, що чоловік може відпустити свою дружину.
Жінка була наче предмет меблів: більше мені не служиш — геть. Я тебе більше не потребую. Наче вона взагалі не була людиною.
Це було, скажімо, дуже властиве давнім культурам, зокрема юдейській. Чоловік мав абсолютну владу: він був власником і паном дружини, дітей та інших членів родини.
У цьому не бачили нічого дивного. В інших культурах надавали перевагу хлопчикам. Якщо народжувалася дівчинка, її могли вбити — і на цьому все закінчувалося, вона зникала. Її не хотіли. І це вважалося законним. Нам сьогодні страшно навіть таке стверджувати.
Отже, питання звучить так: чи дозволено чоловікові відпустити свою дружину?
Існували дві рабинські школи. Одна була суворішою. Усі, звичайно, відповідали ствердно. Але в книзі Второзаконня, текст якої ми маємо, сказано: «Якщо він знайшов у ній щось непристойне, щось погане…»
Одні говорили: «Щось непристойне чи погане має означати серйозну провину». Інші казали: «Ні…»
Тоді Ісус запитав їх:
— Що наказав вам Мойсей?
Зверніть увагу: йдеться про Мойсея.
Вони відповіли:
— Мойсей дозволив відпустити її, давши їй розвідний лист.
Тобто документ, який засвідчував, що ця жінка більше не належить чоловікові.
Ісус сказав їм:
— Через вашу впертість Мойсей написав для вас цю заповідь.
Отже, це заповідь Мойсея, а не Бога. Мойсей виявився невірним Богові, поступившись перед несправедливістю цього народу.
Фарисеї є найяскравішим вираженням цієї впертості. Адже Мойсей не говорив до фарисеїв, яких тоді ще не існувало, — він говорив до народу. Але фарисеї становлять своєрідне резюме, найбільш виразний вияв страшної впертості народу. Інакше кажучи, абсолютного панування чоловіків, яке існувало в той час.
Отже, в інших випадках Мойсей добре передає те, чого хотів Бог. Але тут Мойсей виявився невірним тому, чого хотів Бог. Він поступився перед народом.
Ісус заперечує це. Він заперечує, посилаючись на те, що було раніше від Мойсея і раніше від Закону, — на розповідь про створення чоловіка і жінки:
— Від початку людства Бог створив їх чоловіком і жінкою.
«Тому чоловік покине свого батька і свою матір». Тут ідеться про любов, сильнішу навіть від любові до батьків.
«І пристане до своєї дружини» — так сказано в деяких рукописах, хоча в інших цього немає, — «і двоє стануть одним буттям».
«Одним тілом». Передусім це означає, що, коли тіло позначає людину як минуще буття, двоє стають одним людським буттям. А якщо вони є одним буттям, тоді закінчується перевага одного з них.
Ось у чому справа. Закон дозволив чоловікові відпустити свою дружину, просто вигнати її. Але якщо Бог хотів, щоб вони стали одним буттям, тоді жоден із них не може бути вищим за другого. Отже, такого бути не може.
Далі сказано:
— Те, що Бог з’єднав, нехай людина не роз’єднує.
Це дієслово «з’єднав» має особливе значення. Зверніть увагу: воно пов’язане зі словом coniuges — «подружжя». Воно означає, що двоє несуть одне ярмо, перебувають під тим самим ярмом. Двоє запряжених в одне ярмо, у якому є дві дуги: в одну входить один, у другу — другий. Саме це означає це дієслово.
Тому слово «з’єднав», можливо, не цілком передає зміст оригінального дієслова. Коли двох тварин запрягають в одне ярмо, вони стають парою. Вони несуть те саме ярмо й перебувають на одному рівні.
Тож це майже можна було б перекласти так:
— Тих, кого Бог поставив у пару, нехай один із них не роз’єднує.
Адже тепер вони рівні. А оскільки вони рівні, один із них не може сам розірвати цю єдність.
Це надзвичайно нове слово Господа. Подивіться: Він цілковито руйнує цілу суспільну інституцію — патріархальну сім’ю.
Якщо двоє є одним буттям, якщо обох поставлено в одну пару, якщо Бог хотів, щоб вони стали парою рівних, тоді один із них не може сам розірвати її.
У будь-якому разі це мало б бути рішенням, прийнятим за згодою обох, як двох рівних людей, але ніколи не одностороннім рішенням. Ніколи.
У домі учні знову запитали Його про те саме. Тобто вони не зрозуміли. Вони також були носіями чоловічого панування, тому не розуміли.
Ісус пояснює їм:
— Подивіться, тут можливі два односторонні рішення. Той, хто відпускає свою дружину й одружується з іншою, чинить перелюб щодо неї.
Адже зв’язок, який існував, насправді не розірвано, бо одна людина не може розірвати його самостійно. Тому чоловік і далі залишається з’єднаним із першою дружиною, яку він грубо вигнав.
Цим він не зруйнував подружньої пари. Будучи лише одним із двох, він не може сам проголосити її розірваною. Тому, одружуючись з іншою, він чинить перелюб.
І те саме стосується жінки. Але тут з’являється величезна новизна. Раніше все це говорилося тільки про чоловіка. Жінка взагалі не бралася до уваги.
А Ісус говорить:
— Якщо вона відпустить свого чоловіка й одружиться з іншим, то чинить перелюб.
Він ставить жінку на один рівень із чоловіком. Вона також учинила б ту саму несправедливість, якби самостійно прийняла рішення, якого сама приймати не може.
Отже, Ісус виключає будь-яку владу панування всередині сім’ї.
Жоден із двох не може сказати:
— Я вищий. Я всім розпоряджаюся. Я наказую, а ти просто робиш те, що я тобі кажу.
Тут ми бачимо, що недостатньо було говорити про владу царя Ірода чи владу Пилата. Існує також зла влада, яка проникає аж до найнижчого рівня суспільства — до сім’ї — і там усе руйнує.
Вона принижує і позбавляє людину гідності. Зрозуміло, що такого бути не може.
Саме тому євангелист поміщає тут цей епізод, щоб сказати: у християнському баченні, у баченні Бога, який хоче рівності та братерства всіх, цілковито виключене панування чоловіка над жінкою — і жінки над чоловіком.
Останнє було немислимим у юдейській культурі, але траплялося в римській культурі, тому євангелист це додає.
Отже, один не наказує іншому й не розпоряджається ним. І ми повинні навчитися бути по-справжньому рівними. Тоді постає та подружня пара, якої Бог хотів у своєму задумі творення.
Комусь можуть не подобатися феміністки чи щось подібне, але подивіться, наскільки глибоким є все це для самої структури суспільства.
Наше суспільство лише тепер починає усвідомлювати, що воно патріархальне. Воно починає розуміти, що вважало природним те саме, що й юдеї. Тепер жінка, природно, дедалі більше усвідомлює, що так бути не може.
Отже, тут маємо досконалу євангельську аргументацію. Досконалу, досконалу.
Ні чоловік не вищий за жінку, ні жінка не вища за чоловіка. Цілковита рівність. Адже обоє становлять одне буття.
Епізод, який ми щойно розглянули, є центральним у цій частині — настільки велике його значення. Він розміщений у центрі між двома іншими рядами епізодів.
Адже питання, пов’язані з владою, є найглибшими й найбільш руйнівними. Влада — великий розпусник. Влада — це сатана, ворог Бога.
