Сьогодні я загубив 1000 гривень. Не скажу, де, бо сам не знаю. Отримав від клієнта гроші й кинув у бананку, поруч із гаманцем... Не став їх класти власне в гаманець, бо вдома все одно би довелося перекладати в інший гаманець, у той, де я зберігаю готівку, у нижній шухляді комоду зліва... Це було помилкою.
Я настільки звик тримати все на своїх місцях, що думав: навіть на трохи відійшовши від порядку, енергія звички, накопичена роками, надасть цьому хаосу трохи гармонії... Не спрацювало. Коли я діставав телефон на зупинці громадського транспорту, чи витягав гаманець у автобусі, купюра вилетіла. Сьогодні я працював безоплатно.
Перша реакція — гнів на клієнта. Ну хто ще в нас час розраховується готівкою!
Друга реакція — гнів на Нацбанк. Навіщо випускати купюри таким великим номіналом!.. Ніби десять сотень було би менш шкода загубити...
Третя реакція — заперечення. Якби той, хто знайшов мої гроші, бачив, скільки разів я перепровірив бананку, гаманець і шопер, він би надірвав живіт від сміху. Я сам не розумів, що зі мною відбувалося. Ніби очевидно: далі перевіряти немає сенсу, а зупинитися не можу.
Добре. Як можна зарадити собі?
Вирішив прийняти довгий гарячий душ зі спокійною музикою і тьмяною гірляндою, напахтитися моїм найстійкішим парфумом, вдягнути шмотку не з секонду, в якій я собі подобаюсь, і піти на прогулянку. Так і зробив.
Коли повернувся, ще раз, останній, на всяк випадок перевірив бананку... Може, купюра такого гарного, найкращого блакитного кольору все ж таки з'явиться...
Подивився також там, куди ніколи б не поклав гроші. Ніколи... Ну, і те, що я їх можу загубити, я теж ніколи не думав...
Не знаю, що мало би трапитися зі мною, щоби я засунув гроші в бокову кишеньку шопера чи у відділ для запальнички джинсів, де я їх шукав... Я мав би бути в стані афекту якомусь.
Але раптом... От був би фокус! Можливо, так жартує бог.
Я повертаю тобі гроші, які забрав у тебе — хоч ти в мене й не віриш. Я тебе оштрафував на 1000 грн. Та ти не міг не чути, що я милосердний. От, переконайся. Повертаю. Навіть із відсотками. Але не в гривнях... У любові. Попереду на тебе чекає несподіване кохання. Я знаю, ти не віриш у кохання, як і в мене — мовляв, навіщо вірити в те, що треба робити? Але послухай, що я тобі скажу. Ти можеш не вірити в кохання, але воно... чекає на тебе. Несподівано.
Найсумніше в цій історії не те, що я загубив гроші, а те, що я міг думати, що не можу їх загубити. Я дуже уважний, акуратний і обережений. У мене ніколи нічого не падає, не ламається, не губиться. Майже ніколи...
І ще було цікаво ніби роздвоїтися. Одна частина мене шукає загублені гроші там, де вони не можуть бути, а друга дивиться на першу зі здивуванням і співчуттям...
