Ліна Василівна Костенко - найвідоміша шістедисятниця, неймовірна поетеса і жінка на яку звертали увагу усі. Дмитро Павличко купував сірники спеціально, щоб прикурювати Ліні при нагоді, а Василь Симоненко ніжно називав «Косталіна» і присвятив вірш «Перехожий».
Першим її чоловіком був польський письменник Єжи Пахльовський - вони познайомилися в університеті, у них народилася донька. Але потім Єжи захотів повернутися на батьківщину, а Ліна не захотіла покидати свою.
На початку 60х почалися утиски, Ліна якраз готувала свою четверту збірку віршів. Спочатку видання книжки затримали, а потім взагалі відмінили. Творити ставало все важче. Почався період 16-ти річного писання у «шухляду».
Саме в цей період вона працювала на кіностудії Довженка над сценарієм фільму «Перевірте свої годинники». Разом з співавтором сценарію у неї крутився роман, ну а що вільна, красива жінка, чому б ні…але одного дня вона зустріла директора кіностудії…
Василь Цвіркунов. Ветеран війни, одружений чоловік, директор кіностудії. Саме він сприяв виходу таких фільмів як: «Тіні забутих предків», «Криниця для спраглих», «Камінний хрест», «В бій ідуть одні старики» та інші. Вони познайомилися випадково, напевно краще, ніж очевидці, ніхто не зможе описати їхню зустріч…
Ось так Микола Сом згадує про їхнє знайомство:
«Я тоді на кіностудії Довженка писав пісні до фільмів. Приносить вона сценарій стрічки “Перевірте свої годинники”. Василь Земляк із Колею Вінграновським п’ють коньяк у кабінеті, на Ліну – жодної уваги. Вона побачила, що до неї дуже холодно, брикнула одразу. Коли я чую – за дверима іде Василь Цвіркунов. Він після війни втратив ногу. Відкриває двері, стає на порозі. Кажу Ліні: “Познайомтеся. Це директор кіностудії”. Красивий був, ставний, чорнявий. Дивлюся, а очі у нього гарячі-гарячі стали. Відірвати їх від неї не міг. Тоді Ліна швиденько взяла його під руку, і так вони пішли по життю. Але спочатку по коридору”
Але спочатку по коридору….
Нажаль, як це часто буває в житті легко бути не могло… У Ліни донька і роман, у, старшого на 13 років, Василя дружина і діти. Осуд, плітки, заздрість не могли аж ніяк їх оминути. Ліна Василівна тоді виллє свої переживання у ось такі рядки:
«Думка моя переплакана двічі
може дивитися людям у вічі.
Грішниця я. Полюбила чужого.
Долі моєї пекуча жого!
Буде гроза! Потім буде тиша.
Жінка твоя. Але я твоїша»
Відомий вірш «спини мене отямся і отям…» теж народився саме тоді. (напевно краще за цей вірш неможливо пояснити всю глибину почуттів закоханої жінки)
Спочатку було складно, але все ж таки не кожний день зʼявляються такі почуття, заради яких хочеться все витримати, не дивлячись ні на що.
Пізніше в одному з інтервʼю Ліна Василівна ось так опише їхню першу зустріч:
«Коли ми вперше зустрілися – тільки подивилися одне на одного, і відчули близькість. Все, що було дороге йому, стало дорогим і для мене. Мої друзі стали його друзями. Багато хто, знаючи мій характер, дивувалися: і як це він з нею живе? А все дуже просто. Василь Васильович вважав, що повинен мене захищати. І, почуваючись захищеною, я робилася як шовкова».
На старенькому Запорожці вони обʼїздили всю Україну. У них народився син - Василь. Донька Ліни від першого шлюбу, називала вітчима «тато». Вони прожили у шлюбі 37 років, могли б і довше, але після декількох інсультів Василь Цвіркунов пішов з життя у 2000 році. Разом переживали чорні і білі полоси в житті. І навіть після смерті коханого чоловіка Ліна Костенко напише такі рядки:
«Найнезабутніше з облич,
таке єдине, Боже, Боже!
Не плач, не муч його, не клич.
Він не обізветься. Не може.
Там ні печалі, ані сліз.
Ні дня, ні вечора, ні рання.
Його нема ніде. Він скрізь,
вже в остаточній формі існування…»
