Зозуля

гуде вітер; поскидали листя тополі,

похилилися та стогнуть, наче у неволі;

сонце зблідло; тужить небо, марніє;

без трав, без квітів поле чорніє

.

в полі пагорб, на ньому порожня могила -

для кого себе бережеш, знаю, моя мила;

той на кого ти чекаєш радий поспішити -

тяжко в цьому світі на самоті жити

.

може й радий поспішити, та не має права,

має нудитися стільки, скільки зозуля кувала;

зозуленька накувала та й забула, полетіла -

хай живе як знає, нема пташці до нього діла

.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
ДВ
Дмитро Волохатченко@Volokhatchenko

Писемник

199Прочитань
2Автори
3Читачі
На Друкарні з 11 квітня

Більше від автора

  • Хмари

    незворушним горам сняться хвилі...

    Теми цього довгочиту:

    Вірші
  • Епілог

    Василь так і не знає скільки часу був зниклим безвісти – календарям, так само і годинникам, він більше не вірить...

    Теми цього довгочиту:

    Магічний Реалізм
  • Глава xxii

    – Гадаєш дід правду розповів? Про безодню. Куций знизав плечима. – Навіщо йому брехати? – Я маю на увазі – можливо він божевільний? – Не думаю. Тобто трішки божевільний, звісно. Як і ми з тобою, – Борідка подивився на Василя, – особливо ти...

    Теми цього довгочиту:

    Магічний Реалізм

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається