Артур відкрив повідомлення. Замовник:
«В лісі, біля стежки в Темну долину, зафіксовано дивну аномальну активність. Завдання — просканувати детектором. Твого "Ведмедя" вистачить. Якщо будуть дивні утворення — зібрати. Для цього отримаєш у Таргана контейнери з подвійними стінками. Дівчину краще залиш на базі. Виконання без форс-мажору — 12 годин. Ціна — 15 тисяч».
Артур зрозумів, що Замовник тримає його під ковпаком. Знає про нього все. В принципі, завдання було зрозуміле. Неясно тільки, яку активність там помітили? Може, там кислота? Чи вогонь? Чи закиплять мізки?
І чому не брати Ліру з собою?
Артур підійшов до діггерів. Ліра підняла на нього очі. Арт кивнув їй, просячи підійти.
— Що там, Арте?
— Я відскочу на пару годин. До лісочка. Ти відпочинь, зайди до Діода, хай стволи почистить.
— Допомога не потрібна? — Ліра не нав'язувалась. Мабуть, розуміла, що Арт має причини, щоб піти самому.
— Ні. Хіба що детектор позич.
— Без проблем. Якщо загнешся в лісі, знатиму, де шукати.
— Дякую на доброму слові.
Арт взяв один прийом їжі, запасні магазини, антидот, антирад і псі-блокаду і пішов до лісу. У Таргана взяв три контейнери. Дорогою зустрів бандосів, які йшли в Темну долину. Знайомий з перев'язаною рукою був помітно п'яний. Побачивши Ржавого, Арт спитав:
— Все норм, Ржавий?
— Твоїми, мля, молитвами. Нервова в тебе баба. Пузо досі болить.
— Вона напарниця. Хочеш шалаву — шукай в іншому місці. Сподіваюся, конфлікту не буде?
— Не буде. З Йогою сваритися собі дорожче. Широкої дороги, сталкере.
Після домовленостей з Йогою ставлення до братків стало інакшим. Вони вже не розцінювалися як загроза. Братва обходила ліс праворуч. Арт пішов прямо. Дістав свій детектор. Дивно, але вся «хімія» з лісу зникла. Детектор вказав напрямок. Арт йшов дуже повільно. Він не розумів, куди поділися аномалії, яких було повно. На одному з дерев помітив дивну ліану, яка звисала мало не до землі. Сталкер підійшов ближче. Ліана раптом потягнулася до нього. Арт зрозумів, що це «Мочала», яка висмоктує кров. Добре, що одна і на дереві. Він пішов далі за стрілкою. Перед ним показалась дивна рослина, яка переливалась від синього до яскраво-зеленого кольору. Артур повільно почав підносити до неї руку і відразу відсмикнув назад. Повітря навколо рослини було розжарене, як доменна піч. Арт подумав, що розплавиться контейнер — свинець усе-таки. Потім вирішив ризикнути. Він відкрив контейнер і одягнув його на рослину, благо вона була як щавель. Різко перевернувши контейнер, Артур ногою закрив кришку. Почекав дві хвилини. Нічого не відбувалося. Контейнер був нормальної температури. Більше детектор нічого не бачив. Арт дістав «Велес» Ліри. На дисплеї показались дві крапки. Артур швидко зорієнтувався і дістав артефакт «Плівка». Взяв у руки. Дозиметр мовчав. Арт запхав його в пояс. Які властивості — Ліра скаже. Інша точка — «Колобок». Артур написав замовнику:
«Знайшов дивну рослину. Сама прохолодна, повітря довкола неї гаряче. В контейнері. Що далі?»
«Йди на Барахолку. На балконі сейф. Код 21318. Покладеш туди. Відбій».
Арт вийшов з лісу і одразу помітив якогось еколога. Його помаранчевий скафандр одразу кинувся в очі. Артура здивувало, що він був сам. Зі свого досвіду сталкер пам'ятав, що вони не пристосовані до виживання в Зоні без охорони. Арт запідозрив неладне. Тримаючи автомат напоготові, він підійшов до вченого. Навіть через скафандр було видно, що він тремтить. Неладне підтвердилося. З обох боків з-під маскувальних сіток вилізли два мужики в синіх комбезах. На рукаві нашивка — синій вовк на чорному фоні. Ясно, найманці. Чи «мерки», як їх тут називали. Арт миттєво взяв на приціл одного.
— Не балуй, пацан, — глухо прозвучав голос одного з них. — Ти під перехресним вогнем. Шансів нема.
— Що вам треба?
— Віддай нам те, що взяв у лісі.
— Два артефакти?
— І рослину. Давай по-хорошому.
Клацнув запобіжник. «Чорт, якби я знав, що там зброя на запобіжнику, то пристрелив би обох», — подумав Арт. Тепер було пізно. Найрозумніше було віддати. Але це не гарантувало життя. І навіть якщо його б не вбили — неясно, як відреагує Замовник. І як це відіб'ється на батькові. Він намагався знайти рішення. На нього спереду дивилася «Беретта», а ззаду невідомо що. Рішення не було. Але воно прийшло. Збоку бухнув одиночний постріл. Чувак ззаду крикнув. Арт не встиг. Дві кулі з «Беретти» влупили його в корпус. Пробити бронежилет не змогли, але удар інерцією в пів тонни перекинув його навзнак. Знайомий біль у ребрах нагадав і про снорків, і про кровососа. Добити мерк його не встиг. Коротка черга закінчила це протистояння.
Показалася Ліра. Підійшла, протягнула йому руку.
— Вставай, нещастя.
Арт ледве підвівся. Дихання здавило. Відчуття було таке, наче його били кувалдами.
— Ну хіба можна тебе кудись самого пустити? Зелений ще.
Ні слова про те, що його мало не вбили. Вона повернулась до еколога.
— Тепер ти, чоловіче. Хто ти? Що ти тут робиш? Хто ці двоє?
Голос еколога тремтів. Він запинався.
— Я доцент інституту радіології, професор Прилуцький. Мене викрали ці двоє.
— Звідки викрали?
— З бункера на "Янтарі".
— А як ви на Смітник потрапили?
— Через "Агропром". Там стежка є.
Арт зрозумів, що еколог бреше. Цей сцикун, побачивши полтера на болоті "Агропрому", побіг би як вжалений. І полтер розірвав би його. Артур вже відновив дихання. Спитав:
— А як ви електрокомету пройшли біля болота?
— Переповзали.
Ліра нишком подивилася на скафандр. Він був надто чистий. Недавно був дощ, і проповзти біля болота не забруднившись було нереально. Плюс на болоті сама «хімія», електроаномалій там нема. Ліра дістала пістолет і прострелила йому ногу. Він закричав і впав, як підкошений.
— А-а-а-а-а-а, за що?
— Слухай, ендохренолог. Якщо ти думаєш, що знайшов вільні вуха для макаронів, то ти помиляшся. Тепер спробуємо ще раз. Ти хто? І хто вас послав?
— А-а-а-а-а-а, — кричав еколог, — перев'яжіть!
— Пальчиками затисни. Я чекаю. І врахуй, я нетерпляча.
— Ми з групи Душмана. Він дав координати і сказав забрати якусь рослину. Казав, що замовлення є на неї. Пів мільйона купонів.
«Фіга собі рослинка», — подумав Арт. А Замовник знає про це?
— Як ви потрапили на Смітник?
— Через "Бар". У нас була легенда.
— Зі Складів чи з Дикої території?
— Зі Складів.
— Ясно. Дякую.
Гримнув постріл. Еколог заснув навіки. Артур запитливо глянув на Ліру.
— А що з ним робити? Він доповів би про невдачу, Душман вислав би кілька груп по твою душу. Кому це треба?
Арт не відповів. Це було логічно.
— До речі, — продовжила Ліра, — борг сплачено.
— Ти нічого не була мені винна, — прохрипів Арт.
— Пиши Замовнику, а я обшманаю їх.
«На мене напали люди Душмана. Замовлення на рослину. Пів мільйона купонів. Нічого не хочете сказати?»
«Ми не причетні до нападу на тебе. Ціна завищена. Але, враховуючи обставини, ми спишемо сто тисяч з боргу. Рослина повинна бути у сейфі у визначений термін».
«Як бути з Душманом?»
«Ми надішлемо повідомлення. Але результат не гарантуємо. Відбій».
Ну клас. Тепер ще мерки будуть бігати за ним. Цього ще бракувало.
Арт повернувся до Ліри. Вона закінчила обшук. «Беретта» з патронами, «ксюха» з запасним магазином, гранати, аптечки. В еколога не було нічого. В КПК Ліра знайшла повідомлення від Душмана: «Дівку залишив на базі. Беріть його на приманку». Теж мені, професор.
За годину дістались до Барахолки. Арт вклав рослину в сейф. Спускатися було боляче. Треба йти на базу. Потрібен був медик. Майже годину йшли до Ангару. Арт вже ледве волочив ноги. В Ангарі його без слів поклали на ноші і віднесли до медика. Ліра стягнула з нього комбез. Торс був синій. Дівчина забрала броню і понесла до Діода. Треба було витягнути кулі і замінити бронепластини...
Медик промацав торс Артура. Два ребра були зламані.
— Сивий!
Зайшов Сивий.
— Принеси артефакт "Світляк".
Сивий мовчки приніс. Він мав нести його на Барахолку сьогодні. Тепер не понесе. Медик вклав артефакт у пояс Арта. Потім перевірив опромінення. Все було в межах норми. Прийшла Ліра.
— Що там, док?
— Перелом двох ребер, забій легень, балістичний шок, можливий розрив м'язів. При стандартному лікуванні — два тижні постільного режиму, антибіотики, знеболювальні, туга пов'язка і місяць реабілітації.
— А при нестандартному?
— "Світляк" поставить на ноги за два-три дні. Правда, артефакт мали сьогодні продати. Але фінансові питання обговорите з начальством.
— Без проблем, док. Лікуйте.
— Моє втручання вже непотрібне. Тільки нагляд.
— Я допоможу.
— Як хочеш.
Медик вийшов. Ліра залишилась біля Артура. Пискнув КПК. Ліра відкрила повідомлення. Замовник:
«Завдання виконано. З боргу списано 115 тисяч. Як домовлялись. Лікуйся. Наступне завдання за десять днів. Відбій»...
Ліра слухала розмірене дихання Артура. Непомітно для себе заснула сама...
