Інколи на тебе находить, і ти починаєш писати свої тексти. Ти відчуваєш себе молодим, але у дзеркалі вже бачиш сиве волосся впереміжку зі своїм природнім кольором. Ти не хочеш старіти, однак вже спокійно відносишся до плину років, котрі не спинити. За мирським мірилом успіху ти його не досяг, проте все частіше в твоїй душі розливається спокій і ти відчуваєш тиху радість. Вгамовуєш свої бажання, і намагаєшся більше віддавати, аніж брати. Мінімалізм стає твоїм другом, і у своїх вподобаннях ти вибираєш щось одне.
Минають дні, і ти все більше дякуєш Богу, що ти все ще живий, і більше не переймаєшся майбутнім з притаманною тобі тривогою. Просто радієш життю, і молишся.
Ведеш свій щоденник від руки, бо розумієш, що твоя писанина заради визнання і слави не варта того, а грошей ти на цьому не заробиш, бо ти не любиш попси і того, що диктує мода. Ти просто пишеш… колись тобі дали відповідь, що бути письменником — це просто шлях, яким ти йдеш. Інші казали, що письменник — це той, хто просто пише. Ти довго ламав собі голову, перш ніж дати визначення цьому слову особисто для себе. Ти навіть був якось запостив у Фейсбук допис, що не варто вважати себе письменником, допоки у тебе не буде бодай тисячі читачів і виданої книги… Але ти й досі не знаєш, хто такий письменник…
Починаєш менше мріяти, а більше діяти і розмірковувати. Загалом ти щаслива людина, бо в тебе є той базовий мінімум, який необхідний для життя, і який не всі мають… а більшого й не треба.
Колись ти мріяв про чудову квартиру, але тепер розумієш, що вона тобі не принесе щастя, бо навіть її купівля не змінить тебе, і того, ким ти є. Якщо ти в ній будеш самотній — то який зиск з неї?
Починаєш більше жити духовним життям, ніж матеріальним. Розумієш, що життя — це лише мить, і краще зробити більше добра для оточуючих, яке тобі по силам. Гонитва за теперішнім “щастям”, яким виблискують сторінки Інстаграму, виснажила тебе, і ти збагнув, що таке мирське життя того не варте.
Бог дає тобі лише те, що укріпить тебе, і те, чого ти насправді потребуєш. Якщо воно твоє — то воно прийде до тебе, і нікуди не дінеться, якщо ж — ні, то не варто витрачати свої душевні сили на те, що тобі в дійсності не потрібне.
