Не дарма людям боязно ходити лісовими стежками, освітленими бодай місяцем. Доказ того: понівечені долі, несправедливо обмежені жадобою інших. Поміж самотніх і зневірених, пара підлітків виділялися не лише віком, а й нерозлучністю. Щуплий хлопець схлипував у розпачі. Безсильно ховаючись за плечем дівчини, яка прикривала його.
Над жертвами нависала висока тінь, пересічена блиском клинка. Бандюга розпливався у посмішці, меч додавав йому впевненості у своїй владі.
- Скоро все закінчиться. – Дівчина пошепки заспокоювала незнайомця за спиною, приклавши долоню на його волосся. – Пропаде і біль, і смуток.
- Чо ви там шепчетесь?! — гаркнув бандит, загрозливо махнувши мечем. Безпорадні завмерли у тиші, не в змозі промовити й слова. Непідкорення дратувало і кров злочинця закипала.
- Кінчай вже тут! - Спільники підганяли з далеку.
- Та ща! - Кричав той у відповідь, невдоволений проблемним завданням. - Самі тіки гузно протирають на ящиках, так ще і язиком чешуть.
Розбійник грубим ривком відтяг хлопця з її плеча, на обличчі покидька повернулася усмішка. Хлопець пручався й кричав, намагаючись вирватися назад. Дівчина ніжно посміхалась невільнику, не ворушачись, не опираючись уготованій долі.
Крики віддалялись глибше в ліс, тихіше і тихіше звучав безнадійний спротив, під кінець залишивши тривожну тишу.
Їй випав жереб не кращий, для багатьох гірше аніж смерть. Але оцінити правдивість цих суджень має особисто. Хто плаче, хто молить про порятунок... Для дівчини все здавалося інакше. Слідкуючи за поверненням закривавленого вбивці, у неї виникла химерна посмішка, заклик в очах.
- Тепер він знайде спокій. - Зверталася вона до згубника. Її помутнілий погляд, мовляв швидше за слова. – Ну ж бо! Звільни й мене!
Чоловік одебелів, однак його черстве серце більше не сіпнеться. Лише інтерес від процесу втрачено.
- Хвора... - Сказавши на останок, вдарив полонену руків’ям меча. Бандит слідував зазначеному плану, відніс дівчину до інших, обзиваючи їх товаром на продаж у рабство.
Не важко здогадатись, куди ведуть в’язнів. Вози-клітки були черговим збоченим знущанням. В них не те що сидіти, стояти буває неможливо від кількості знедолених. Крик і плач, лють і горе - заповнюють мізерний простір, дивом вільний від людського тіла. Змучені стогони припинялися і завивали знову, коли людей витягали з чіпких лап задухи, щоб повернути в те саме пекло.
Хто не бажає приймати реальність, сподівається на солодке марення. Леліючи мрію на диво й втрачаючи її із кожним ковтком затхлого повітря, навіть слуга божий посвятить себе у віру невідворотного кінця.
Якщо в золотій клітці убачати посмішку фортуни, то деяким щасливцям уготований термін, рівний бажанню володаря. Їхні крила відібрали, але й чванливо наділили мінімальним для життя. Це краще за смерть, правда? А доти - одна в’язниця, спільна, як і невідомість.
В неволі годують, але мало. Ті, хто сильніші й страшніші, відбирають у слабких, аби прожити ще один нікчемний день. В ново спійманої відібрали кинуті їй крихти. Покидьок глузливо промовляв до жертви, що та обійдеться і без своєї порції. А вона вдивлялася у порожнечу, байдужими очами, ігноруючи обставини довкола. Втім, організм мав свої потреби й знав, як нагадати. Живіт, що бурчав від голоду, відповідав сам за себе.
- А-а-ах. - Прикро видихала дівчина. - Як же їсти хочеться. - Прощебетавши невинним голосочком, вона відірвала крадію руку, відштовхнула ногою і прийнялась їсти.
Злодій кричав на всю горлянку й повз від навіженої подалі. Він боявся обернутися до неї спиною, надто небезпечною здавалася йому тварюка. Присутнім вистачило миті, щоб поринути у шок і паніку. Без того тісний простір ставав нестерпним для бідолах, притиснутих до стін. Кров і заліза сморід заповнювали клітку. Несамовиті крики швидко досягли патруля головорізів.
Роздратовані бандити прямували до рабів, воліючи швидше позатикати їх кийками. Оціпенівши, дивлячись на криваве місиво, шум виявився найменшою проблемою. Відкрити двері у спробі втихомирити канібалку стало останньою помилкою. Раби виснажені та кволі. У порівнянні з ними, бандити - ласощі гарніші. Люди, при здоровому глузді, потурбуються про себе і не ризикуватимуть здоров'ям заради сумнівної вигоди. А мерзотники зроду не знають й слова - самопожертва, лише гроші крутилися в думках. Перші ж зусилля відстояти товар обернулася провалом і спробою врятувати свою нікчемну шкуру. В мішанині, невпинно волаючи, всі перетворювалися на розмиті плями. Деякі, забарвлені в багряний, лежали й більше не рухались.
- Та брешеш ти, ось що я скажу - кинув один зі слухачів. Той вже давно втратив інтерес, але не мав інших варіантів провести дозвілля. - Якщо це все правда, то яким сраним чином ти тут чухаєш язиком? - спитав він ще культурно, за мірками тутешньої таверни.
- Ха! А як інакше? Я відбився від цієї огидної потвори та заслужив свою свободу. - Але попри його впевненість й розправлені плечі, мало хто сприйняв його та історію серйозно. Швидше, як дешеву байку. Єдину реакцію, яку він отримав – чиєсь штовхання по плечу. На що оповідач, з роздратуванням осмикнувся, бажаючи висловити нахабі пару ласкавих.
- Але пане... Я все ще голодна...
Тієї ночі, під канонаду криків народилися новенькі свідки.
