Коротка інформативна сводка: Ryse: Son of Rome це стартовий ексклюзив минулого покоління XBox на ряду з такими іграми як Dead Rising 3 та Forza Motorsport 5. Добрячий початок, егеж? Це був дуже дивний старт консолей 8 поколінь, бо у основних конкурентів Дрібном’яких на релізі були продовження їх основних та популярних та той момент серій inFamous та Killzone. В той час коли майкрософт продовжували рекламувати мультимедійність своєї конослі і вихватували хуйов за кожне своє слово
Неможливість грати без постійного підключення до інтернету, обов’язковий Кінект у комплекті який накидував вартості консолі, і невнятні ігри на старті призвели до того що після запуску на якому XBOX ONE зовсім трішки але всеж таки обігнав ПС з наступного вже місяця летів у провалину не здоганяючи далі пс4 навіть близенько.
У цій статті я як раз і хочу розповісти про один зі стартових тайтлів цієї консолі-Ryse: Son of Rome
Ryse- це гра розроблена основним офісом німецької компанії CryTek, відомою нам за іграми Far Cry 1, трилогія Crysis та Warface(господі боже, пробач мене грішного, його ще і Київський офіс робив)
Якщо ви не знайомі з творчістю цієї компанії то просто скажу про одну їх особливість, кожна їх гра на релізі їбала ваше усе в вашому комплюхтері а кількість відеокарт які спалив третій Крайзіс вимірюється десятками тисяч. Ігровий двигун CryTek-CryEngine-був попереду усієї планети за рівнем графіки з якою давав працювати і ігри від крайтек завжди виглядали як щось неймовірнотехнологічне та яскраве.
Та сама історія і з Ryse, перепроходячи гру у 2024 році навіть і не скажеш що це гра не просто минулого покоління, а СТАРТУ минулого покоління консолей. І ось так плавно ми перейшли до графіки.
Я не головний графойоб на світі, але є одне що для мене важливо, і це цілосність. Якщо вся гра виглядає хуйово то вона уся має виглядати хуйово, вірно і зворотнє. Ось Ryse це в першу чергу про графон, про деталізацію, про красиве світло від сонця, та тінь від костру, про червону і насичену кров і промозглі неприємні болота.
Але графіка не єдине за що ми граємо в ігри, є ще сюжет та ігролад
Сюжет-Є
Все, більше немає чого сказати. Базова історія про помсту за батька/маму/сестру/собаку/кошку/крису.
Головний герой великий центуріон Марій захищає Рим від навали варварів і потроху пробивається до Імператорського дворцю для захисту безпросередньо Імператора Нерона. Добравшись до свого начальства він запирається з ним та бачить що імператор боїться не варварів а чогось більш високого, наче богів. Щоб заспокоїти імператора головний герой розповідає свою історію, і як усе це почалося. Так ми потрапляємо у флешбек довжиною у 4 години реального часу і невідому кількість років в самій грі. Марій тренується зі своїм батьком, колишнім генералом римської імперії а зараз одним з найпопулярнійших сенаторів Риму, коли на їх місто нападає зграя варварів і вбиває сестру та матір головного героя, не витрачаючи зайвий час на скорбину Марій та його батько відправляються до сенату, для захисту народу синів Ромула та Рема але доходять не повним складом і батько ловить топором по горбу і в останньому проханні просить сина захистити РИм від НИХ, адже вони зруйнують ЙОГО. Так і починається історія головного героя з несподіваними сюжетними поворотами, невеличким втручанням богів і справжньою солдатьсякою дружбою. Тут буде трішки спойлерів, то читати на свій страх і ризик.
Сюжет є, він простенький але достатній щоб зрозуміти мотивацію головного героя та його душевні терзання, але не за цим(а точніше не тільки за цим) ми в ці ваші компудахтерні ігрушки граємо, тут історія більше про ігролад.
Гра позиціонує себе як Hack&Slash, поняття цього жанру дуже розмиті, якщо просто щось середнє поміж бітемапом та слешером.
1 кнопка удар мечем для дамагу, 1 кнопка удар щітом для пробивання блоку та стану, 1 парирувати та 1 кнопка доджу. ось і уся бойовка, далі тільки приємні бонуси. Перший і голдовний приємний бонус це система страти супротивників. Після нанесення певної кількості шкоди ворога можна стратити в красивому QTE за якці можна отримати один з 4 бонусів(+здоровля,+досвід,+гнів,+шкода). Усі страти максимально дофаминові і робити їх кожного разу одне задоволення, тим паче що вони постійно різні і перелик не такий вже і малий. Окрім бойових арен в нас є також ще 2 механіки які не так часто але всеж таки приєємно розбавляють ігролад.
1. Система командування загіном римлян. Під командуванням Марія загін вистраюється в класичну черепаху і продвигаються наче на рельсах уперед, підчас чого треба вчасно піднімати щити та відкидатися коп’ями. Булоб це частіше у грі швидко набридло, тож цих сцен меньше 10 на усю гру і це те що треба
2. Ще рідше у нас буває Тир зі скорпіону по ворогах. Навіть не знаю щор сказати.
На усе це накладається система прогресії головного героя, за кожну дію в грі дається досвід. Вчасно натиснули кнопку атаки? Прекрасна атака, тримай 100 досвіду, вгадав яка кнопка буде в страті наступною? Вау, ти легенда, тримай ще 200 досвіду. За цей досвід ми можемо розширити арсенал наших страт та підняти показники головного героя такі як здоровля, кількість досвіду яку ми отримуємо та шкала гніву…
Шкала гніву…я не хочу про неї писати бо ця шкала ламає повністю баланс гри. З першої хвилини як вона з’являється можна зааб’юзити її так щоб вона не вимикалася ніколи і просто пролетіти і так не дуже довгу гру не отримавши жодної пляцки урона. Додавання її в гру було вірним підходом, але з балансом треба було погратися ще.
Ітог: Я вже вдруге проходжу цю прекрасну гру, по відчуттям це наче подивитися легенький боєвик на вечір, про який вже завтра ти забудеш але під час перегляду ти будеш отримувати справжню насолоду від того що коїться на екрані, та і сама гра проходится за 4-5 годин на будь якій складності. Чи добротна це гра? Та ну таке. Чи варто було робити її лаунчтайтлом Хбоксу? Точно так, вона показала усі графічні можливості нової консолі і хочаб хтось у неї пограв.
Особиста оцінка: 8 як часто ти думаєш про римську імперію з 10 імператорів.
Це ми граємо
