Висока щільність населення не означає, що рівень соціалізації містян буде збільшуватись. Безсумнівно, в деякому буквальному сенсі вони менш самотні, але між тим і більш ізольовані, особливо враховуючи пост-ковідні реалії.
Житель міста неусвідомлено слідує культурі відходу від інших, і в цьому для нього немає винаходу важливішого, ніж той же телефон
Відхід у віртуальність (але бумерське слово) в громадському транспорті, як спосіб заповнити своє сприйняття швидкою розвагою, схожий на розмову з випадковим попутником. Нерідко людина і в буквальному сенсі спілкується з «випадковим пасажиром» – кентом, що попався під руку в телеграмі/інстаграмі/ etc . Але зауважте, що акт реальної комунікації з кимось із пасажирів був би подібним до вторгнення в найпотаємніші глибини особистого простору. У такій ситуації реакцією багатьох буде сум’яття і відчайдушні спроби ввічливо проігнорувати/уникнути цієї розмови.
Аналогічне бажання вибудувати дистанцію по відношенню до інших проглядається і у використанні особистого транспорту. Разом з тим автомобіль це ще й символ благополучного міського життя. Він демонструє, що для власника ізольованість його переміщення є цінністю — причому такою, за яку він готовий багато платити.
Культура сепарації від інших при цьому стосується не тільки дрібниць на кшталт ритуальної звички одягати навушники при виході в громадські місця, але і ґрунтовних соціальних процесів.
Здається, що немає способу кращого, аби активувати національну свідомість у людині, ніж заслати її іммігрантом у мегаполіс країни з зовсім іншою мовою та культурою : розвинене місто сприяє виникненню діаспор та інших спільнот, суть яких полягає в реакції ізоляцією на ізольованість інших. Ці й інші прояви суспільної байдужості є показовим прикладом того, як саме місто «соціалізує».
Бодріяр говорив про виникнення ненависті — пасивної форми агресії, позбавленої проявів реального, фізичного насильства. Цікаво, що зараз витіснена ненависть - одна з найпопулярніших пояснювальних моделей для абсолютно різних проблем сучасної людини. Найчастіше на неї скидається все те, що пов’язане зі здоров’ям — депресії, алергії, психосоматичні і навіть ракові захворювання. З точки зору Бодріяра, ненависть виникає як природна реакція на відчуття втрати інакшості в місті.
У ситуації, коли володіння певним баченням/позицією не може виділити людину, вона віддає перевагу негативному підходу до самовизначення, більшою мірою обираючи володіння запереченням до будь-якої позиції. І дійсно, про сучасну людину меншою мірою розповість те, чим вона займається і захоплюється, ніж те, кого, за що і чому вона ненавидить.
Головною характеристикою ненависті є фундаментальна безпредметність. У громадському транспорті людина ненавидить пасажирів, але при цьому рідко когось конкретного. Люди ненавидять владу, але навряд чи знають хоть би чиїсь прізвища, окрім представників політичного топ-менеджменту. Мешканці міста ненавидять безпритульних, зумерів, по-різному одягнених перехожих, обслуговуючий персонал, сервіс та корумпованих чиновників, але не всі схвалять застосування реального насильства до об’єктів своєї ненависті ( я схвалюю, i'm pro violence)0)).
Тому право на ізоляцію і ненависть стають основною цінністю, а пряме втручання та зазіхання на них сприймається як найстрашніший з гріхів перед сучасним суспільством.
