Геологічний клуб імені академіка Павла Тутковського
Шахта Нова пропрацювала найдовше з усіх гірничих виробок Жовторічанського родовища. На відміну від Нової-Глибокої, що закінчила видобуток урану у 1989, а, в більшій мірі експерементальні, розробки покладів скандій-ванадієвих руд у 1996, шахта Нова продовжувала видобуток залізних руд аж до 2016 року, подарувавши нам свіжий терикон, який місцеві любителі каменю будуть смакувати ще довго. З цією шахтою пов'язані і нові відкриття нашого геологічного клубу, про які мова піде трохи згодом.
Експедиція №2 шахта Нова
Була середина серпня. Дозиметр вже не знаходився у нашому розпорядженні, та й всі необхідні виміри ми вже встигли зробити. Відпочивши від радіоактивної лотареї, ми почали дослідження менш небезпечних слідів діяльності залізнорудної шахти. Походи сюди здійснювались аж поки аномально теплий вересень не скінчився, ознаменовуючи кінець сезону експедицій 2025 року. І кожного разу, відвали радували нас новими знахідками. Ба більше, ми залишаємось переконані, що ще багато чого нового лежить на тому териконі, а ще більше зберігається в глибинах Жовторічанської синкліналі.
Не буде перебільшенням сказати, що в цих походах курйозів було більше, ніж в будь-яких ще, які здійснював наш клуб.
В перше, дійшовши до терикону, ми вирішили почати підйом одразу по ньому, оскільки боялись, що далі по дорозі буде стояти високий паркан, яким огороджана територія шахт, які перебувають в стані консервації і все ще охороняються. Витративши пів години на підйом, переживши кілька зсувів і ледь не покотившись назад, перед нами постав прекрасний краєвид. Сонце, що збиралось сідати, промислові будівлі шахт, зарості Краснокутського лісу, яким не видно було краю, гуркочучий внизу тепловоз, що віз порожні вагони з гідрометалургійного заводу і... заїзд на терикон для важкого транспорту, що розташовувася десь за 10 метрів від того місця, де ми розпочали підйом. Звичайний гарний спуск, який нічим не огороджений і повністю відкритий, викликав нервову посмішку.
Наступний курйоз стався, коли після повернення додому виявилось, що зразок жовтуватого кварциту з шітками гірського кришталю, був залишений нами там, де ми його і знайшли. Звісно ж, по нього довелось повертатись наступним походом, після якого ми забули там вже інший штуф шорломітів в амфіболіті.
Але найбільше проблем викликали намагання відколоти зразок магнетит-егіринового роговика (а саме так називається порода з прожилками зеленого егірину в магнетитовому кварциті, відповідно до якогось старезного підручника з петрографії Кривбасу). Порода ця виявилась найміцнішою штукою, яку нам колись доводилось розламувати. Об одну велику каменюки був вбитий молоток, було затуплене долото, а в кайла при ударі тріснув держак. Відколоти хоч щось нам вдалось лише скидуючи інші камені на ту породу. І навіть так, на це знадобилось з десяток великих каменів.
Варто також відмітити, що детально беребрати нам вдалось лише одну невелику купку біля заїзду, з якої ми відкрили квардіт з прожилками аметисту (існування аметисту за межами родовищ ПівнГЗК довгий час ставилось під сумнів), а також кристали шорломітів (інформацію про їх існування взагалі в межах України не знайдено).
Зразки порід та мінералів, відібраних під час експедиції
Відкриття нового різновиду квардіту та перша в Україні задокументована знахідка шорломіту
