З дитинства я складала казочки, які, втім, не записувала. Пізніше почала дарувати родичам на свята листівки з віршами власного авторсва. Ще пізніше почала фантазувати над своїми персонажами в чужих всесвітах, а далі…
Дівчинка 11 років, замість того, щоб гратися ляльками, захопилася серією книжок S.T.A.L.K.E.R і сама забажала писати щось подібне. Суміжно зі сталкером пішло захоплення зомбі (дякую «Світанку мерців») , а потім вовкулаками та вампірами (дякую «Інший світ»).
І я писала. Достатньо багато, як мені здається. Але що я писала? О, зараз покажу! Не все, звісно, лише мої наймасштабніші проєкти, якщо це можна так назвати.
Дисклеймер: ранні твори написані російською. Якщо вам бридко від цієї мови — не читайте. А витрачати свій час на переклад старих каракуль я не буду.
Отже…
—2010-2011—
19.09.10-23.01.11 — збірка оповідань про зомбі
Я навіть зошит підібрала з зображенням містечка, в якому начебто й повинні були відбуватися події.
ㅤ «День, коли пекло опустилося на Землю» — вміщає в себе три пов’язаних сюжетом оповідання: сам «День», «Вночі на цвинтарі», «Останній бій Сема».
Якщо казати про сюжет, то там раптово починається зомбі-апокаліпсис й групі друзів треба якось вижити. Знайти припаси, боротися з мерцями, шукати захисту серед військових. Все дуже класично й зовсім неоригінально, з безліччю логічних дірок. Проте вже в другому оповіданні я почала намагатися креативити. В першій частині, назвемо це так, деякі головні герої все таки врятувалися й зажили нормальним життям, де мертві залишаються мертвими.
А от у «Вночі на цвинтарі» зомбі-апокаліпсис починається з того, що підлітки розкопали прокляту могилу і пішло-поїхало по колу: виживання, пошук припасів, спасіння. Хоча там воно теж нетипове, щоб апокаліпсис скінчився, треба було зайти в коло зі світла.
В третьому ж оповіданні мерці повертаються під час сонячного затемнення і… Що? Очікували чогось цікавого? Не вгадали. Виживання, пошук припасів, смерть головного героя, спасіння інших. Звучить прісно. Хто б став таке читати? Та ніхто, але якщо проаналізувати все, вичленити з цього ідею, можна й щось прикольне написати. Так, як я вмію зараз.
А тепер щодо того, як я писала. Для прикладу залишу деякі сторінки з цього зошита.
—2011—
Тут мене понесло на сталкерів та перевертнів, розпочнемо з перших.
29.01-12.02 — Легенди Зони №1
28.02-21.03 — Легенди Зони №2
29.03-03.04 — Легенди Зони №3
06.04-26.04 — Легенди Зони №4
09.07-30.07 — Легенди Зони №5
01.08-21.09 — Легенди Зони №6
Я вже намагалася бути більш креативною в оформленні та сюжетах. Пробачте мене моделі, яких я вирізала з журналів, щоб втулити на обкладинки.
Анотації тоді я не дуже любила писати, тож зараз приходиться швидко складати щось подібне.
«Легенди Зони» — історія про трьох друзів-сталкерів Василіска, Цербера, Пророка та їхні пригоди. Кохання, пошук артефактів, небезпечні завдання, дівчина, що втратила пам’ять, недолугі жарти, перестрілки, поклик Моноліту (камінь, що стоїть десь всередині АЕС та зве до себе сталкерів), смерть, виконання бажань, спроби покинути Зону. Там справді багато всього і я шкодую, що свого часу, коли в мене з’явився комп’ютер, я не перенесла текст туди та хоч якось його не допрацювала, адже потенціал був.
Ось вам кілька перших сторінок з різних зошитів.
Підсумки щодо цієї історії підводити складно. Думаю, ви бачите, що писала я справді жахливо, але писала. Невпинно.
— 2012 —
Ще минулого року (2011) я написала перший зошит з початком своєї саги.
28.05.11-07.06.11 — Сага Покоління п’яти №1
Але продовжила сюжет цієї історії вже в 2012 році.
11.05-13.05 — Сага Покоління п’яти №2
11.06-14.06 — Сага Покоління п’яти №3
13.07-05.08 — Сага Покоління п’яти №4
Ці обкладинки — шедевр! Я все сказала :D Ну, хоча б моделей я більше не ображала й не вирізала. Малювала сама.
І тут же є анотація!
Ну… Попри ті сюжетні дірки й загальну недолугість, скажу, що писати було захопливо. В ті роки історія мене неймовірно надихала. Зараз, враховуючи те, як розростається Горобиновий шабаш, персонажі з Саги можуть перекочувати туди. А може я навіть перепишу історію окремим романом. Хтозна.
Фух, втомилися читати з фото? Якщо так, можете радіти, зошити закінчилися! Переходимо на наступний етап мого творчого життя — час, коли в мене з’явився комп’ютер…
—2013-2014—
В цей період я писала «Пансион», який пізніше трансформувався та перейменувався в «Донум. Альтер его».
Що то за Донум?
Одного разу виявивши в собі незвичайний дар — телекінез, Френк Адамс, ведений страхом війни, відкриває Пансіон для таких самих обдарованих, але старий ворог стає на його шляху, вирішуючи підпорядкувати собі людство, а тих, хто не підкориться, вбити. Для досягнення своєї мети він використовує одного з учнів Пансіону.
Я взяла за основу Людей Х :D Та спробувала написати щось не таке супергеройське, більш орієнтуючись на детектив та внутрішнє життя персонажів. Один з них, хлопець на ім’я Шорон, досі сидить в моїй голові та проситься в якусь з нових історій. Він бешкетник, але романтик в глибині душі. Найкращий друг для своїх друзів, душа компанії й загалом класний. Люблю його.
Спочатку думала не залишати фрагментів з цієї книги, але хочу, щоб ви побачили різницю в стилі.
ㅤ На окраине небольшого дождливого городка под названием Апелспер-сити, в большом трёхэтажном поместье, в просторном кабинете, стены которого увешаны фотографиями птиц и парящих над землёй людей, подходил к концу урок.
ㅤ — Вы отлично сегодня поработали. Молодцы. Посмотрите, справились даже до звонка, — говорил учитель, приводя документы на столе в порядок. Разбивая тетради на стопки и сортируя по порядку книги.
ㅤ — Директор Фрэнк, — позвал учителя один из учеников.
ㅤ — Я тебя слушаю, Лютер. — Учитель, а по совместительству ещё и директор, поднял взгляд на парня.
ㅤ — Как вы открыли свой дар? — спросил Лютер. Он положил ручку на деревянную столешницу парты и откинулся на спинку стула.
ㅤ Пансион, где Фрэнк Адамс работал директором и преподавал, был не обычным образовательным заведением. Пансион хранил в себе секрет чудес. Да чудес не простых, а генетически обоснованных. Каждый ученик и каждый учитель был одарён. Кто-то мог читать мысли, кто-то воспламенять взглядом предметы, а кто-то наоборот — замораживать их. Одни умели летать, другие ходить по воде, а третьи и вовсе становиться невидимыми. А Фрэнк владел телекинезом — способностью передвигать предметы силой мысли.
Отакі пиріжки. Ми вже близькі до завершення. Готові? Останній рік ранньої творчості…
—2015—
20.09 — Ми народжені, щоб…
Ну тут вже Остапа, тобто мене, понесло в суцільну рефлексію, драму та трагізм.
Хлопець-школяр має класних батьків, бісячого молодшого брата й купу внутрішніх конфліктів. Він грає в музичному гурті на синтезаторі та пише вірші для пісень. В нього є друзі та амбіції, але все змінюється, коли після першого серйозного концерту їхнього гурту, його ґвалтує одноклассник.
Гг впадає в депресію, думає про смерть, в той же час гине один з його найліпших друзів. Батьки гг записують його до психотерапевта й в цілому вся історія йде як розповідь хлопця спеціалістці.
Сюжет має трагічний фінал та перетікає в другу частину «Коматоз», де дівчина, яка була закохана в гг, приходить в лікарню, де в комі лежить цей самий гг. Вона розповідає йому, як минають її будні. Зрештою, хлопець не виходить з коми та помирає.
Заключна частина в цій книзі носить назву «Міст М.» й історія там вже трохи інша. Про дівчину, що втекла від батьків з рідного міста й познайомилася вже з дорослим братом гг з минулих частин. Їхні пригоди та життєствердний фінал.
Фрагмент залишати не хочу, тому на цьому все.
Я в шокові, якщо ви дочитали до кінця. І мені цікаво, скільки таких буде, тому киньте в коментарі будь-яке сердечко.
Цілую, обіймаю всіх і кожного! ❤️
