все ще любовні записки при світлі повної луни у чергову безсонну ніч. жовтень 2022
як описати, що я відчуваю до тебе?
коли один лише голос змушує всю оповитись любов'ю,
беззаперечно й покірно віддати тобі своє серце,
бо
–я можу тобі його довірити.–
через острах й тривогу, що випробовують роками,
крокувати назустріч знову і знову.
знову до рук цих пригод, що чекають за рогом.
і, якщо вкладати у назви спогади, це точно будуть:
лірика граф вишневий знижки в сільпо червневий тріп у Київ знайомства знайомства знайомства
о, схоже, ще один комунікаційний міст
шипшина маленьке капучіно на роботі володимира великого маленькі сережки у вухо лікарні і ті смішні камери в одній з них
масаж через таку сильну втому втім я так люблю дарувати насолоду тобі
заходити в квартиру і відчувати: "я вдома",
смакувати архітектуру вулиці і думати: "я вдома",
обіймати теплу людину, думаючи: "я вдома".
відчувати себе капустиною, що поволі розкриває свої нові сторони,
не знаючи, чи вони підійдуть.
не розуміти, чому вони кажуть на мене "богиня",
і ще більше не розуміти твого "це очевидно".
не розуміти, що люди справді бачать в мені те, що було заховано.
усвідомлювати глибину і дати комусь в неї поринути.
зупинитись, не ховатись, через жах і наляканість виходити з укриття, що тримало багато років.
абсолютно оголеною виходити в світ,
відчувати,що ось, ти нарешті вдома,
і головне – відчувати світ у собі.
не нарощувати панцир, дозволяти собі розкриватись,
не соромитись посміхатись, налагодити стосунки з мамою, писати дурний вірш-подяку за цей новий досвід.
повертатись до світу обличчям, заправляти за вухо волосся,
непевно шепчучи:
"що ж, привіт, всесвіт,
ось я".
