Спостерігаючи за ситуацією навколо Спартака Суботи, особисто в мене виникають суперечливі відчуття, з якими захотілось поділитись. Скажу одразу, я не прихильник його діяльності, як і не критик. При цьому, мої думки в окресленій сфері зводяться виключно до особистих спостережень й міркувань. Гадаю, немає сенсу заперечувати соціальну природу людини і її бажання, в тій чи іншій мірі, почуватися частиною окремої соціальної групи й суспільства як такого. За пірамідою людських потреб, розробленою психологом А.Маслоу, соціальні потреби індивідуума (зокрема, в приналежності до групи і в підтримці) є третіми за значення після фізіологічних й безпекових. Не жарти, погодьтесь. Спостерігаючи за реакціями людей, зацікавлених згадуваним розслідуванням (як в позитивному так і негативному ключі), вбачається, як одна частина суспільства транслює, якщо не підтримку, то хоча б емпатію, чи необхідність «розібратися». І тут не має значення сам факт правдивості або неправдивості поширеної інформації. Друга умовна частина суспільства зреагувала відвертим та подекуди агресивним хейтом (дехто відхрестився аж надто скоро). Одначе, що ми знаємо про обидві вище сказані групи?? Що за пірамідою Маслоу, і в тих, і в інших третьою за значенням потребою є приналежність до групи та бажання бути прийнятим (визнаним) іншими. Різниця лише в методах задоволення тієї самої потреби: в першому випадку - через емоційне ототожнення себе з героєм («на його місці завтра можу бути я»), тому до певної міри емпатія і бажання справедливого відношення є для них важливим компонентом; в другому ж випадку потреба задовольняється через приєднання до формально більш виживальної, але менш емпатійної частини соціуму: «краще я, аніж мене». І та, і інша стратегія створює ілюзію самозбереження, обумовлену страхами та потребами. Якось в одному інтерв’ю Спартак Субота сказав, що в літературі асоціює себе з Доріаном Греєм. Але хіба не всі ми трохи Доріани, коли намагаємось ствердитись за рахунок фізичного, емоційного та ментального простору інших, проникаючи туди і влаштовуючи шабаши з гуляннями. І якщо зазирнути на власний портрет, схований десь у шафі, хто врешті-решт на ньому проявиться?
