Ситуація в Малі стрімко погіршується. 25 квітня в кількох містах країни одночасно сталися масштабні напади, за якими стоїть джихадистське угруповання Jama’at Nusrat al-Islam wal-Muslimin (JNIM), пов’язане з «Аль-Каїдою». Ця група воює проти влади Малі вже майже десять років і за цей час змогла встановити контроль над значною частиною центральних і північних районів країни, зокрема навколо міст Гао, Мопті та Тімбукту.
Напади стали серйозним ударом по військовій владі Малі, яка керує країною після переворотів 2020 і 2021 років. Під час атак загинув міністр оборони Садіо Камара — один із найвпливовіших генералів та головний прихильник зближення Малі з Росією. Також був важко поранений керівник державної безпеки генерал Модібо Коні.
Одночасно JNIM об’єдналося з туарезькими сепаратистами з Фронту визволення Азаваду (FLA), хоча раніше вони були суперниками. Разом вони захопили північне місто Кідаль, яке до цього контролювали малійська армія та російські найманці з Africa Corps. Російські сили були змушені відступити, залишивши частину техніки й обладнання.
Кідаль має стратегічне значення для Малі, адже розташований поблизу кордонів з Алжиром і Нігером. Контроль над містом посилює вплив у північних регіонах країни. Крім того, регіон давно став центром контрабанди та діяльності озброєних угруповань. Для туарегів Кідаль також є символічним центром їхнього руху.
Становище влади стає дедалі складнішим. Частину військових позицій залишили, окремі гарнізони опинилися в оточенні, а 28 квітня JNIM оголосило про блокаду столиці — Бамако. Через це дедалі частіше говорять про ризик повного колапсу держави.
Причини нинішньої кризи накопичувалися роками. Після військових переворотів армія ослабла через внутрішні конфлікти та боротьбу за владу. Прибуття російських найманців не стабілізувало ситуацію: навпаки, зросло насильство проти цивільного населення, що допомогло повстанцям залучати нових прихильників. Озброєні групи тим часом зміцнювали свій контроль над окремими територіями та створювали власні системи управління й тіньової економіки.
Влада Малі також зробила кілька важливих політичних помилок. У 2023 році вона домоглася виведення миротворчої місії ООН із країни. У 2024 році фактично відмовилася від мирної угоди з туарезькими сепаратистами, а у 2025-му вийшла з регіонального об’єднання ECOWAS, ще більше погіршивши свої відносини із сусідами.
Окремою проблемою стало погіршення відносин з Алжиром. Малі підтримала позицію Марокко щодо Західної Сахари, що викликало різку реакцію Алжиру. Між країнами посилилася напруга: сторони відкликали послів і почали обмінюватися взаємними звинуваченнями. Малі також заявила, що Алжир збив один із її безпілотників.
Алжир уважно стежить за ситуацією, адже має з Малі спільний кордон довжиною понад 1300 кілометрів. Алжирська влада боїться, що подальший хаос у Малі може призвести до появи джихадистської держави або нового сплеску туарезького сепаратизму. Саме тому Алжир закликає до переговорів і намагається повернути собі роль головного посередника в регіоні.
На цьому тлі існує ризик подальшого загострення конфлікту. Якщо влада продовжить робити ставку лише на військову силу, насильство може тільки посилитися. Водночас прихід джихадистів до влади став би катастрофою для країни та всього регіону.
Одним із небагатьох політичних діячів, які пропонують альтернативу, є впливовий імам Махмуд Діко. Він закликає до переговорів і ширшого політичного діалогу, включно з контактами з озброєними угрупованнями. Діко перебуває у вигнанні в Алжирі та є одним із головних опонентів чинної влади.
Події в Малі мають значення не лише для самої країни. Якщо ситуація й далі погіршуватиметься, це може дестабілізувати всю Західну Африку.
Джерело — Atlantic Council
