Школа дає дітям знайомство з різними науками — математикою, історією, хімією, біологією. Література, точніше літературознавство, - це також наука. Але вона рідко в нас так представлена. Тому й діти дивуються: що, правда, література — це наука? Однак підручник Коваленко-Бернадської вже абсолютно відійшов від будь-якої науковості.
Отже, що не так?
Як у всіх інших підручниках/програмах, твори даються скорочено. Який сенс вчити скорочено? Яке уявлення дитина може мати від фрагментів? Як можна показати літературний аналіз на творі, поданому уривками? Як ми можемо щось судити про героя, якщо не знаємо всі його вчинки й слова? Чому не обрати один твір та вивчити повністю? Наприклад, на “Пригодах Горчика” Галини Малик можна прекрасно розібрати принципи чарівної казки. Але ніт, дано чотири(!) авторські казки окремими шматками. Що в цьому поганого? Діти призвичаюються судити про текст за фрагментами й читати короткий переказ короткого переказу, бо так привчили у школі.
Але вишенькою на торті став уривок із вірша Шевченко “У нашім раї на землі...”. Подано шматок, де мати щаслива. А далі -
“І ти осталася, небого.
І не осталося нікого
З тобою дома. Наготи
Старої нічим одягти
І витопить зимою хату.
А ти нездужаєш і встати,
Щоб хоч огонь той розвести.
В холодній молишся оселі
За їх, за діточок...” і т.д.
- автори відрізали. Вирішили не давати продовження про мати, яка між псами помирає під тином.
Я не можу пояснити, в чому сенс давати обрізаний вірш, якщо продовження контрастує з початком й дає зовсім інші сенси. Зате відразу після вірша першим питанням йде - “Якій темі присвячено твір? Яка його головна думка?” Головна думка, вибачте, чого?
Розумієте, вивчення фрагментів твору — це як вивчення одної половини рівняння. Ми так зрозуміємо суть рівняння? Ні. Отак й з твором.
Наступний великий недолік. Поки проходили підручник, я все не могла зрозуміти — ми вивчаємо літературу чи релігію? Якщо це урок релігії, то якої? На християнство не схоже, хоча про культ Ісуса згадується. Але паралельно — матір-земля (просто земля не говориться), “наші пращури вірили, що померлі родичі перебувають у раю-вирії“, “Сокол-рід” й т.п. Подано це все знову ж не з наукової точки зору, а як справжня віра, тут і зараз. Майже у всіх наведених творах люди весь час божаться й божаться! У підручнику слів, спільнокореневих до “бог”, подано близько 50-ти.
Тема віри — одна з головних у даному підручнику. Й нехай би віри. Але якої — язичницької, християнської?
Наводиться притча “Старий дуб і діброва”, позначена як народна. Не знаю, чи справді вона народна, є в мене питання до формулювань, дуже не по-народному звучать. Може з особливостями фольклорної мови учнів варто познайомити? Тобто знову не про літературу й літературознавство. Не про те, як зроблено, а вбивання дуже сумнівних ідейок. І знову переплітаються світ Божий, матір-земля, культ предків.
Вишенька на торті в цьому випадку — уривок (знову!) із книги Дочинця “Світован. Штудії під небесним шатром”.
Такий собі Дон Хуан Матус, який повчає життєвим мудростям незрозумілого нам з уривка оповідача. Це не про літературу. В таких книгах дуже мало від літературного. Крім цього, дитячий досвід не може осягнути це “знайди себе в собі”. Для чого було наводити цей твір п*ятикласникам?
Ще одна наскрізна тема підручника — “де народився, там й згодився”. Тобто не просто любов до Батьківщини, ні! Саме “згодився”! Ніде не буде таких дзвіночків, як на рідній землі! Ніякі палаци не замінять! І накриє тебе там, у далекому краю, страшна ностальжі.
Це я вже мовчу про традиційні проблеми наших підручників. Разом з Тичиною можна було б дати сучасні смішні вірші для дітей (до речі, ще один недолік книжки — серйозність! Надзвичайна серйозність! Ось вже дійсно на думку авторів - “Сміх руйнує страх, а без страху немає віри”.)
Або може вже варто сказати дітям правду про слов*янську міфологію, що її немає, не дійшла до нас, пояснити, чому так сталося. Замість цього ми цілком серйозно вивчаємо вигадки “кабінетної міфології”.
Висновку не буде. Літературну освіту ми втратили.
