Через двадцять п’ять років після подій 11 вересня аналітики не можуть дійти згоди, чи терористична організація фактично припинила своє існування, чи ж вона становить більшу загрозу, ніж будь-коли.
З 11 вересня 2001 року, «Аль-Каїда» здійснила лише один теракт із летальними наслідками на території Сполучених Штатів — стрілянину в Пенсаколі у 2019 році. Тоді саудівський військовослужбовець, пов'язаний із єменським осередком «Аль-Каїди», вбив трьох американських моряків, перш ніж його ліквідувала поліція. Як для організації, що колись організувала найкривавіший терористичний акт в історії США, її «послужний список» після подій 9/11 виглядає разюче слабким.
Звісно, «Аль-Каїда» неодноразово намагалася знову завдати удару по Сполучених Штатах. У 2001 році Річард Рід не зміг підірвати бомбу на борту літака. У 2009 році так званий «терорист у спідній білизні» зазнав невдачі у спробі знищити пасажирський рейс, що прямував до Детройта. У 2010 році бомби, заховані в картриджах для принтерів, були перехоплені ще до того, як досягли території США. Зрештою, майстра-підривника, який стояв за останньою ситуацією, було ліквідовано внаслідок удару американського безпілотника.
Керівництво угруповання зазнало ще більшого занепаду. Усама бен Ладен був убитий у 2011 році, а багатьох старших командирів ліквідували ще раніше. Айман аз-Завахірі, наступник бен Ладена, знайшов свою смерть у Кабулі у 2022 році. Порівняно зі своєю могутністю у минулому, «Аль-Каїда» тепер нагадує радше бліду тінь самої себе, аніж сильну терористичну організацію.
Проте експерти з питань тероризму різко розходяться в думках щодо того, що саме це означає.
Дослідник Брюс Гоффман стверджує, що стратегія «Аль-Каїди» зрештою спрацювала. Бен Ладен неодноразово описував свої дії як війну на виснаження, покликану економічно та політично ослабити Сполучені Штати. За оцінками Університету Брауна, «Війна з терором», що розпочалася після 11 вересня, обійшлася США у понад 8 трильйонів доларів. Америка вела затяжні війни в Афганістані та Іраку, зазнала колосальних людських і фінансових втрат, і врешті-решт вивела свої війська з Афганістану у 2021 році.
Однак нещодавно вивчені документи зі сховища бен Ладена свідчать про те, що ця нібито продумана стратегія виснаження була далеко не такою геніальною, як її згодом змальовували. За словами дослідниці Неллі Лахуд, бен Ладен та його послідовники часто були приголомшені реакцією американців і розчаровані власною нездатністю здійснювати нові атаки. Замість того щоб свідомо втягувати Сполучені Штати у тривалу й виснажливу війну, «Аль-Каїда», ймовірно, не очікувала, що події 11 вересня матимуть настільки масштабні та далекосяжні наслідки.
Цей нюанс має принципове значення, адже бен Ладен чітко заявляв про свої наміри. Його головною метою було витіснити Сполучені Штати з мусульманських країн, послабити американську підтримку Ізраїлю та дружніх до США арабських урядів, і, зрештою, трансформувати політичний устрій Близького Сходу. Якщо судити за цими критеріями, результати виявилися катастрофічними.
Замість того, щоб відступити, Сполучені Штати лише розширили свою військову присутність на Близькому Сході. «Аль-Каїда» втратила свій прихисток в Афганістані, а бен Ладен провів останні роки життя в ізоляції, фактично втративши здатність керувати власною організацією.
Ситуація з Афганістаном виглядає ще більш іронічною. Буквально напередодні 11 вересня Талібан консолідував контроль над країною і рухався до можливого міжнародного визнання. Китай вивчав перспективи економічних відносин з талібами, тоді як Пакистан, Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати вже офіційно визнали їхній уряд. Якби бен Ладен не напав на Сполучені Штати, Талібан міг би зміцнити свої позиції та поступово здобути ширшу легітимність на світовій арені.
Натомість теракти 9/11 перекреслили цю можливість. Сполучені Штати вторглися в Афганістан, усунули Талібан від влади і перетворили країну на епіцентр масштабної міжнародної кампанії проти джихадизму. Таким чином, найгучніший теракт бен Ладена, можливо, знищив один із політичних проєктів, який найбільше відповідав його власній ідеології.
Одним із найважливіших рішень «Аль-Каїди» стало створення мережі автономних підрозділів, які діяли за її ідеологією. Втративши свою афганську базу, організація налагодила зв'язки з джихадистськими угрупованнями в Іраку, Ємені, Північній та Західній Африці, Східній Африці та на Індійському субконтиненті. Ці підрозділи суміли вижити, навіть коли центральне керівництво постійно перебувало під прицілом.
Деякі з них нині перетворилися на потужних регіональних гравців. Угруповання «Аш-Шабаб» у Східній Африці налічує тисячі бойовиків та володіє значними фінансовими ресурсами. У регіоні Сахель організація «Джамаат Нусрат аль-Іслам валь-Муслімін» розширила свій вплив, ставши реальною загрозою для місцевих урядів. Ці структури збирають податки, займаються контрабандою, вербують нових найманців, а в окремих районах навіть перебирають на себе функції місцевої влади.
Такий стан речей дає підстави деяким експертам стверджувати, що «Аль-Каїда» значно сильніша, ніж здається на перший погляд. Аналітикиня з питань безпеки Сара Хармуш зазначає, що регіональні осередки навмисно залишалися в тіні, поки відновлювали сили та нарощували новий потенціал. Інші фахівці вказують на непохитну ідеологічну вірність окремих підрозділів та ймовірний вплив Саїфа аль-Аделя, якого багато хто вважає нинішнім лідером «Аль-Каїди».
Ілюзія глобальної мережі та слабкість «Аль-Каїди»
Утім, така модель мала і серйозний недолік: «Аль-Каїда» не могла повністю контролювати угруповання, які діяли від її імені.
Іракський осередок під проводом Абу Мусаба аз-Заркаві діяв із набагато більшою жорстокістю, ніж того бажав Усама бен Ладен. Зрештою «Аль-Каїда» розірвала зв'язки з угрупованням, яке згодом перетворилося на ІДІЛ — структуру, що врешті-решт затьмарила свою попередницю, ставши найсумнішновідомішою джихадистською організацією у світі. Інші філії також регулярно ігнорували вказівки центрального керівництва, зосереджуючись виключно на досягненні власних, локальних цілей.
Усе це наштовхує на думку, що глобальна мережа «Аль-Каїди» — це радше не єдина монолітна організація, а сукупність розрізнених угруповань, які лише називають себе частиною «Аль-Каїди».
Еволюція джихадистів: від терору до політики
Еволюція колишніх джихадистів, таких як Ахмед аш-Шараа, створює ще одну серйозну проблему для ідеології «Аль-Каїди». Після багатьох років збройної боротьби аш-Шараа та його рух зрештою відмовилися від ідей глобального джихаду, увійшли у велику політику та взяли під свій контроль Сирію. Його шлях наочно продемонстрував: відмова від джихадистської ідеології може — принаймні за певних обставин — відкрити двері до реальної політичної влади та міжнародного визнання.
Деякі аналітики переконані, що сахельський осередок «Аль-Каїди» взяв цей прецедент до уваги. За наявними даними, його лідери вже замислюються над тим, чи здатна подібна трансформація з часом перетворити їх із повстанців на легітимну політичну силу.
Відтак постає ключове запитання: чи справді «Аль-Каїда» таємно відновлює свої сили, чи вона перетворилася на слабку тінь самої себе, жалюгідний залишок колись могутньої організації?
Парадокс «Аль-Каїди»: страх, що перевершує реальну загрозу
Деякі експерти вбачають у поточній ситуації ознаки небезпечного відродження. Інші ж не бачать їх зовсім. Історик Коул Банзел називає ідею про існування прихованого «монстра» «Аль-Каїди» відвертою нісенітницею, аргументуючи це тим, що центральне керівництво майже не має реального контролю над своїми філіями. Науковець із Джорджтаунського університету Деніел Байман також вказує на глибоку слабкість організації, доказом якої є навіть її неспроможність офіційно оголосити ім'я свого нинішнього лідера.
Дослідник Томас Хеггхаммер пропонує, мабуть, найчіткіший критерій оцінки: питання полягає не в тому, чи здатна «Аль-Каїда» здійснити ще один теракт. На це здатне майже будь-яке терористичне угруповання. Справжнє питання в тому, чи зможе вона організувати та підтримувати масштабну кампанію, співставну з хвилею насильства «Ісламської держави» у 2015 році. Наразі всі факти свідчать про те, що не зможе.
Усе це підводить нас до доволі парадоксального висновку. «Аль-Каїда» несе відповідальність за один із найбільш доленосних терактів в історії людства, проте її подальший літопис — це переважно низка зірваних планів, ліквідованих ватажків, внутрішніх міжусобиць та стратегічних провалів. Її найбільший, на перший погляд, успіх — розбудова мережі джихадистських підрозділів — водночас призвів до роздроблення руху та породив таких потужних конкурентів, як ІДІЛ.
І все ж «Аль-Каїді» вдалося досягти значно менш очевидного результату: протягом чверті століття вона міцно тримається у свідомості американського істеблішменту у сфері національної безпеки. Її здатність створювати страх і слугувати виправданням для колосальних бюджетних витрат вражає, мабуть, значно більше, ніж її реальна спроможність завдати удару по Сполучених Штатах.
Звісно, цю небезпеку не варто недооцінювати. Навіть ослаблена організація здатна вбивати людей, а її регіональні осередки залишаються серйозною загрозою. Проте існує величезна різниця між імовірністю ще одного теракту та реальними доводами того, що глобальна терористична мережа відроджується.
Протягом 25 років прогнози про неминуче повернення «Аль-Каїди» раз у раз зазнавали краху. Тому, цілком імовірно, найвизначнішим досягненням цієї організації є не її військова міць, а здатність залишатися вічним привидом у свідомості своїх ворогів.
І протягом останньої чверті століття докази свідчать про те, що привид був набагато могутнішим, ніж сама організація.
Джерело — The Atlantic
