Щоденний звіт новин від вільшанки

Сьогодні цілий день йде дощ. Зранку визирало сонце, але передумало і знову накрилося пухким покривалом. Моє тіло важко прокидається. Нічні холодні обійми сковують м’язи, кожен порух дається з силою, очі сонно кліпають, хочеться нашорошити пір’я і спати до обіду. Та я відчуваю, як серце вимагає енергії і тепла. Потрібно рухатися, їсти, перекликатися з родичами, жити. Десь у долині гуркочуть залізні звірі, наповнені бензином. Плюючись кіптявою і димом, вони дають людям світло. Гіркий запах масла підіймається в гори, застрягає у заростях молодого березняка, висить брудними дивними хмарками. Я оминаю людей. Вони непередбачувані, гірше ніж сойки. Подекуди все ж збуджені грибники навідуються в ліси, хрустять гілками, чавкають чоботами по вологому моху, гребуться у прілому листі, уважно і наполегливо, наче кабани вночі. Грибів нема. Я намагають вицвікати, але мене не розуміють. Гриби переказали - Такий дубак. Чекаємо бабиного літа. Всьо.