Шрами честі: німецька традиція фехтування Mensur-Schmiss

Вступ

Німеччина - країна, що відома на весь світ завдяки своїй культурі, історії та традиціям. Культура des deutschen Staates є надзвичайно багатою, адже формувалася вона протягом століть, вбираючи в себе елементи різних епох і регіонів. Німеччина відома своїм внеском у світове мистецтво та науку. Зокрема усі ми знаємо прабатьків класичної музики Людвіг ван Бетховена і Йоганн Себастьян Баха, які задали напрямок для розвитку класичної музики по всьому світу. Увесь світ також знає про ідеї "філософії життя" вихідця з Німеччини Фрідріха Ніцше, адже його ідеї належать до найбільш впливових і дискусійних у XX ст. Проте, як вже зазначалось, deutsches Land славиться не лише завдяки геніям музики та філософії. Не менш цікавою сторінкою її культурної спадщини є унікальні традиції, які поєднують у собі мужність, честь і братерство. Однією з таких є давнє студентське фехтування — Mensur, символ відваги й гідності. Саме про цю традицію, її історію та значення для німецького суспільства йтиметься далі.

Походження традиції Mensur

Mensur-Schmiss — це унікальне явище німецької студентської культури, яке поєднує в собі елементи давнього дуельного кодексу честі, ритуалів братерства та виховання мужності. Хоча сьогодні Mensur сприймається як своєрідний символ традицій німецьких університетів, її витоки сягають кількох століть у минуле.

Історія студентського фехтування Mensur сягає XVII–XVIII століть, коли в німецьких університетах почали з’являтися перші студентські братства (Studentenverbindungen). Ці організації об’єднували молодих людей не лише за інтересами, а й за спільними моральними цінностями — честю, відданістю, сміливістю та взаємною підтримкою. Саме в їхньому середовищі виникла традиція поєдинків на шаблях — своєрідна перевірка характеру й стійкості.

Люди, які відвідували Німеччину в кінці 19-го століття, були шоковані, побачивши студентів, як правило, з великих німецьких університетів, таких як Гейдельберг, Бонн або Єна, зі шрамами на обличчі – деякі старіші, деякі новіші, а деякі все ще обмотані бинтами.

Академічне фехтування того часу суттєво відрізнялося від сучасних спортивних різновидів цієї дисципліни, де використовуються спеціально розроблені легкі й гнучкі клинки. Тоді ж фехтування мало більш традиційний і навіть ритуальний характер, а головною зброєю виступав Mensurschläger (або просто Schläger, що дослівно перекладається як «нападник»). Цей тип клинка існував у двох основних варіантах, кожен з яких мав свої особливості конструкції та призначення.

Найпоширенішим був Korbschläger, обладнаний гардою кошикового типу, що захищала кисть фехтувальника під час поєдинку. Водночас у деяких університетах, переважно на сході Німеччини, використовували іншу модифікацію — Glockenschläger, який вирізнявся наявністю дзвоноподібної гарди, що мала не лише практичне, а й символічне значення.

На відміну від дуелей, які проводилися через образу чи суперечку, Mensur ніколи не був актом ворожнечі. Це було радше ритуальне змагання, у якому не перемагали чи програвали — тут випробовували себе. Учасники стояли обличчям один до одного на визначеній відстані, не маючи права ухилятися від ударів. Головною метою було продемонструвати хоробрість, самоконтроль і здатність залишатися непохитним навіть перед обличчям болю.

Правила та спорядження

Перед поєдинком кожен учасник проходив спеціальну підготовку — як фізичну, так і моральну. Для захисту обличчя та шиї використовували спеціальні металеві маски, коміри, рукавиці й шкіряні плащі.

Британський «Saturday Review» описав типовий чоловічий одяг:

Відкритими залишалися лише щоки, на яких найчастіше й залишалися “шрами честі” — Schmiss.

Поєдинок формально починається з образи, найпоширенішою з яких є dummes Junge (дурний хлопчик).

Під час бою важливою була не сила удару, а витримка. Студент, який стояв непорушно, не виказуючи страху чи болю, викликав щиру повагу серед побратимів. Усі поєдинки відбувалися під наглядом свідків та лікаря, який одразу надавав допомогу у випадку поранень, які були звичайним явищем. Вони не загрожували життю, але залишили на профілі шрам під назвою Schmisse.

Учасники:

один неупереджений (нім.Unparteiischer)

два фехтувальники (нім. Paukanten)

Дві секунданти (нім. Sekundanten)

два тестувальники (нім. Testanten)

два реєстратори (нім.Protokollführer)

два лікарі (нім. Paukärzte)

Соціальна значимість 

Отриманий у поєдинку поріз — Schmiss — залишав характерний рубець на щоці або лобі. Цей шрам не ховали. Навпаки, його пишно демонстрували, вважаючи знаком честі, сміливості та готовності стояти до кінця. Шрами на дуелі, хоч і були очевидні, не були настільки серйозними, щоб залишити людину спотвореною або позбавленою рис обличчя. Отто фон Бісмарк навіть вважав шрами ознакою хоробрості, а мужність чоловіків можна було судити «за кількістю шрамів на щоках». 

Іноді, студенти, які не фехтували, наносили собі шрами бритвами в імітації, а деякі розривали свої загоєні порізи, щоб посилити шрами, хоча це зазвичай не сприймалося. Інші платили лікарям, щоб ті розрізали їм щоки. Кількість і крайність шрамів зменшилася в пізніші роки практики і практично більше не існує в сучасній Німеччині, а звичай отримувати дуельні шрами почав відмирати після Другої світової війни.

Друга світова війна

Після приходу Гітлера до влади в 1933 році нацистська ідеологія почала формувати нову систему виховання молоді, засновану на расовій та мілітаристській ідеї. Спершу керівництво НСДАП побачило у студентських корпораціях — а отже, і в мензурі — потенційних союзників, адже ці організації виховували фізично сильних, дисциплінованих та національно свідомих чоловіків.

Проте вже до середини 1930-х ставлення змінилося.

Корпорації сприймалися як закриті елітарні клуби, що не підпорядковувалися державній ідеології. Вони мали власні традиції, символіку, кольори, присяги — усе те, що могло конкурувати з гітлер’югендом. Тому 1935 року більшість корпорацій була розпущена або примусово об’єднана в підконтрольні Націонал-соціалістичні студентські об’єднання.

У 1936–1937 роках мензура була офіційно заборонена як "антидержавна" і "буржуазна" традиція. Режим вважав, що такі дуелі не відповідають "колективному духу" нації. Замість фехтування з честю на мечах, молодь мала демонструвати мужність на парадах і у військових навчаннях. Проте багато колишніх корпорацій продовжували тренування та дуелі таємно. Підпільні мензурні зустрічі відбувалися у підвалах університетів, у лісах або навіть на території студентських гуртожитків — під виглядом “фізичних вправ”. Для посвячених це було збереженням справжнього духу честі, який не підкорювався тоталітарному контролю.

Мензура серед військових під час війни

З початком Другої світової війни (1939–1945) багато колишніх учасників мензури стали офіцерами Вермахту, Люфтваффе та СС. Шрами на їхніх обличчях — Mensurschmiss — часто сприймалися як ознака мужності, сили та честі. Особливо серед старших офіцерів, випускників довоєнних університетів, ці шрами були символом «аристократичної мужності». Хоча офіційно мензура вже не проводилася, дух її залишався у військовій культурі — як прояв витримки, вірності традиціям і готовності терпіти біль заради честі. У деяких частинах Вермахту та СС навіть неформально цінували офіцерів зі шрамами — вони вважалися людьми, які “випробували себе” ще до війни. Існують фотографії, де високопоставлені офіцери, як-от члени Генерального штабу чи навіть дипломати Третього Рейху, мають характерні сліди від мензури.

У післявоєнних спогадах ветеранів зустрічаються згадки про те, що навіть у фронтових умовах офіцери з “mensur-schmiss” отримували повагу.

Mensur у сучасній Німеччині

Близько 300 фехтувальних братств (Studentenverbindungen) існують і сьогодні, і більшість з них об'єднані в організації, такі як Landsmannschaft або Deutsche Burschenschaft у Федеративній Республіці Німеччина, Австрії, Швейцарії та ряді інших європейських країн. Їхні традиції досі включають академічне фехтування та “mensur-schmiss”.

Сьогодні Mensur залишається частиною німецької культурної спадщини. Фехтування в студентських братствах проводиться як спортивна традиція, що символізує не агресію, а повагу до історії та самодисципліни. Деякі випускники старої школи все ще зберігають свої шрами як знак юності, відваги та приналежності до унікальної культури, яку сучасна Німеччина сприймає як частину власної історії.

Висновок

Традиція студентського фехтування Mensur — це не просто старовинний ритуал чи екзотична сторінка німецької історії. Вона є відображенням цінностей, на яких будувалося німецьке університетське середовище: честі, мужності, самодисципліни та взаємної поваги. Упродовж кількох століть Mensur залишалася своєрідним випробуванням характеру, що формувало покоління освічених і впевнених у собі людей.

Попри зміну епох і політичних режимів, ця традиція змогла зберегти свою сутність. Її символ — Schmiss — став не ознакою агресії, а знаком витримки та внутрішньої сили. Сьогодні Mensur сприймається як частина культурної спадщини Німеччини, що поєднує історію, ритуал і філософію мужності. Вона нагадує, що справжня честь полягає не у перемозі над суперником, а у здатності залишатися вірним власним принципам — навіть перед обличчям страху чи болю.

Підписуйтесь на національно-визвольне медіа «Світло»!